Ксенофонт Сосенко

Пам'яті невтомного працівника Бойківщини

Вже два роки минуло від смерти визначного українського громадського діяча та вченого о. Ксенофонта Сосенка. Помер 1941 р. підчас побуту большевиків і через те досі часописі не мали змоги подати вістку про це.

Народився 7. ІІ. 1860 р. в селі Межигіцях біля Галича, де його батько Петро був священиком. В ґімназії вчився в Станиславові. Дістався на станцію до першої тоді жінки-громадянки Катерини Заклинської (вдови по священику в Маріямполі). Там в гуртку молоді привчався до праці для українського народу.

Як докінчив ґімназійну науку, записався до Академії Мистецтва у Кракові, однак внаслідок хвороби очей мусів студії перервати. Записався на медицину. Саме тоді прий шов клич "іти в народ працювати" — і пішов на теологію.

По висвяченню пропонували йому посаду інспектора народних шкіл у бережанській окрузі. Одначе бажання тягнуло його на село, щоб працювати серед народу. Парохію дістав у Солонці, в Дулібах, вкінці в Конюхах біля Бережан, де вже жив аж до смерти, 40 років. Оженився з Елеонорою зі Струтинських. Подруга займалася господарством, а о. Ксенофонт увесь вільний час присвячував освітній праці на селі. Скрізь працював на освітному полі — крім своїх душпастирських обов'язків; наслідки його праці найкраще бачимо в селі Конюхах. Це село було наскрізь москвофільське, притім розпиячене. О. Сосенко заложив тут читальню "Просвіти", церковний хор, касу ощадности, кооперативу, молочарню. Все це провадив сам і на все мав час. Часто приходив до дому з читальні в 11 год. вночі. Опісля вже підховав собі помічників з поміж селян; вони помагали йому в роботі. В проповідях вмів пов'язати реліґійні теми з національними. Такі виховні проповіді завжди зацікавлювали та оживляли парохіян. Тепер с. Конюхи — це одно з передових сіл Бережанщини, свідоме, культурне, а тут заслуги о. Сосенка.

Живучи на селі, цікавився дальше медициною, читав медичні книжки і доповняв своє знання. Давав лікарські поради своїм парохіянам; знав його увесь повіт.

Все життя був добрим патріотом, чесною людиною. Ніколи не кривив душею, хоч нераз мусів терпіти переслідування. В 1919. р. польська військова стежа вбігла до хати, підмовлена ворогами з пімсти зате, що латинники перейшли на наш обряд. Почали бити священика, хотіли застрілити його і вже приложили револьвер до грудей. На крик та плач дітей надбіг брат лісничого, який тоді випадково переходив побіч і врятував о. Сосенка від смерти.

Ніщо в світі не могло відтягнути його від праці над народом.

Після приходу большевиків на старости літ більше займався науковою роботою. Сільрада його обороняла так, що обійшлося без більших неприємностей. Хоч духом був завжди молодий почав підпадати на здоров'ю. Рік перед смертю втратив зір, та феноменальна память залишилася до кінця і обов'язковість теж. В церкві правив до кінця, хоч кілька разів упав при вівтарі. Євангеліє читав з пам'яті.

Вмер дня 9. IV. 1941 р. в Конюхах у 82 р. життя. Хоч це було за большевиків і в непогоду, ховало його 5 священиків. Похороном зайнялися передові люди в селі, хоч ніхто їх до цього не приводив, як війт Василь Сеник та Вінкентій Лібовицький з церк. братства, ще й зробили приняття гостям. Всі люди з села були на похороні. Помагали незабезпеченій сім'ї покійного, щоб не голодувала.

Праця на селі — це тільки одна сторінка його життя. Друга — це наукова праця, ще важніша, хоч жив далеко від культурних центрів. Був етноґрафом та етнолоґом. Збирав вишивки свого села, ориґінальні, а їх перерисовувала п. Придаткевичева. Залишився цілий альбом вишивок, 200 зразків, готовий до друку.

Був членом Н. Т. Ш. у Львові. Брав участь у з'їзді етноґрафів у Відні та в Ст. Ґабрієль. Переписувався з німецькими вченими, проф. унів. Шмідтом та проф. Ґахсом, які присилали йому звідомлення зі з'їзду, коли вже сам не міг туди їхати.

Цікавився звичаями та давнім побутом. Перша його книжка була: "Про містику гагілок", Львів 1922. 2) Пражерело українського світогляду, Львів—Жовква 1923. 3) велика цінна студія: Культурно-історична постать старо-українських свят Різдва та Щедрого Вечора. Львів, 1928. Скільки там вияснено питань нашого давного життя, скільки цікавих висновків! Остання праця: Про найдавніше походження українського народу — залишилася недокінченою... Як вже не бачив нічого, диктував донькам Наталії та Емілії, продовження рукописи та листи у справах з нею зв’язаних.

Давніше переклав повіст. п. н. Замок Делі, 2 томи. Львів 1890 р. з ірляндського життя, яка явилася в бібл. "Діла". Також у "Словарі" Желехівського визначений як співробітник. В рукописі осталися "Спомини" про Леоніда Заклинського і станиславівський гурток молоді.

Як науковець змарнувався на селі. На те треба жити у Львові. Це не кожний може, а ще давніше то тяжко було українцеві дістатися до Львова. Книжки позичав з Львівських бібліотек. Лишив свою велику бібліотеку.

Діти о. Ксенофонта — син та чотири дольки. Син Петро жив у Києві, працював у Н.Т.Ш. В Києві оженився. В 1936 р. большевики вивезли його над Охотське море. Писав ще кілька листів, опісля замовк. Залишилася жінка у Києві, а дітей большевики кудись забрали. Донька Марія, жінка о. Бучацького, катехита у Львові, приятеля молоді, який помер у Львові 1941 р. Друга донька Софія, замужна за Волод. Придаткевичем, управителем школи в Дунаєві біля Перемишлян. Третя Емілія Сенютова у Львові. Муж адвокат, його схопили большевики перед 12 роками, 10 років перебув на Соловках. Мабуть ще живе. Донька Наталія — вчителька в господарській школі в Оборошині.

[Львівські вісті]