У 2018 році уряд уперше передбачив у державному бюджеті України кошти на підтримку політичних в’язнів Кремля та їхніх родичів. У видатках для Міністерства з питань тимчасово окупованих територій на допомогу поневоленим закладено 96,2 млн грн. Попри те, що ці гроші ніби й визначені бюджетом, сім’ї українських бранців не мають до них доступу, бо бракує належного закону. Відтак родини політв’язнів та правозахисники звернулися до парламенту та уряду з закликом якомога швидше прийняти закон про підтримку українців, позбавлених волі внаслідок дій Росії. Вони також закликають присвятити більше уваги бранцям, котрі наразі перебувають поза переговорним процесом щодо звільнення з російських тюрем.
Цього тижня правозахисники та представники родин «в’язнів Кремля» провели дві прес-конференції щодо потреби заповнити законодавчу прогалину з ув’язненими – у Києві та у Львові. У львівському музеї «Територія терору» сім’ї бранців представляв координатор створеної недавно організації «Об’єднання родичів бранців Кремля», директор благодійного фонду «Родичі бранців Кремля» Ігор Гриб – батько 19-річного Павла Гриба, котрого схопили в серпні на території Білорусі. На прес-конференції у Львові також презентували мистецьку ініціативу, спрямовану на підтримку політв’язнів – заклади культури збиратимуть кошти для в’язнів Кремля, подібно до того, як це робили для підтримки Майдану у 2014 році.
«Апарат Росії – це успішний продовжувач НКВС і КДБ»
«…Нещодавно ухвалили повторний вирок Володимирові Балуху, – розповідає на прес-конференції в Києві керівниця Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник. – І дуже боляче читати, коли після цього вироку його мати в коментарях журналістам каже, що за три роки боротьби Володимира Балуха за український прапор у Криму від української держави допомоги не було. Тільки від українських громадян, активістів, небайдужих людей, але не від держави».
Родичі заручників Кремля та правозахисники віддавна вимагають ухвалення належної законодавчої бази для підтримки в’язнів. У липні минулого року народний депутат Мустафа Джемілєв зареєстрував у ВР проект закону про визнання політичними в’язнями осіб, позбавлених свободи з політичних мотивів за рішенням органів влади Російської Федерації, та умови і порядок надання їм державної соціальної допомоги та пільг. «Сьогодні у нас є такі ініціативи, але політичної волі їх прийняти так і не було. У парламенту немає часу розбиратися із цими актами», – констатує Скрипник.
Прес-конференція у Львові. Ірина Подоляк, Ігор Гриб, Андрій Москаленко, Мирослав Маринович
На львівській прес-конференції Ігор Гриб зазначає, що без нормативної бази видатки, виділені МінТОТ, – фактично заморожені. «Для того, щоб політв’язні могли отримати гроші, мусить бути статус. Статус визначається чим? Законом. Так воно і складається: начебто гроші в бюджеті є, а в той же час скористатися ними не можемо», – каже Гриб у коментарі журналістам.
Батько Павла Гриба розповідає, що повноцінна підтримка поневолених родичів, утримуваних у тюрмах Росії, для більшості сімей вимагає непідйомного розміру коштів. Насамперед – оплата юридичного супроводу. «По-перше, потрібен адвокат. Адвокатом може бути лише громадянин Російської Федерації. І в багатьох випадках – не просто адвокат, а адвокат, який має допуск до державної таємниці. Послуги такого захисника коштують немало: треба оплачувати не просто роботу, а й іще дорогу, бо адвокати, як правило, живуть не в тому місті, де судять громадянина (Павла Гриба судять у Краснодарі, – Z)», – пояснює пан Ігор.
Родичі намагаються постійно передавати своїм близьким продуктові пакунки. «Щомісяця дозволяють передати 30 кілограмів продуктів. Якщо їх не передавати, то на ту «баланду», яку дають у тюрмах Росії, людина не виживе. Коли ми готували останню передачу для сина, вони сказали так: він отримує там дієтичне харчування. Оту їжу, яку дають у тюрмі, вони і вважають дієтичним харчуванням. Ми передали свої продукти. Вони цієї їжі – а ми передавали сир, шоколад, дієтичну ковбасу – не пропустили, сказавши, що йому від цих продуктів стане погано», – розповідає Гриб.
Пан Ігор нагадує, що його син – інвалід дитинства, Павло постійно потребує ліків і належного харчування. «Щодо сина… На жаль, та хвороба, яка є у нього, прогресує, в будь-який момент може відкритися внутрішня кровотеча. Це може призвести до фатальних наслідків, бо відповідних лікарів у Краснодарі нема. Не знаю, що він буде їсти. Якщо він не їстиме здорової їжі, то йому через його хворобу оце і може трапитись», – розповів батько політв’язня.
Ігор Гриб констатує, що число політв’язнів росте: «Якщо спочатку це були люди переважно родом із Криму, то зараз, зі збільшенням чисельності політбранців, розширюється й географія їхнього походження, звідки вони родом, по всій Україні». «Репресивний апарат Росії – це успішний продовжувач НКВС, КДБ Радянського Союзу. Вони досягнули у мистецтві тортур високих висот», – зазначає батько ув’язненого Павла.
«Це не в іншому вимірі і не в іншій країні»
Під час спілкування з журналістами Ігор Гриб обурюється, коли його питають про перспективу обміну полоненими із Росією. «Вони не є полоненими», – відповідає батько Павла, закликаючи розрізняти поняття заручників, котрих утримують бойовики на Донбасі, й в’язнів, поневолених репресивним апаратом Росії. Для пана Ігоря це не «буквоїдство», а питання долі сина: якщо про полонених ОРДЛО все ж говорять на перемовинах у рамках «Мінська» (хоча й із труднощами), то «в’язні Кремля» жодного переговорного майданчика не мають.
«Є заручники в ОРДЛО – це територія, тимчасово окупована в Луганській і Донецькій областях, і є оці політв’язні. Чому «політв’язні»? Тому що вони засуджені саме за політичними статтями – тероризм, диверсійні акти, шпіонаж», – пояснює Гриб. Він обурюється, що цієї різниці не розуміють і політики.
«Вони думають, що це все одне. Вважають, що є мінський майданчик і там про все домовляться і всіх обміняють: «Ну, обміни ж ідуть? Ваших теж поміняють…». А там про наших політв’язнів немає розмов. Про них ніде немає розмови», – обурюється батько.
Ігор Гриб: «На жаль, всі ті чотири роки наша держава ніяким чином не реагувала на ці виклики, тому ми, родичі, вимушені самоорганізуватися і створити громадську організацію, а також – як економічну складову – і благочинний фонд».
Координатор «Об’єднання родичів бранців Кремля» сподівається, що українці проймуться проблемою поневолених. «Не варто думати, що це десь в іншому вимірі, в іншій країні», – закликає Гриб. Пан Ігор зізнається: він і близько не припускав думки, що така біда може трапитися в його сім’ї. Нині Павла утримують у Краснодарі в ізоляторі, звинувачуючи у підготовці теракту в тамтешній школі. «В один день р-раз – і все міняється. Ти стоїш перед проблемою і думаєш, як же робити, що робити, куди йти, куди бігти, до кого звертатися», – пригадує свій стан пан Гриб.
Не залишитись глядачем
На прес-конференції у Львові оголосили перелік культурних установ, котрі вже зголосилися допомогти в зборі коштів на підтримку політв’язням та їхнім родинам: музей «Територія терору», Будинок органної та камерної музики, Драматичний театр ім. Лесі Українки, Театр ляльок, Театр «І люди, і ляльки», культурно-мистецький центр «Супутник». Мистецькі установи готові надати інформаційну підтримку акції, розповсюджуючи матеріали з реквізитами фонду. Також є згода від кількох театрів на показ благодійних вистав, касовий збір котрих перекажуть благодійній фундації.
Зокрема, 31 березня Театр ім. Лесі Українки зіграє виставу «Любов». «Це одна з найпопулярніших наших постановок», – прокоментувала директорка театру Ольга Пужаковська. Театр ляльок планує показати виставу «Золоторогий олень» за Дмитром Павличком. Як каже директорка театру Уляна Мороз, «це якраз про гідність і гордість, про бранця». «Україна починається з найменших – вони також мають знати про цю проблему», – пояснює Уляна.
Уляна Мороз із Театром ляльок приєднається до благодійної акції
Музей «Територія терору» планує показати у своїх стінах фільм «Процес» про Олега Сенцова, а також поставити п’єсу «Номери», яку написав Олег», – проект, котрий, нагадаємо, почався у Львові з PEN-конгресу.
Благодійну акцію також підтримав холдинг FEST. Згідно з попередньою інформацією, компанія запропонує спеціальну послугу в своїй мережі – клієнти зможуть перерахувати кошти до благодійної фундації через звичайний рахунок, зголосившись на відповідне оголошення у меню.
Акція має підтримку управління культури Львівської міськради, а також першої заступниці голови парламентського комітету з питань культури і духовності львів’янки Ірини Подоляк. Пані Подоляк висловила сподівання, що цю ініціативу підхоплять не лише мистецькі установи, а й інші, бізнес тощо. Депутатка також покладається на те, що марафон продовжать і в інших регіонах.
«Завдання [депутатів], щоб цей закон опинився у Верховній Раді і був проголосований. А наше завдання як людей має іншу природу – зрозуміти цих людей, уявити собі, що це сталося з нашими близькими, усвідомити, що є вироки на 3 роки, на 12 років, на 20 років – і весь цей час сім’ї мусять підтримувати цих ув’язнених: матеріально, харчами, ліками, правовою допомогою. Це тягар, і цей тягар на їхніх плечах надовго… Ми мусимо надавати таку допомогу. Цим ми вимірюємо свою людськість», – пояснює пані Подоляк.
КОМЕНТАР ПОЛІТВ’ЯЗНЯ
Мирослав МАРИНОВИЧ:
«Для в’язня важливо знати, що ти не помреш без згадки…»
Я хотів би сказати про цю проблему у трьох вимірах.
Перший вимір – це особисті почуття бранця. Повірте, коли за вами замикаються двері буцегарні, то одразу змінюється світ, змінюється сприйняття світу. Ви дуже глибоко усвідомлюєте, що опиняєтеся наодинці з дуже брутальною силою. Сьогодні російська законність не є кращою, ніж законність у період Радянського Союзу, тому що і тут, і там КҐБ.
Для в’язня одразу постає кілька дуже важливих викликів.
Перше – я пам’ятаю, наскільки важливо було мати в уяві перед собою друзів, перед якими було соромно схибити, перед якими соромно зрадити. Якщо ви знаєте цих людей (політв’язнів, – Z) особисто, то станьте для них такою опорою.
Друге – дуже важливо усвідомлювати, що про тебе знають, що тебе не закопають десь під плотом. У наш час порівнювали брежнєвський період зі сталінським. Було важливо, що десь у світі хтось називає наші прізвища і що ти не помреш без згадки. Творімо це інформаційне поле. Хто має таку можливість – працюйте задля цього, бо це дуже важливе для в’язнів.
У радянський час ми в таборі практично не отримували листів, крім як від родичів. Але коли вже перейшли на заслання, почали отримувати кореспонденцію. З яким зворушенням я отримував ці листівочки! А це були передусім листівки з-за кордону. Коротко: «Ми про вас думаємо», «Як справи?» – але у вас сльози на очах, бо вам хтось написав. Нам у цьому звичному світі видається, що це дрібниця. Ні, це дуже важливо – отримати листа. Навіть не листа підтримки, а листа моральної солідарності.
Третій аспект – це родичі. Для в’язнів дуже важливо знати, що родичі не стануть жертвами, що вони не потраплять під каток. У радянський час ми розуміли, що наші близькі так чи інакше будуть під ударом. Але для в’язня дуже важливо знати, що хтось простягнув цим родичам руку.
Пригадую, моя мати розповідала, як було важливо для неї, коли її залучили у мережу допомоги з фонду підтримки родичів політв’язнів Солженіцина. Суми були невеликі, але вага цієї допомоги була колосальною. Мати розповідала, як у той час – а це був страшний час – до неї на вулицях підбігали люди, пхали до кишені гроші і швидко втікали, бо боялися, що їх зафіксують. Це викликало надзвичайно велике зворушення. Тому я всіма силами закликаю підтримати цих людей.
Пригадую, під час Майдану, відразу після Майдану було багато ініціатив – збирали гроші, передавали допомогу. Потім цей потік якось вщух. Війна стала звичною, вже немає гостроти співчуття. Від нас, людей, дуже залежить, щоби ця гострота не зникала зовсім. Суспільство дуже потребує людинолюбства.
ДЛЯ ДОВІДКИ
БО БФ «Родичі політв’язнів Кремля»
Код за ЄДРПОУ 41757119
МФО 322669
ТВБВ № 10026/045 філії – Головного управління по м. Києву та Київській області АТ “Ощадбанк”
гривні
Рахунок № 26006300032429/980
долари США
Рахунок № 26006300032429/840
євро
Рахунок № 26006300032429/978
16.02.2018