Театри Львова: +1

Вільний театр «Око» з’явився на професійній мапі львівських театрів трохи більше року тому. Його заснували актори Галина Риба та Іванна Мисюк, художник Оксана Радкевич і адміністратор Наталя Підлісецька. Від початку було задумано, що у виставах обов’язково має бути інтерактив та живе музичне оформлення. Особливість театру також в місці дії – вистава відбувається в ресторанному форматі, тобто безпосередньо в кафе чи ресторані.

 

Світлина з вистави «Містер Хаос»

 

За рік роботи театр поставив три вистави: дві дитячих і одну для дорослих. 17 грудня 2016 року вважають днем народження колективу, адже тоді відбулася прем’єра першого спектаклю – «Хочу снігу» в режисурі В’ячеслава Жукова. 1 травня 2017 року розпочалася доросла репертуарна лінія постановкою комедії «Mon bebe або маленькі хитрощі» за п’єсою М. Мейо і М. Хеннекен, режисер з.д.м. України Галина Воловецька. Постановка третьої вистави – «Містер Хаос», 2 грудня 2017 року –  відбувалася самостійно. Тексти до обох дитячих спектаклів написала Галина Риба.

 

Світлина з вистави «Хочу снігу», (зліва направо): композитор та музикант Володимир Ольшанський, овечка Кметя – Галина Риба, овечка Нитя – Іванна Мисюк

 

Спеціально для Zbruc з засновницями «Ока» розмовляв Олексій Паляничка:

 

– Почну з банального – чому саме «Око»?

Оксана: Відповідь буде такою ж банальною – я хотіла, щоб назва була в три літери. Більшість наших співтворців хотіли, щоб вона в собі якийсь духовний підтекст несла, і щоб це не було «прямо», бо відразу відчувається дешевизна. Тому ми зупинилися на максимально мінімалістичному і багатопромовистому варіанті. Назва, в свою чергу, відповідає змісту того, що ми робимо.

 

– З чого почалася історія театру?

Іванка: Це було 2010 року. На той час я, Галя і Оксана працювали в театрі Лесі. Це був гарний час для нас, ми мали можливість грати цікаві і досить серйозні ролі. Для мене то був рік не тільки творчого будування, а й духовного. Я потрапила в Школу Християнського Життя і Євангелізації, після якої  почала мріяти про театр, де не буде закулісних інтриг, нездорової конкуренції. Де актор буде працювати на виставу, а не на себе, і найголовніше – нести світло і надію глядачу. Згодом з’ясувалося, що в мене є однодумці і це надихало. Ми навіть збирались декілька разів, але зробити перший крок довго не наважувалися.

Оксана: Сама причина створення театру, точніше постановки першої вистави, була дуже ситуативною: до мене прийшла Галя і запропонувала зробити розпис в садочку (ми дітей в один садок водили). З’ясувалось, що, щоби зробити розпис в дитячому закладі, потрібно подати ескізи на затвердження в міську раду. Замість того, щоб піти затверджувати ескізи, ми пішли до мене на каву, де й зародилася ідея поставити дитячу виставу. Практично ми це робили для своїх дітей. Тоді ж була закладена ідея інтерактивності, щоб діти були залучені у момент творення, а не пасивно спостерігали за тим, що відбувається на сцені. Ми хотіли в такий спосіб створити конкуренцію гаджетам і мультфільмам.

Наталя: І як наслідок – 17 грудня 2016 року відбулася прем’єра нашої першої вистави «Хочу снігу».

 

Світлина з вистави «Містер Хаос», (зліва направо): Розум (рудого Кота) – Іванна Мисюк, Рудий кіт – Галина Риба

 

– Окрім театру, у вас є акторська школа. Що вона з себе представляє і які на неї плани?

Іванка: Не можу сказати, що ми готуємо дітей для нашого театру. По-перше – це вік (в школу приходять діти з шести років). І, по-друге, акторської школи, яка триває два роки – недостатньо. Цим дітям, щоб бути професійними акторами, необхідно закінчувати вищий навчальний заклад. Завдання школи – дати дітям правильний старт, тому що дуже часто при вступі до театральних вузів діти вже зіпсовані драмгуртками. І це трагедія, адже дитина може бути дуже обдарованою, але їй складно перевчатися. Наші заняття побудовані на основі  програми вищих навчальних закладів спеціальності актор драмтеатру і кіно, адаптованої для дітей 6-15 років. Перший рік навчання – це робота учня над собою: різні тренінги, етюди, вправи на увагу, на уяву, м’язову свободу, взаємодію з партнером і т.д. А вже другий рік – робота з текстом, робота над роллю. Тобто навчання має закінчитися якоюсь постановкою. Ну і варто сказати, якщо хтось із наших «школярів» захоче надалі розвиватися і бути причетним до театру, то ми відкриті.

 

Світлина із заняття театральної школи «EYE», старша група (керівник Іванна Мисюк)

 

– У вас штат невеликий, тим більше нема свого режисера… Можливо це й на краще, адже якщо запрошувати різних режисерів, то будуть різні вистави. З ким ви вже працювали, над чим працювали і що в планах на найближче майбутнє?

Галя: Режисером нашої першої постановки «Хочу снігу» був В’ячеслав Жуков. У нього багато практики роботи над дитячими виставами, тому ми його й запросили. Режисер з нами не працював постійно, як зазвичай це буває. Давав нам завдання, а потім приходив і корегував. Іншу дитячу виставу ­– «Містер Хаос» – в силу обставин ми робили самотужки.

Виставу з дорослого репертуару – «Mon bebe, або маленькі хитрощі» за мотивами п’єси М. Мейо та М. Хеннекена – поставила Галина Воловецька. Оскільки я особисто знала пані Галю (вона в мене колись викладала), також знала її як режисера за постановками в театрі Марії Заньковецької, то на інтуїтивному рівні відчувала, що з нею можна зробити щось класне. Вона запропонувала до постановки декілька п’єс на вибір і нам дуже сподобалася «Mon bebe». Ми всі дуже задоволені від співпраці з нею. По-перше, нас вразило, що Галина відкрита до нових рішень, і це була якраз її ідея зробити виставу в ресторанному форматі. По-друге, вона ніколи не тиснула на акторів, як це часто буває в роботі режисера з акторами. По-третє, вона з терпінням, коректно і толерантно пояснювала все, що дуже допомагало розкритися. Бо ми змогли більше діяти від свого «я», а не як в деяких режисерів, що корегують навіть крок вліво чи право. Можна ще багато чого говорити, скажу лише, що це – професійний режисер з великої літери.

Нам постійно потрібно запрошувати акторів, бо зі своїх у нас актриси лише я й Іванка. Ми співпрацюємо з Юрієм Пилипчуком та Олександром Чекмарьовим з театру Воскресіння, Василем Когутом, Мар’яною Кривдик із Першого театру, Іваном та Наталею Довгалюками, Галею Лозинською з театру Лесі Українки.

Ми також постійно співпрацюємо з музикантами, більше того – Володимир Ольшанський є одним із співзасновників театру. Довгий час він був у нас композитором та головним музикантом. Зараз на цій посаді Роман Бліхарський, а також ми запрошуємо музиканта Олену Скибу. Ще у нас є балетмейстер, з котрим ми постійно працюємо – Нінель Збєря. Нам з нею дуже легко працювати, адже вона відкрита людина, розуміє, що ми хочемо. Вокалом з нами займається Галина Бень. Про неї варто сказати, що саме вона у Львові є спеціалістом зі співу актора драмтеатру. Якщо в подальшому працюватимемо на мюзиклом, то точно будемо працювати з нею. Ну і не можу не згадати свого чоловіка, Григорія Рибу. Він нам в усьому допомагає, зокрема записує й монтує відео, режисерує по звуку і багато всього іншого робить.

Зараз ми шукаємо матеріал для постановки. Було дві дитячі вистави, була комедія, то вже хочеться попрацювати над драматичним матеріалом. З того що вже переглядали – Гарольд Пінтер, Ясміна Реза, Ерік Еммануель Шмітт… Дуже хотіли б інсценізувати та поставити «Перехрестя» Вільяма Пол Янга, але там багато акторів потрібно задіювати, нам зараз це ще складно.

 

Репетиція вистави «Mon bebe, або маленькі хитрощі»

 

– За рік роботи ви зробили три прем’єри і відвідали фестиваль «Мандрівний вішак», для театру з чотирьох людей це багато. Ваші дитячі вистави, мабуть, найліпші з того, що мені доводилося бачити у Львові. А щодо дорослих, то ви почали з комедійної вистави і зробили її в ресторанному форматі. Чи не здається вам, що, щоб заявити про себе на мапі саме професійних театрів, то потрібно було б стартувати з чогось серйознішого?

Наталя: На початку нас багато хто сприймав так, що ніби ми зібралися собі, вирішили побавитися. Але я тобі так скажу – це професійний театр, адже тут працюють професійні актори, художники, режисери, життя яких невідривно пов’язане з театром, починаючи від театрального вузу. Так, ми не показуємо вистав у приміщенні, яке називають театром, але це для нас не є показником.

Оксана: Оскільки я художник, то не можу дивитися на театр через іншу призму. Голосно було б сказати, що нам є що сказати зі своєї 30-річної «дзвінниці», але Бог дав нам руки, ноги, професію і з кожним роком наш життєвий досвід буде рости. Щодо того, що ми робимо, то ми не обирали тему в розрахунку лише на глядача. В «Mon bebe» є трагедія родини головних героїв, але у комедійній формі. Коли з режисером Галиною Воловецькою ставили цю комедію, то форму і зміст будували на контрасті. І я вважаю, що неважливо, якими фарбами ми малювали. Важлива суть. Для прикладу візьмемо художника Муракамі – він страшно депресивний, але одночасно дуже кольоровий. Він взяв за основу смайлики й кольори, і взагалі все мистецтво поп-арту, і вивів його в страшну трагедію. Ми застосували подібний прийом, спрацювали на контрасті форми і змісту.

Іванка: Я б хотіла поставити зустрічне риторичне запитання: для кого ми це робимо? Не хотілося б замикатися лише на творчих колах. Щодо жанру комедії, то через неї ми говоримо про серйозні й актуальні речі.  

 

Світлина з вистави «Mon bebe, або маленькі хитрощі», в ролях Вільяма та Кетті Гаррісон – Іван Довгалюк і Іванна Мисюк

 

– Все ж таки я маю певне упередження до комедійної репертуарної лінії. Адже інколи вона «губить» театр… принаймні в очах професійного глядача.

Галя: Є така річ, тому важливо утримати належний професійний рівень вистав і не загравати з глядачем. Коли в нашій виставі хтось з акторів випадає і вставляє щось від себе, то ми відразу це обговорюємо, щоб такого не повторювалося. Але у нас тільки три вистави. Ми не можемо працювати в такому ж темпі, як великі театри. Тому от вже більше ніж пів року в репертуарі була лише одна доросла вистава і саме комедія. З часом ми хочемо вибудувати різножанровий репертуар.

 

– Які цілі ви ставите перед собою, перед театром?

Галя: Як би там не було, але я вважаю, що театр має виховувати глядача. Це те, чому мене Богдан Козак завжди вчив. Пам’ятаю перше заняття, коли ми прийшли в його гримерну, і він сказав: «Чого ви прийшли сюди? Думаєте, я з вас акторів буду робити? Ні, я хочу, щоб з вас в першу чергу люди були, а будуть з вас актори чи ні – мене то не обходить». Я була дуже вражена, подумала: «Боже, куди я прийшла, я ж хотіла актрисою бути». Але тепер розумію, що він мав на увазі. Адже коли актор виходить на сцену, то він в першу чергу людиною має бути, а професіоналізм приходить з досвідом.

Оксана: Те, що дає живий театр, не замінить жодне медійне мистецтво. Я вже говорила, але повторюся ще раз: ми хочемо створити конкуренцію гаджетам, фільмам, бо людина є пасивною в сучасному суспільстві, а в нашому театрі вона є активною.

Іванка: Якщо відкинути всі ярлики приналежності до національності, віросповідання, то залишаться базові речі: прагнення любити – в першу чергу, прагнення до добра, бути щасливими, вірити, надіятися. Ми хочемо, щоб наші вистави до цього спонукали.

 

Засновниці театру «Око» з композитором та музикантом Володимиром Ольшанським

 

Довідка

Галина Риба

У 2003-2007 рр. навчалася в ЛНУ ім. Івана Франка за спеціальністю актриса драматичного театру та кіно на курсі н.а. України Богдана Козака. З 2009 по 2014 роки працювала актрисою в Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Грала у виставах: «Скандал без антракту» (журналістка Олена), «Лісова пісня» (Мавка), «Білий ангел з чорними крилами» (Ніна), «Собака на сіні» (Доротея) – реж. Людмила Колосович, «Темна історія» (Керол, реж. Сергій Кузик) та ін.

 

Іванна Мисюк

У 2004-2009 рр. навчалася в ПНУ ім. Василя Стефаника за спеціальністю актор драмтеатру і кіно на курсі з.а. України Юрія Литвинова. В 2008-2009 рр. працювала актрисою у Коломийському академічному обласному українському драматичному театрі ім. І. Озаркевича. З 2009 р. ­працює в Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Грала у виставах: «Білий ангел з чорними крилами» (сестра Анжеліка), «Четвертий кут» (Аннета) – реж. Людмила Колосович, «Блек камеді» (Клея), «Приборкання норовливої» (Катеріна) – реж. Сергій Кузик та ін.

 

Оксана Радкевич

Закінчила Львівську Національну академію мистецтв, факультет монументального живопису (клас-майстерня А. Максименка, 2004-2010 роки). З 2010 по 2012 рр. працювала на посаді головного художника в Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки. Серед оформлених вистав: «Моя дорога Памела або Як уколошкати стареньку», «Собака на сіні», «Стіна» – реж. Людмила Колосович, «Білосніжка» (реж. Анна Єпатко), «Людина в підвішеному стані» (реж. Ігор Білиць) та ін.

 

Наталя Підлісецька

В 2005-2010 рр. навчалася ПНУ ім. Василя Стефанника на економічному факультеті. По закінчення навчання працювала  за спеціальністю. З 2016 р. на посаді адміністратора Вільного театру «Око».

16.02.2018