З поезій.

Лист з війни.

Десь на селах співи, гулї,

Соловейки та зозулї,

Вcї в цвіту гаї та луки,

      Та облоги та сади.

            Тут же смертно свищуть кулї,

            Тут гармати, тут шаблюки,

            Море крови, зла та муки,

                        Та надмірної біди.

Жди-ж мене, коханко люба, —

Як провіє смертна згуба,

Я до тебе знов прилину,

      Вільним вітром прилечу!

Я питання ставлю руба:

Гей, чи житиму, чи згину?

Чи любитиму дївчину?..

Бюсь, гадаю і мовчу.

("Народня Воля")

Наш шлях.

Які чуття хвилюють груди,

Які надїї процвіли!

Часи насильства та облуди

Минули з царством зла і мли.

Ми за собою мали сльози,

Могили, трупи, кров і кров!

Не можуть нас лякать погрози,

Як ми на жертви здатні знов.

Після таємного кипіння

Горять серця живим огнем.

За гнїт, за жертви, за терпіння

Ми стрінем Волю з ясним днем.

Ми збудим долю в рідних колах,

Де довго висїв чорний гнїт,

Де на ланах широкополих

Ховали в працї "Заповіт".

Тепер над рідними степами

Не віє крильми смертний жах.

Ми знов ідем!.. А перед нами

Прослав ся довгий вільний шлях.

("Київська Земельна Газета")

Відродження

Сміло вільною ходою,

Повні творчости і сили,

Плинуть доби історичні.

Хтось цїлющою водою

Щедро кропить край наш милий,

Сипле блиски феєричні.

Більш нї жаху, нї одчаю

Сила Велетня-Титана

Вже не чує, вже не знає.

По козацькому звичаю

Тут нї холопа нї пана

Більш не буде і немає.

Разом з правдою-красою

Край наш міцно і всевладно

Щастє волї обхопило.

Небо вільною росою

Так приємно, так відрадно

Людські душі покропило.

Ллєть ся мова кришталева,

Співи радісні дївочі,

Колисанки материнські...

І здаєть ся, що й дерева

Тихо, тихо серед ночі

Шепотять по українськи.

("Народня Воля")

[Вістник політики, літератури й життя]