Домка перша господиня в селі; вона ж із усіма молодими невістами за пані-кумо. До Настки, своєї першої куми, забіжить для свого мізинчика-Никифорчика сорочинку в пишні взори змережати, з Теклею, що найкраще крижмо та ще й півторак білого полотна в куми приспособила, Домка завжди в першій лавці сидить, — чи це на утрені, чи на інших молитваннях. Звичайно так гідно...
То почула ця перша господиня, що легким робом можна дійти до великого багатства — треба ж і мені в пани пошитися. Ця думка шпигнула наче колька в Домчине серце. А котел був у Пилипканиного Андрійця, догори дном сохнув на кілку до сонця.
Тоді взяла Домка міру жита, закотила рукави по лікті, підпоясала сильно запаску та давай питлювати як на борщ. Журчали жорняні камені, чомусь виривалася жорнянка; Домка зі страхом стояла біля свого коромесла; а втім лихо не спить, лише по людях ходить... Чому то ще ніхто не продумав жорен, щоб тихесенько, наче веретінце в руках прялі, крутилися?...
Оце ж і був би тобі рай, а не заморока... Стоїш ще при жорнах, вимотуєш із себе всю силу та ще і дрижаки в мурашок за спиною бавляться...
Так Домка, втираючи рясний піт із свого чола, дві рівні ступки пережубрувала. А зчерги вона розмісила муку в круглій балії — хай кисне! А баняк із діркатими вусиками вже смажився на кухні, підгрівалася заправка...
Домка ще дітей з хати до сусідських ровесників бавитися справила — не заважайте мені, діти, бо я щось для вас буду гарненьке пекти, та йдіть між хати, побавтеся. А скоро буде під вечір збиратися, то прибіжіть додому, я вже з ділом упораюся. Господареві теж вона найшла хосенне заняття: — Ти лиш би коло хати крутився. А ще треба ось-де за клинчиком ріллю, що з двірським лучиться, під'зяблити. То їдь, Панасе, в поле, заки ще сухо й приморозків нема, з'ори, буде готова рілля на весну. Як найшов...
— Тобі щось, жоно, недобрим із очей сьогодні смотрить — покмітив Панас, але не хотів дражнити своєї господині та запряг карого до колісниці, відрубав собі кусень хліба на пообідне й поїхав, муркотаючи сам до себе щось недуже ласкаво під носом, щоб Домка не чула...
Домка на це тільки ждала. — Ось тепер я сама пані в хаті. — Вона підкинула під бляху півнаручка патиків і пересипала з балії свій розчин до баняка. І довгою варешкою замішала...
По хвилині мішанка почала кипіти, пахкати наче мамалиґа; а тому, щоб пара не втікала, — про це саме й ходило Домці — цю пару крізь дірковане покривало зловити до рурки та руркою в окрему посудину вгнати. — Бо з цієї саме парівки буде багатство... За одну кварту стільки та стільки... А коли добро підварити, то повинно бути стільки ще і стільки чистої наче сльоза... А то буде ляпати язиком і облизуватися Панас, коли я йому за послух повну порцію на стіл і на здоров'я!... А дітиськам — хіба в гарячій рурі м'яких коржиків напечу... Таке собі Домка в голові та в думці розкладала й під кухню не скупила патиків. А крізь рурку наче в паровозі шипіло, свистіло... Плинуло багатство з баняка до холодила...
— Гаразд уже, гаразд, — відсунула по довшому кипінню Домка баняк із бляхи, заглянула в холодильню: — Лихо ж воно, якась чорна мазюка... Треба ще раз крізь дірки та рурку.
Як Андрійцьо звав — перефільтрувати...
Ще один оберемок палива під пічку, треба спішно, щоб борзо пара бухкала...
Домка нахилися над баняком і варешкою замішала рідину. Тоді малюсенька каплина впала на червону бляху... Та в цьому ж мліока вистрілив стоязикатою гадюкою полумінь із середини баняка! Вогонь бухнув із усією силою прямо в лице шинкарці. Загорілася хустка на голові, брови та вії наче бритвою злизав і волосся на голові в горіючий смолоскип обернулося.
На всю хату Домка пронизливо крикнула: Рятуйте! Люди! — Вона руками заставила собі очі та рештками свідомости кинулася за поріг і до саду — головою нуряючи до землі. І лахміття дерла на собі...
А коли Панас під вечір вертався на своє обійстя, він не міг відразу здогадатися — яке сирітство його вдома чекає... Хата з усім статком, збіжжям та всім крамом і пашею дотла вигоріла. А Домка в страшних муках у саді на руках своїх кум із життям прощалася... Молода мати, троє сиріт назавжди залишала й свого господаря-жебрака.
...Самогін, самогін, самогінники...
[Рідна Земля]
03.01.1943