Хто жив у часи чорно-білих телевізорів, той пам’ятає, що сама фотографія і процес фотографування — це була непроста, достатньо марудна справа (проявити плівку, надрукувати знимки, висушити) та й коштовна. Всі ці хімікати, сама плівка, папір, ванночки, сушарки, не кажучи про фотоапарат, експонометр, фотозбільшувач. Це все вимагало трохи часу і відповідних знань, не робилося вмить, як тепер. Похід у фотоательє, платний, не сильно рятував ситуацію — навпаки, накладав ще більше обмежень. Вже це зумовлювало те, що не могли ви просто так роздати декілька сотень своїх власних фотографій незнайомим людям. Ваше фото — це була цінна річ, в неї ви вклали свій час, зусилля, знання і гроші. Та і як би це виглядало? Ви б стукали в двері і пропонували як страховку: не хочете подивитись мою фотографію? Ваші знимки, частину, бачили ваші близькі і ваші друзі, максимум колеги по роботі, однокласники, однокурсники, сусіди — все. А сімейний альбом тому і називався сімейним, шкільним, «з роботи». Він був для певного, свого вузького кола людей. Але навіть якщо уявити, що у вас велетенське еґо і ви змогли якимсь чином роздати свої фотографії незнайомим людям, то добитися від них відповіді, оцінки, спитати, чи подобається, отримати лайк чи ні — це вже фантастика.
Фантастика, яка стала реальністю завдяки соціальним мережам. Фантастика, яка знесла межі, і не тільки приватного, «сімейних альбомів» – «вивільнила» нас. Створила ілюзію, що ми все знаємо і все можемо. Раніше, щоби ваше фото чи вас у журналах, газетах, на екранах, афішах побачили сотні, тисячі, мільйони, треба було бути кимсь, зробити щось, досягти чогось. Відкрити нову сполуку, формулу, планету, написати роман, картину, зняти фільм, полетіти в космос, перемогти навіть у фальшивому соцзмаганні, не кажучи про спорт і різні конкурси, отримати Оскар, Нобелівську премію, врешті-решт бути обраним президентом чогось, сенатором, прем’єром або хоча секретарем якось важливої спілки чи, більше, генсеком ООН або навіть КПРС. Щоби на вас посилались, вас цитували, до вас зверталися по коментар, просили дати оцінку, висловити своє ставлення – ви повинні були, знову ж, щось сотворити, бути кимсь, тобто довго і наполегливо вчитись, трудитись і добитись звання експерта, авторитета.
Коментувати, тобто давати оцінку, поширювати свої знання — або повне неуцтво — тепер може кожен (особливо, що стосується медицини, політики, економіки і спорту). Кожен може виставляти свої картини, не тільки фотопортрети (селфі), публікувати свої вірші, романи, повісті, есе, не кажучи вже про свої «геніальні» думки, як врятувати світ, Україну чи флору і фауну. Не потрібно, як колись, питати думку вчителя, певного професійного середовища, що він/вони думає/думають, наприклад, про ці «малюнки», як йому/їм ця теорія, поезія, ці фотоетюди, ця ідея побудови, розбудови чи реставрації чогось. Ви просто вивалюєте все це на своїх сторінках соціальних мереж і чекаєте на лайки, поширення, коментарі ваших «друзів». Тобто людей, які думають більше-менш так, як ви. Ні, ви можете попасти на серйозних і справедливих опонентів, на неупереджених критиків, чия думка, оцінка, навіть негативна, вам не зашкодить, навпаки, піде на користь. Якщо ви ще пам’ятаєте час, коли знання, інформація — це була велика річ, люди цінують те, що дається важко і треба довго чекати (не обов’язково книжка, рахівниця, калькулятор, фотоплівка — візьмемо вінілові платівки: слухаємо концерт, а не отримуємо плейлист на 18 годин), то ці гіркі ліки вам допоможуть.
А якщо ви виросли, провели своє дитинство з планшетом, смартфоном, ноутбуком, маючи навіть 3G, безлімітний доступ до мережі і google, що нібито знає все — який фарш у вас в голові? Очевидно, що деякі речі треба засвоїти на власному досвіді, стати на всі ці граблі — інакше не вийде, тільки так відчути, перехворіти, пропустити через власну нервову систему.
Я не знаю, чи це покоління буде гірше, чи краще, але воно безперечно зовсім інше. Настільки інше, що деколи хочеться крикнути: стоп, почекай, дівчинко, годі плакати, ці лайки нічого не значать. Або ще (це трапляється набагато частіше): ні, ви не можете, ви просто не можете це змінити; ніхто не може – закони фізики, біології, хімії універсальні. І ви погано вчилися, хлопчики, це не екран — це офлайн, наша з вами реальність.
07.02.2018