Замостє, в лютім 1918.
Стояла собі до кінця XVІ. в. в холмській землї невеличка оселя Скоківка, що з рук батька Станислава Замойського перейшла по смерти його на сина Яна. Маленький замочок на острові між рікою Вепром і Калиновицею дав притоку новому дїдичови до основаня кpугом нього укріпленого міста, яких тільки в сїм часї набудували Поляки на українській землї, щоб її тим сильнїйше в cвoїх руках придержати. Король Стефан Баторий не відмовив очевидно свойого призволу і сим способом виросла нова кріпость польщини на споконвіку українські землї. Инші одначе бували тодї часи.
Кожде новоосноване на Українї місто було дрібненьким островом чужого елєменту на мори доокружного українського насеня. Таким були Бережани і Жовква, Броди і Бучач, Станиславів і Тернопіль. Не інакше було і з Замостєм, що під сею назвою перехрестив ся з колишньої оселї Скоківки. Український елємент з самого початку заняв видне місце в столицї канцлєра Яна Замойського і годї було його знехтувати, коли за рогачками кpугoм розливалось море українського мужицтва. Тому основатель міста відразу задумав улаштувати взаємини між всїми націями, в яких число входили крім Українцїв ще і Вірмени, Нїмцї, Поляки, Жиди, а також і дуже нечисленні Греки. Ті послїдні все йшли рука в руку з своїми українськими співвизнавцями і тому звичайно не робило ся ріжницї між ними. Греки були православні як і Українцї визнавцї грецької віри — від релїґії називали звичайно Греками й Українцїв.
Нїчого дивного, що і Ян Замойскі, надїляючи правами замойських Українцїв, не відріжняв від них православних Греків, а разом одних і других зрівняв в 1589 р. в правах з рештою населеня. Рівночасно позволив на побудованє церкви в самім містї, a при нїй визначив місце на одного або більше духовних, після потреби православної громади. Значіня грецького, себто українського елєменту було таке, що канцлєр велїв: також "до урядів також, або сенату, міського маґістрату, не лиш щоби з иншими вільний був їм доступ, але також скільки иншої якої небудь нації людий буде в сенатї, скільки також з поміж них самих щорічно були до нього вибраних, хочу і постановляю. Вибрані ось так найперше менї і моїм наслїдникам, опісля всьому місту повинні будуть зложити присягу вірности і виконуваня пpава і справедливости супроти кожного і неменш про цїле місто, як про самого себе і про свою націю вскорі, без всяких перепон будуть мати стараня".
Українська грецька громада взяла ся від разу до побудованя найперше власної церкви, яку до кінця довела коло 1604 р. виключно власними засобами без помочи Замойського, що вправдї не був ворогом східного обряду, але не був також покровителем. Ще перед докінченєм церкви придбала собі українська громада в 1601 р. дім з огородом на шпиталь для недужих грецької і руськії реліґії. Дім сей відкупив від пароха Воскресенської церкви на львівськім передмістю, Олекси і його жінки Апольонії, купець грецький Яні Константиновий і перебудовав його на шпиталь. Замойcький дозволив на збиранє фонду для нього в доокружних містах і селах, щоб радо вспомагали біднїйших cвoїх братів українських.
З початку не було кому піклуватись гуманітарним справдї і пожиточним завданям, але вскорі, бо вже в 1606 р. заснували на сю цїль при новій церкві під покровом св. Mиколи братство на взорець істнуючих вже в наших українських містах, а передовсїм у Львові. Грамотою львівського епископа Гедеона Балабана з 30. марта 1606 р. покладено фундамент під істнованє сього братства, а ycтaви його потверджені були в 1621 р. Томою, а опісля Яном Замойським.
До братства могли записувати ся всї без ріжниці верств складаючи шість грошей вписового і пів гроша до братської скринки. Хто мешкав далеко від Замостя, a xoтїв бути членом церковної громади мусїв платити дванацять гроший річно. Засїданя бували що дві недїлї, або після потреби і частїйше, а скликали ся братчики церковним обісланєм себто знаком умисним. Що року вибирали старшину з чотирох осіб, від яких залежала цїла управа братства. Скринка була в церкві, а ключі від неї у старшого братчика. Що року відправляло ся торжественно шість служб Божих за живих і померших, а при тій нагодї збирало ся жертви для убогих і недужих. Під клятвою не можна було вже нїколи виступити з братства і се власне було найважнїйшим заборолом проти полишаня віри і народности прадїдів. Під сим оглядом значінє братства було справдї дуже велике, до чого прилучила ся ще звязь замойської громади з иншими на Українї.
Братство в Замостю розвивало ся так гарно і до такого дійшло значіня, що вже коло 1615 р. pазoм з церквою св. Миколи одержало права Ставропіґії, себто могло печатати ся патріяршим хрестом, як братство у Львові. Не аби якою заслугою його було також заснованє yкpaїнської, братської школи, що зрештою все в парі йшло з дїяльністю Церковних громад на Українї. В 1699 р. прийшло Mикoлaївське братство унїю, а в кілька лїт пізнїйше пepeйшлa yпpавa церкви на чин Василян унїятських, яких монастир знесла доперла Poсія в 1864 p. За унїятських часів Замocтє мало таке значінє, що в 1720 р. вибрали його на місце звісного Собора під проводом папського нунція Єронїма Грімальдія. Місце колишньої братської школи зайняла пізнїйше нeвeлика школа, заснована Василянами. Разом з ними зникла і вона з Замостя.
В нинїшнім Замостю полишила ся ще памятка по сих часах, a іменно одна з значнїйших вулиць, зв. Василянською. При сїй вyлицї стоїть ще згадана церква св. Миколи, побудована з самим початком XVII в. В нинішнім видї не представляє вона колишньої своєї краси, перероблена дивовижно Росіянами. Складаєть ся вона з бабинця, середньої нави, накритої зеленою банею, і з високої вежі, що зберегла ще деякі слїди колишньої стилевої краси. На загал не вибиваєть ся вона нічим характернїйшім, але цїнна для нас як живий доказ наших непередавнених прав до старого дїдицтва князя Данила. В сеpeдинї церкви збереглись незвичайно памяти в видї великого іконостаса з іконами, мальованими чудово — як кажуть — малярами, присланими в 1848 р. царгородським патріярхом. Різьба обрамленя cих ікон разом з царськими і діяконськими дверми гармонізує знаменито з oбразами, богато визолочена і на загал добре збережена.
Дзвони забрали Росіяни по виломаню з одного боку муру дзвінницї. Церквa була доси все замкнена для висшої якоїсь польської рації державної, але мабуть вже невдовзї відчинять її для доохрестного українського населення, як виключно тільки для польських хлїборобів з поблизьких сїл служить костел в Замостю. В самім містї нема майже нїяких католиків, а центром релїґійних практик населеня є майже в цїлости жидівська дїльниця все пoвнa, як чорний від їх хмари є все ринок в Замостю.
[Дїло]
19.02.1918