На збори явилось по-над двіста представителїв з всїх сторін і повітів всхідної Галичини. З послів прибули: Романчук, Барвіньскій, Телишевскій, Гаморак і Гурик. В зборах взяла переважно участь интеліґенція духовна і світска, хоч було також кількох поважних селян-війтів і кілька женщин. Відпоручником правительственним був комісар поліції п. Соболяк.
3бори відкрив пос. Юл. Романчук в имени видїлу "Народної Ради":
Ви, Bп. панове, прибули не лиш за-для формальних взглядів, але і щоби поговорити про теперішну дуже поважну ситуацію. Всюди проявив ся тепер великій рух. У долинї між народом проявилась еміґрація. У интеліґенції зазначились три фракції, котрі ведуть між собою спори а разом мусять боротись против всяких противностей. Такій сам рух і у инших народів, там рівнож роблять ся перевороти, як н. пр. у Поляків т. зв. краківска партія получила ся зо скрайною лївицею; таке саме дїєсь з иншими сторонництвами парляментарними.
Вказавши на цїль і задачу "Народної Ради", згадав п. Романчук про роботу инших товариств: "Просвіти", "Народної Торговлї", тов. им. Шевченка, тов. педаґоґічного і "Днїстра". Сходимо ся тут третій раз. Першій раз 2 лютого 1888 р., другі збори відбули ся як-раз перед двома роками. Ті два роки ми виждали з різних причин. Найбільше за-для особистих змін у видїлї, за-для котрих не можна було полагодити в своїм часї всїх формальностей. Віддав честь трудолюбивости д-ра Костя Левицкого, котрий вельми заслужив ся своєю працею у видїлї "Народної Ради". Вспоминув память покійників: д-ра Ол. Огоновского, Д. Гладиловича, Е. Цурковского, совітника в Сараєві, Ант. Должицкого, проф. з Перемишля, о. Як. Гудика з Трибуховець, Алекс. Гординьского нотаря в Борщеві, о. Стеф. Лесюка з Залозець, Мелитона Теницкого міщанина з Калуша, о. Льва Витошиньского з Радча і д-ра Юл. Целевича. П. Романчук короткими а вдалими словами схарактеризував заслуги і дїяльність покійників. (Збори віддали честь покійникам повстанєм.) Місце покійних труженників мусить бути заступлене, бо праця над народом не сміє станути, лиш вестись дальше. Там де сили слабі, там треба лучитись спільно до роботи.
Отвираю збори — закінчив пос. Романчук — з надїєю, що наші збори не проминуть безслїдно, лиш принесуть хосен для добра народу руского.
Збори вибрали презідію зборів, після внесеня п. Ив. Рудницкого: предсїдателем зборів пос. Телишевского, а заступниками предсїдателя послів: о. Гаморака і Іос. Турика.
Пос. Телишевскій подякував за довіріє, яке заявили єму так поважні збори вибором на предсїдателя. Покликав на секретарів п. М. Струсевича і о. Петра Богачевского.
В заступстві секретаря видїлу, перешкодженого справами урядовими, відчитав член видїлу, редактор Ив. Белей справозданє з дїяльности видїлу.
Другі загальні збори членів Народної Ради з дня 27. грудня 1890 вибрали по мисли статута до видїлу сїмох членів, а то: посла Юліяна Романчука на голову а на видїлових посла д-ра Дамяна Савчака, Дамяна Гладиловича, о. Александра Стефановича, д-ра Костя Левицкого, Ивана Белея і Антона Дольницкого, а на заступників: д-ра Лонгина Озаркевича, о. Василя Навроцкого і Юліяна Сосенка.
Видїл той уконституував ся в той спосіб, що на заступника голови вибрав д-ра Костя Левицкого, на касієра о. Стефановича, на секретаря А. Дольницкого, додаючи єму до заступства о. Навроцкого і Сосенка. Д-р Озаркевич брав участь лише в двох засїданях, почім перенїс ся на сталий побут до Городка. Сосенко брав участь в шістьох перших засїданах, а опісля виїхав до Коломиї. Бл. п. Дамян Гладилович по вісьмох засїданях перестав брати чинну участь в працях видїлу зa-для невилїчимої недуги, котра єго й загнала в могилу на великій жаль і страту для всеї Галицкої Рyси а нашого товариства з окрема. В той спосіб видїл наш в короткім часї по виборі обмежив ся на 7-ох членів, а коли увзгляднить ся довшу неприсутність голови посла Юл. Романчука за-для перебуваня у Відни в радї державній та за-для єго довшої недуги, то в дїйстности на 6-ох членів.
Мимо свого малого числа, видїл старав ся розвинути всесторонну дїяльність і відбув 39 засїдань, на котрих звертав увагу на всї сучасні пекучі справи політичні, застановляв ся над средствами, засобігаючими кривдам народу руского, обдумував дороги поступованя в цїли здобутя більше прав для нашого народу.
Першою та й найважнїйшою чинностію уступаючого видїлу було — переведенє загальних виборів до ради державної в роцї 1891. Вже на другім засїданю видїлу порішено склад головного комітету виборчого. Увійшли до него три чинники: 1) посли соймові: Романчук і д-р Савчак; 2) делєґати "Народної Ради": д-р Омелян Огоновскій, Олександер Барвіньскій, Д. Гладилович і д-р К. Левицкій; 3) відпоручники всїх трех руских владик: пралати оо. Туркевич і Карачевскій, совітник о. Алексій Тороньскій і о. Ив. Чапельскій. Той комітет розширив ся, прибравши собі: сов. о. В. Ильницкого, Анатоля Вахнянина, о. Ал. Стефановича, А. Дольницкого, Теофиля Грушкевича і Ив. Белея.
Про дїяльність того так розширеного комітету виборчого годї тут в справозданю видїлу "Народної Ради" близше розводитись, хоч він і вийшов з почину того-ж видїлу. Однак годить ся зазначити, що робота була дуже тяжка, а ще прикрійші обставини та превеликі перепони, серед котрих приступали ми до урни виборчої. І так найперше — як нам то всїм в свіжій памяти — заскочили нас ті вибори зовсїм несподївано та нагло, отже й неприготованих, бо розвязанє ради державної оголошено 25 сїчня, а вибори розписано на 2 марта 1891 р. По друге: прийшлось нам по раз першій самостійно без огляду на инші сторонництва переводити ті-ж вибори, а що більше, — по третє: треба було боротись против кандидатів "Русской Ради" та против негідної аґітації их против наших кандидатів. По четверте: треба було боротись в більшости округів против кандидатів центрального польского комітету, підпираних дуже енерґічно правительством. По пяте: дав ся відчути брак сильної, одноцїльної орґанізації в краю. А єсли помимо всїх тих перепон і трудностей далось на 17 руских округів вибрати лише пять кандидатів нашого комітету, то результат виборів можемо назвати лїпшим від виборів з двох послїдних періодів уже хоч-би для того, що вибрано нові, до-тепер в радї державній невиступавші сили, а котрі ясно зазначили народне наше становище і проґраму народну. А піднести годить ся, що против кандидатів нашого комітету вибрані в двох округах виборчих Русини, приступили також до народної проґрами та вступили до клюбу руского.
Подібно як при загальних виборах до ради державної, видїл займав ся опісля доповняючим вибором з округа Ярослав-Чешанів, а пізнїйше вибором посла з менших посїлостей з повіту бучацкого. В тім послїднім випадку видїл "Народної Ради" не ставив кандидата длятого, що по зреченю п. Олександра Барвіньского з кандидатури — місцевий комітет не розвинув такої дїяльности, з котрої би вносити було можна, що виборцї годять ся на одного кандидата. Тому то порішенє остаточне що-до особи кандидата полишено в послїднім часї місцевому комітетови.
Хиби, які запримічено підчас виборів, старав ся видїл товариства усунути по окінченю виборів, а именно перевести орґанізацію народних сил. Звістна річ, до того потреба поперед всего ясної проґрами.
Вже нераз, почавши від року 1848 ставлено у нас проґрами, голошено засади, котрих щирі Русини придержують ся і придержуватись мають, а навіть піднесено засади ті і на двох перших загальних зборах "Народної Ради", а посол Романчук проголосив их також в соймі і в радї державній. Але видїлови товариства розходилось о се, щоб все то, що Русини щиро-мислячі від часу свого відродженя народного исповідували, до чого по всї часи змагали, о чім при всякій нагодї яко о своїх задушевних бажанях висказувались, та в прасї писали, — зібрати коротко в кілька, що так скажемо, артикулів віри народної. Видїл був тої гадки, що конечно треба скодіфікувати народну проґраму, і підняв ся тої роботи. Редакція народної проґрами заняла не лиш кілька засїдань видїлу при ласкавій участи наших послів, але була предметом ширшої наради мужів довірія, спрошених з цїлого краю до Львова, а крім того принята на вічу в Станиславові. І нинї стоїть она на дневнім порядку і буде Світлому Зборови до принятя предложена референтом д-ром К. Левицким, котрий завдав собі найбільше труду при єї зуставленю.
Однак не досить поставити собі ясно цїль дїланя та витичити змаганя. Важнїйшою ще річею обдумати средства, як до цїли дійти. Отже видїл товариства взяв і то під розвагу та підняв ся тої тяжкої роботи, що називаєсь орґанізацією в тїснїйшім того слова значіню. Видїл розписав до всїх виднїйших Русинів відозви в цїли переведеня орґанізації сил щиро мислячих Русинів в краю. В деяких повітах удало ся таку орґанізацію перевести, — а де щирі змаганя і заходи видїлу не принесли такого успіху, якого видїл сподївав ся та собі бажав, то вина опадає на рівнодушність тих людей, до котрих видїл удавав ся в тій гадцї, що зробив найлїпшій вибір. Все-ж і те, що осягнено, уважає видїл за великій успіх та уступає в тім пересвідченю, що сповнив обовязок, бо поклав камінь угольний, на котрім лекше вже повести дальшу, кріпку будову.
Виконуючи ухвалу послїдних загальних зборів "Народної Ради", видїл займав ся також справою устроюваня народних віч по містах на провінції. Лише той, хто пробував устроювати такі віча, має понятє які трудности треба перемогти, щоб довести до путнього кінця дїло. Видїл підпер змаганя людей на провінції при устроюваню деяких віч в роцї 1891-ім, а сего року взяв сам иніціятиву в устроєню віча дня 4 н. ст. липня, в Станиславові. Всїм в памяти, як то віче випало і виказало, що народна наша идея що-раз ширшає та кріпшає. Видїл зносив ся з Русинами в Сокальщинї, щоб там устроїти таке віче. Переговори довелись була вже так далеко, що мав ся вже визначити день віча, — тимчасом місцеві люде піднесли деякі недогідности і потреба було поки-що залишити гадку віча в Сокали. Подібно не довершено в послїдних часах гадки устроєня кількох віч в повітах пограничних при котрих мало ся дати нагоду интересованому народу висказатись о причинах еміґрації та обдумати средства заради. В цїли введеня тої гадки в житє, відновив ся видїл до виднїйших людей в дотичних повітах, а сли заходи не довели до бажаного успіху, то склались на то знов різні обставини місцеві, а в першій лінії епідемія холєрична, за для котрої збори народу не могли відбуватись. По при те видїл займав ся устроєнєм віча і у внутрі краю, а именно в Рогатинщинї, і поробив такі приготованя, що вскорі буде могло там віче відбутись.
Кромі віч займав ся видїл також і справою засновуваня повітових "Народних Рад", подавав відповідні информації тим, котрі почати заходитись коло того важного дїла.
Видїл стояв в живім контактї з послами сойму і ради державної, звертав их увагу на деякі потреби народу руского, і не лиш бував радо і вдячно вислухуваний, але посли ті, — на честь им то нехай буде сказане — самі радо информували видїл о ситуації політичній а тим давали видїлови можність спрощувати кілька разів львівских членів "Народної Ради" і де кого з поблизьких сторін, щоби поинформувати ширшій круг Русинів про важні біжучі справи та вислухати их гадки. Крім тих чинностей видїл чи-то висиланєм відпоручників чи-то письменними петиціями і меморіялами упоминав ся у верховних властей краєвих і центральних о права народу руского.
І так найперше відносив ся видїл устно і письменно до ц. к. намістника в справі конскрипції по причинї кривд, яких дізнавали деякі громади рускі, силувані переводити конскрипцію в язицї польскім або нїмецкім, а лиш не рускім.
Руска школа народна им. Маркіяна Шашкевича у Львові поміщена була до сего року шкільного в середмістю при улици Скарбківскій, хотяй в тій части міста, крім шістьох инших шкіл народних, уміщена була і руска школа вправ при учительскій семинарії. Щоби побільшити фреквенцію школи им. Шашкевича, видїл внїс петицію до ради міскої, щоби сю школу перенесено на Городецке, де найбільше дїтей руских. — Бажаню тому вволено і сего року перенесено тую школу на Городецке.
Руска школа вправ при учительскій семинарії у Львові була доси мішана, длятого видїл внїс петицію до міністра просвіти, щоби відкрив окрему руску школу вправ для дївчат при женьскій семинарії учительскій у Львові. Коли-ж се сповнило ся в наслїдок міністерского рескрипту з 27 марта с. р., мусїв видїл внести ще два представленя рівночасно до міністра просвіти і до презідії краєвої ради шкільної, щоби по відкритю першої самостійної женьскої кляси не касовано мішаного характеру трех висших кляс в рускій школї вправ при семинарії мужескій. — Ті петиції увзгляднено.
Дальше, опираючись на обовязуючих законах краєвих, видїл зажадав петицією від краєвої ради шкільної заведеня примусової науки руского язика яко предмету науки у всїх школах жіночих народних з видїлових, позаяк у Львові в школах жіночих виробилась практика, що нїгде не учено язика руского, хотяй до всїх тих шкіл, після виказів статистичних, ходять і Русинки, отже ті школи суть мішаними що-до народности. — Бажанє петиції тої сповнено на сей рік в часточцї, завівши в видїловій школї им. Ядвиги язик рускій яко надобовязковий.
Загально знані і оправдані суть жалоби учителїв шкіл народних з різних округів шкільних на упослїдженє язика руского в тематах і діскусіях на конференціях учительских. Отже і в тім взглядї видїл відносив ся до презідії краєвої ради шкільної з тим успіхом, що в деяких повітах, навіть в послїдних хвилях, наказувано вложити рускі темати, і обговорювано их по руски.
Не менше звістні заходи Русинів о заснованє нових руских ґімназій по провінціональних містах. Звістно, що сего року відкрито в Коломиї першу паралєльну руску клясу будучої окремої ґімназії. Отже в тім взглядї краєва рада шкільна в падолистї с. р. заинтімувала видїлови до ч. 23.633 рескрипт міністра просвіти з 13 жовтня с. р. 20.095, повідомляючій о заснованю державної ґімназії рускої в Коломиї на основі цїсарскої постанови в 4. вересня с. р., а то в відповідь на петицію нашого товариства з 6. марта 1889 року, внесену до того-ж міністерства о заснованє рускої ґімназії у всхідній части Галичини. Що-до ґімназій, то видїл наш внїс в липни с. р. знов окрему петицію [до-тепер ще не полагоджену] о віддїленє руских паралєльних кляс ґімназіяльних в Перемишли від польскої ґімназії, а о утворенє самостійної ґімназії рускої.
Не спускав видїл з ока також справи руских катедр на університетї львівскім, крім устних представлень компетентним сферам що-до катедр на видїлї правничім, внїс видїл також петицію до міністра просвіти в справі видїлу лїкарского, якій має ся відкрити на основі найвисшої постанови з 25. жовтня 1891 року з початком року шкільного 1894/95, а именно: щоби при відкритю того видїлу увзгляднено интереси і потреби народу руского на основі рівноправности обох народностей краєвих системізованєм паралєльних катедр з язиком викладовим руским для всїх предметів того-ж видїлу.
І до міністерства судівництва відносив ся видїл, а то в справі кривд, які сїльске населенє часто терпить по причинї застрогого примінюваня закона з року 1883 о згідности книги грунтової з катастром грунтовим. Дотична петиція домагалась, щоби суди візваня в таких справах посилали або через уряди громадскі, або возьними, але без оплати за дорученя, а що ще важнїйше, аби суди чинно допомагали до заведеня згідности книги грунтової з катастром, по змозї охоронюючи людність перед всяким визискуванєм. — На петицію тую ще не прийшла відповідь, позаяк внесено єї в послїдних місяцах, але надїятись, що не зістане она без пожитку для бідного сїльского населеня.
Нагоду именованя нового ґенерального директора зелїзниць державних, д-ра Білиньского, вихіснував видїл щоби через відпоручників своїх звернути єго увагу на анормальний стан що-до написей на лініях зелїзниць державних в Галичинї. — Новоименований директор прирік, що Русинам в тім взглядї кривди не заподїє і рускі написи з часом позаводить всюда. Доси однак се не сповнене. Треба однакож ствердити, що всї оповіщеня від кількох лїт видають ся також в язицї рускім. В виду того, сли декуди поодинокі орґани руху ведуть ся ще неґацією супротив руского письма, як то недавно лучило ся складови "Народної Торговлї" в Бродах — то справедливо, що "Народна Рада" упімнесь за правами народу руского і вносить жалобу до ґенеральної дирекції.
Коли минувшого року порушено в радї державній справу реформи ординації виборчої в тім напрямі, щоби посередні вибори з курії громад сельских знесено а заведено подібно, як в двох других куріях, безпосередне голосованє всїх управнених до голосованя, видїл "Народної Ради" був одним з перших, що заняв ся виготовленєм петиції до ради державної і внїс єї на руки посла Романчука, виходячи з того становища, що в той спосіб реформи усуне ся ті деморалізації, перекупства і т. п., чого ми від початку виборчої ординації єсьмо свідками, і то свідками по найбільше нїмими, бо відомо, як то опісля тяжко перевести доказ правди против виновників коррупції. Видїл, взявши під розвагу і деякі заміти що-до небезпечности безпосередних виборів з инших взглядів, таки узнав, що вибори безпосередні користнїйші для селяньства і міщаньства, бо дають більшу запоруку, що вийдуть з них посли по правдивій воли виборцїв. На жаль, загал виборцїв в краю не заинтересував ся сею справою так, як би був повинен, замало підпер єї петиціями до ради державної. Взагалї наша суспільність за-мало ще бере сама иніціятиви, а більше даєсь вести аґітаціям, хоч-би они були шкідні.
Так н. пр. "Русская Рада" розвинула надзвичайну аґітацію против реформи правописи для шкіл — а многі люде дали ся аґітації тій увести. В сїй аґітації не розходилось так о правопись Максимовича [бо "Русская Рада" анї сама анї сторонництво єї тої правописи не вживає], як більше о підкопуванє поваги народного сторонництва. То спонукало видїл "Народної Ради" в публичній відозві звернути увагу щиро-мислячих Русинів на невідповідність такого поступованя та остерегчи перед аґітацією, котра може спровадити лише більшій роздор. При тім видїл не виходив з того становища, що т. зв. фонетика єсть безусловно лучша від т. зв. етімольоґії, — бо уважав се за річ належачу до рішеня людей фахових, — а почував ся лише до обовязку зі свого становиска, яко політичного товариства, вказати на надуживанє тої справи в цїлях політичних на шкоду загальної справи народної.
І ще одну дуже важну справу підняв видїл, а именно в серпни с. р. внїс до міністерства справ внутрішних петицію о виданє розпорядженя язикового що-до уживаня руского язика і письма в урядах і судах Галичини. Єсть се справа, за котрою Русини убивають ся вже десятки лїт безуспішно, а до котрої правительство не приступає з огляду на Поляків, боячись их собі наразити. Видїл наш, по зрілій розвазї, предложив міністерству проєкт такого спільного розпорядженя всїх міністерств, котре би вдоволило Русинів а не визивало поляків, і могло послужити до скорого полагодженя національного спору в краю на тім поли. Проєкт розпорядженя був свого часу оголошений в часописях на взір розпоряджень з 1872 р. для Дальмації а з 1880 р. для Чехії і Морави. Справа сего розпорядженя язикового ще неполагоджена, може й длятого, що правительство має тепер инші клопоти, котрі абсорбують всю єго увагу.
Вкінци з дїяльности видїлу зазначити годить ся ще справу депутації у ц. к намістника з причини именовань п. Керекярта на директора учит. семинарії в Самборі а п-нї Тейсейр на учительку в рускій дївочій школї вправ. В окремій петиції з серпня с. р. відносив ся наш видїл до намістника Галичини, щоби при именованях тих увзгляднив интерес народу руского, а коли мимо того се не наступило, удались в перших днях вересня відпоручники "Народної Ради" з послами до намістника і заявили єму, що становище Русинів до правительства мусить відповідати поступованю правительства супротив Русинів.
Наведені головнїйші працї уступаючого видїлу чей же вказують, що видїл, помимо малого числа та заводового занятя членів, старав ся сповнити совістно обовязок, вложений на него вибором послїдних загальних зборів і старав ся оправдати довіріє, положене на него, і просить Світлого збору о принятє справозданя до відомости."
Нїхто не забрав голосу над відчитаним справозданєм і збори приняли справозданє до відомости на основі §.10 статутів Народної Ради.
Д-р Кость Левицкій забрав голос в справі виготовленої видїлом товариства "народної програми" після ухвал мужів довірія з 24. марта 1892 р.
Бесїдник перейшов політичний розвиток галицких Русинів від 1848 р. Тогдїшна Руска Рада народна поставила за засаду самостійність політичну і народну руского народу. В 1860 р. витворилось між галицкими Русинами нове сторонництво, котре виписало на своїм прапорі "обєдиненіе" і чи то явно чи скрито розвивало свою дїяльність в тім напрямі. Супротив того мусїло народне сторонництво рішучо заявитись і поборювати ті погубні тенденції. Робота тих обох сторонництв ишла в противнім напрямі, задля різницї, прінціпіяльних засад. Відтак народне сторонництво приступило до завязаня політичного товариства в 1888 р. В р. 1890 виступило між галицкими Русинами трете сторонництво — радикалів, котрі в своїх проґрамах: мінімальній станули на ґрунтї національнім, а в максімальній на засадах комуністичних. Для того народне сторонництво уважало відповідним виступити з народною проґрамою, котра би получила всї заявленя і проґрами, вигологошувані в 1848 р., на загальних зборах Нар. Ради в 1888 р., в соймі 1890 р. і в Радї державній 1891 р.
Проґрама складаєсь з двох частей: з головної, де висказані засади, після котрих має поступити народне сторонництво і котрі не можуть бути нїколи змінені — і з другої части, де висказані наші бажаня під теперішну хвилю. У вступі до проґрами зазначено, що нарід рускій не зрікає ся своєї самостійности, лиш всїма силами буде стреміти до осущеня сеї идеї. Дальші десять точок вказують, якими дорогами до того будемо поступати: роботою на поли просвітнім, економічнім і політичнім. Бесїдник перейшов поодиноко зміст кождої точки в програмі.
За мало однак — закінчив д-р Левицкій — лиш словом проголошувати таку проґраму, треба заявити єї і дїлом, треба орґанізації. Не дивім ся на систему правительства, чи нам прихильну чи нї, а зачнїм роботу орґанічну від долини, орґанізуймо ся, щоби ми мали силу в нашій борбі о політичні права. А коли би і дістали якісь приналежні нам права, то не забуваймо, що лиш той нарід зможе их вихіснувати, котрий добре до тих прав підготовлений. Не треба нам бути байдужним, лиш взятись до працї з всяким завзятєм і самосвідомостію в свої сили. (Оплески.)
[Промову д-ра Костя Левицкого подамо дослівно завтра.]
Отворено діскусію — а позаяк нїхто не забирав голосу — внїс о. Цурковскій приняти проґраму en blос. Збори приняли одноголосно.
Приступлено до вибору видїлу.
[Дѣло, 27.12.1892]
(Дальше.)
По рефератї д-ра Костя Левицкого зарядив предсїдатель зборів перерву, щоби зібрані порозуміли ся що-до вибору членів видїлу.
По отвореню зборів відчитано отсі наспѣвші телєґрами:
Самбір: Слава і честь борцям за народну справу, свободу і права. Однодушно приступаємо до ваших ухвал. — Члени самбірскої філії "Просвіта".
Журавно: Завзято берім ся до дїла, — Нехай мати усміхнеть ся. — Весь з нами народ і сила. — Сам наш ворог схамeнеть cя. — Терешкевич.
Тернопіль: Щасть Боже в праци над піднесенєм руского народу. — Охнич.
Збори вибрали через аклямацію новий видїл, після предложеня о. Цурковского. До видїлу війшли: яко члени: Ю. Романчук, д-р Кость Левицкій, д-р Д. Савчак, Ан. Вахнянин, Ив. Белей, д-р Щ. Сельскій і о. Ал. Стефанович; яко заступники: о. Д. Лепкій з Горбач, М. Струсевич і о. Д. Лопатиньскій.
Приступлено до вибору голови товариства. П. Ан. Вахнянин зробив предложенє, чи не годилось би вибрати головою д-ра Костя Левицкого, бо посол Романчук перебуває часто у Відни. Над сим предложенєм вивязалась діскусія, в котрій брало участь кількох членів, як зі Львова так і з провінції, а всї однодушно заявили, що головою товариства може бути лиш пос. Романчук. При голосованю за внесенємь п. Вахнянина заявилось лиш два голоси, а вибір пос. Романчука на голову товариства принято довго треваючими оплесками.
Четвертою точкою проґрами зборів було: представленє ситуації політичної в теперішній добі. Реферат припав в участи пос. Романчукови. В сали настала тишина, всї з напруженою увагою прислухувались сему рефератови.
Може було би відповіднїйше, — зачав пос. Романчук — щоби хто иншій взяв на себе сей реферат, бо при обговореню ситуації мусить містити ся і критика з дїяльности послів, отже прийдесь бесїдникови говорити про свою дїяльність яко посла. Однак з огляду на се, що як раз посли могли найлїпше приглянутись всїм справам, то й представленє справ зі сторони посла випаде точнїйше. Представленє ситуації буде цїлком обєктивне і обмежатись буде на самі головні факти.
В р. 1890 в часї засїданя сойму правительство саме зробило иніціятиву до взаїмного зближеня Русинів і правительства. Звернуло ся до народовцїв, і цїлком справедливо, бо народовцї занимають таке становище, котре одиноке лиш може підперти додатно правительство. На домаганя народовцїв, щоби система була змінена, щоби Русини не були уважані за елємент підрядний, лиш були на рівни трактовані з нашими народностями та щоби поодинокі конректні бажаня Русинів були заспокоєні — правительство згодилось. Пос. Романчук на тій основі зазначив становище Русинів-народовцїв. Се заявленє викликало відповідь правительства і Поляків. Поляки відозвались прихильно, а також і намістник заявив, що правительство заспокоїть оправдані жаданя Русинів. Инакше обізвались — на жаль — члени клюбу руского з партії т. зв. старої. Они жалувались, що се заявленє вийшло без их участи і закинули віроломство. А треба зазначити, що посли рускі, повівши справу, не трактували сеї справи нї зі взглядів партійних нї особистих, лиш в интересї добра цїлого народа та з куртоазії, щоби відозватись на поклик правительства.
Які-ж наслїдки викликало се заявленє серед рускої суспільности? Більшість Русинів була тій акції прихильна, а вказують на се адреси, віча і справозданя посольскі Романчука і Сїчинского. Але були і обяви невдоволеня, вота недовірія для Романчука і Телишевского, а довірія для пос. Антоневича. Рівно-ж і партія радикалів, виступивши в тім часї явнїйше на поле політики, заявилась против акції послів-народовцїв. Але ті вота недовірія була илюзоричні, штучно викликані, то-ж можна сказати, що успособленє Русинів було взагалї прихильне для цїлої акції. Єсли би було дїйстно се сталось, чого Русини мали право надїятись, то певно справи пійшли би иншою дорогою, успособленє загалу Русинів було би змінилось в користь правительства і Русини народовцї були би заняли домінуюче становище.
Але ті ожиданя, хоч довго тягнулись, були даремні. Прийшли вибори до ради державної. Стали — по раз першій у Русинів — два комітети: центральний і Русскої Ради. Комітет центральний памятаючи на 1873 р., коли вибрано 15 послів руских, надїяв ся бодай на незначно менше число. З польским комітетом не могло прийти до порозуміня. Можна вносити, що правительство старало ся дещо зробити для Русинів, але мабуть польскій комітет упер ся, або й поставили на своїм Поляки з провінції, котрі не хотїли в свої повіти пустити Русинів а доказом сего н. пр. одна делєґація з провінції. Але маємо жаль, що власти і орґани правительственні не поступали обєктивно. Ся акція виборча мусїла ослабити віру у Русинів, чи цїла акція буде мати якій успіх. А коли відтак прайшли вибори до рад повітових, конскрипція, ведена після тої самої системи що й перед десяти роками і т. п., то вже могли Русини видїти, що нїякого хісна не буде для нас. А однак не хотїли они від разу того заявляти, бо не хотїли стягнути на себе закиду нетерпеливости.
Що до дїяльности руских послів в радї державній, — то их становище було вижидаюче, значить ся, не будуть робити опозиції, але й не будуть строго правительственні. Не удало ся послам руским порозумітись з польскими послами, именно в справах есенціональних, н. пр. в комісії буджетовій при внесеню посла Романчука о заснованє рускої ґімназії; в справі реформи виборчої і в справі побільшеня числа членів дотичної комісії; в справі підписів на интерпеляцію що до еміґрації. (Голоси: Підло, погано!) Те все мусїло сально вражати не лиш руских послів але й весь загал Русинів, тим більше, що рускі посли порішили поступати супротив Поляків льояльно, розумієсь на скілько се не принесе шкоди их власним интересам.
В престольній промові висказано бажанє, щоби з парляментарної діскусії усунути на тепер всякі справи і спори національні правно-державні і політичні, — тож Русини не могли надїятись, щоби их домаганя були полагоджені через раду державну, бо як раз их домаганя мали згаданий повисше характер. Але Русини поставили много таких домагань, котрі можна було полагодити в дорозї так сказати би адміністративній, самим правительством, котре не потребувало оглядатись на компетенцію законодатну ради державної. Однак акції зі сторони правительства в тім напрямі не було видко і длятого настрій між Русинами був уємний а невдоволенє значно збільшало ся. Тогдї зачали проявлятись якісь познаки зміни: школи вправ при семинаріях в Тернополи, Станиславові і Львові; написи рускі на деяких будинках (Голоси: Се марниця! А суд карний у Львові!), поворот кількох Русинів з Мазурщини.
Польска праса приняла цїлу акцію холодно, хоч по заяйленях польских послів можна було надїятись прихильности. З часом зачала польска праса виступати вже й ворожо против Русинів і найменшу причину виглядувала для доворів супротив Русинів. Наслїдки того дались зараз відчути, бо поведенє Поляків при виборах до рад повітових було таке саме або й ще гірше, як давнїйше. Були вправдї і симпатичні появи, як н. пр. одноголосна ухвала соймова в справі рускої ґімназії в Коломиї, частинне полагодженє петиції віча бродского що-до переносин Русинів на Мазурщину. Але ті появи була рідкі і дрібні.
З поодиноких повітів надходили ті самі жалї против правительства, що й давнїйше. Невдоволенє збільшило ся і Народва Рада була спонукана вислати під конець серпня сего року депутацію до намістника. Депутація звернула увагу намістника на невдоволенє Русинів і заявила, що посли рускі будуть поступати після того і що взагалї справа угоди уважаєсь за покінчену. (Оплески.) По тій депутації наступили знов два факти якихсь уступок для Русинів: отворенє паралєльної кляси в коломийскій ґімназії і катедра рускої исторії — але натомість именованя: директора самбірскої семинарії учительскої і учительки для рускої школи вправ при женьскій семинарії у Львові.
Що-до відносин руских сторонництв, то дались загально чути голоси, що роздор збільшив ся. В справі того роздору прийшло письмо від турчаньскої Ради Народної і посли ради державної мали над сим призадуматись, коли зайшов новий факт — т. зв. всенародне віче в лютім 1892 р. Цїлий хід нарад того віча був провокуючій, пристрастний, а справи були трактовані тенденційно і ложно. (Голоси: Як звичайно!) Поведенє нарад віча викликало навіть між участниками невдоволенє і несмак. А що-ж говорити о самій прасї того сторонництва?! От і недавно видала Русская Рада брошуру по нїмецки, в котрій мала бути представлена дїяльність руских послів. Брошура зредаґована тенденційно а за-для приміток авторів — можна сказати, що факти сфалшовані. Русская Рада поступила собі шкідно навіть у власнім интересї.
Зібравши разом наші добутки, представляєсь так их результат: Перенесено кількох урядників з Мазурщини, але натомість заслано тамтуди знов двох Русинів против их волї. Міністер судівництва видав рескрипт що-до вписів по руски в книги ґрунтові, появились декуди написи рускі на староствах а намістництво ужило в деяких случаях рускої переписки, але сі реформи не переведено систематично і случаї не множать ся а зменшають. На поли шкільництва дістали Русини дещо, але знов переведенє тих добутків вийшло зі шкодою Русинів. На поли економічнім концесія на "Днїстер".
Результат з того такій, що Русинам з тих добутків не радість а невдоволенє, бо у всїм знати давну систему.
В тім місци перервано наради, бо многі участники хотїла віддати послїдну прислугу пок. Юл. Целевичеви. О год. 6-тій зачались на ново наради, а пос. Романчук продовжав свій реферат:
В исторії послїдних двох лїт зайшли ще два важні факти. Першій: еміґрація руских селян з пограничних повітів до Россії. Справедливу причину еміґрації подав сам намістник, именно нужду економічну. Але єсть ще й друга причина, а то теперішна система правительственна, котру можна би схарактеризувати словами: формалістично-бюрократично-аристократична. Селянин не находить опіки у властей а через бюрократичний формалізм він два рази стілько тратить як від тягарів податкових, вложених на него. Селянин наш потребує охорони і помочи від судових, скарбових і політичних властей — а при теперішній системі він того не находить, і противно ті власти з своїм формалізмом утомлять селянина до тої степени, що він рад виеміґрувати, куди єго очи понесуть.
В звязи з еміґрацією — другій факт: звістний рескрипт презідії намістництва з закидами против руского духовеньства. Клюб руских послів ради державної заняв ся тою справою. Ждав на голоси зі сторони самого духовенства, а відтак внїс интерпеляцію. Що сей рескрипт залунав широко і вразив загал всїх Русинів, се найлїпше свідчать збори віденьских Русинів, які відбули ся минувшої недїлї. На тих зборах Русини всїх трех партій ухвалили протест і зредаґували єго в острім тонї. Навіть і радикали, т. зв. молоді, згодились на сей протест і підписали єго. Тут згадати треба, що між радикалами суть дві партії: старші, котрі в своїм орґанї "Хлібороб" похвалили сей рескрипт і молоді котрі, стоячи на національнім ґрунтї, запротестували против рескрипту.
Так отже зібравши все разом, доходимо до таких заключень: Правительство сповнило деякі постуляти Русинів — але невдоволяючо. Взагалї показало ся, що нема й гадки про скріпленє Русинів в их домаганю о рівноправне становище та о признанє их за чинник потрібний для держави. Рівнож нема на разї таких виглядів і на будуще. Длячого правительство не може розвинути акції в тім напрямі, про се можна різно думати. Може бути, що руководить в тім взгляди на мниму шкоду интересів польских, — може бути, що суть причини і особистої натури. Але ми Русини не можемо з тим числитись, нам иде о факти, а з тих фактів виходить лиш одно — с. є. невдоволенє Русинів.
Як зарадити, щоби правительство змінило свою політику? Мусимо показати, що ми важний чинник, з котрим треба числити ся — а се наступить, єсли скріпимо ся, єсли між всїми Русинами збудить ся самосвідомість і охота встоюватись за своїми правами.
До тої мети дійдемо таким способом: Мусимо консолідувати ся, скріпляти ся, будувати з долини. Мусимо висказувати наші кривди і жаданя при кождій нагодї рішучо, а то через прасу, в товариствах політичних і дїяльностію наших послів. Мусимо показати, що ми потрібний чинник для держави, а не шкідний, котрий треба поборювати в интересї держави. Сего закиду не можна піднести против Русинів народовцїв, се-ж признало саме правительство і ми мусимо видержати на тім становищи.
Робота в парляментї повинна вестись дальше. Вправдї нема чого покладати великих надїй на парлямент, бо там рішає то сторонництво, котре сильнїйше числом своїх членів, а ми Русини, маючи лиш сїм послів, не богато заважимо, однак робота парляментарна не остане без хісна, бо можна ставити внесеня, интерпеляції і взагалї звертати увагу правительства на справи.
Наші відносини до Поляків остають ся дуже напружені. Давнїйше казали Поляки, що Русини лиш загально нарікають а не ставляють нїяких конкретних жадань. Русини заперечили сему і ставляли свої жаданя, от хоч би в 1884 р. в соймі в справах шкільних. Поляки робили закид Русинам-народовцям, що солідаризують ся з т. зв. старою партією. Наступив острійшій роздїл між рускими сторонництвами — хоч цїлком не в наслїдок накликуваня Поляків — але й се не зробило вражіня на Поляках і все остало по давному. Поляки вказували відтак, що не треба виволїкати перед форум ради державної спорів, лиш полагоджувати их дома. Рускій клюб послів до ради державної поступав в тім напрямі від двох лїт, але не видко нїяких слїдів. Натомість польска праса і політичні брошури накидають ся з всякою заїлостію на Русинів. Самі Поляки признають, що упослїджаєсь Русинів не лиш що до их прав політичних, але навіть що-до их реліґії і обряду. Поляки докоряли, що Русинів не можна нїчим вдоволити, що они не вдячні. Рускі посли виступали в соймі на послїдних сесіях як найменше против Поляків, а лиш против правительства. Але що показало ся? Ото Поляки зачали докоряти Русинам за сі виступи против правительства і з сeгo показало ся, що Поляки идентіфікують ся з правительством. Поляки нарікають на руску прасу, мов би она розярувала пристрасти. Се неправда, бо в рускій прасї не найдемо стілько напастей на Поляків, що в польскій на Русинів. Але й тоті доріканя не звернені против Поляків яко народу, лиш против поодиноких осіб, котрі надуживають своєї власти. А навіть коли-б руска праса і острійше виступала, то чи дивуватись сему? Хто придавлений, сей часом і не може вгамувати свого жалю. Натомість у Поляків не лиш праса польска виступає ворожо против Русинів але й поважна література н. пр. Сїнкевич в своїй повісти Ogniem і mieczem. На того рода літературі виховують ся цїлі поколїня Поляків. Рівнож не лїпше поведенє і демократів польских. На доказ може послужити брошура політична під заг. Otchłań, написана Hejnał-ом. Автор єї се пок. Stefan Buszezyński, признаний за коріфея демократів [Тут відчитав пос. Романчук кілька місць з сеї брошури, але що між участниками зборів настало велике обуренє з сеї безличної публикації, то й залишив бесїдник дальші того рода цитати.]
Русини не повинні відплачувати Полякам рівним способом. Борім ся, не піддаваймо ся! Борба потрібна для малоруского народу (Оплески), она єго скріпить. Вправдї не годить ся викликувати сеї борби непотрібно і радше треба глядати згоди, але коли не може бути инакше, то не жахаймо ся сеї борби. Шануємо польскій язик, але жадаймо, щоби Поляки шанували тут у всхідній Галичинї також наш рускій язик, учили ся єго і уживали єго бодай в необходимім урядованю з рускими сторонами. Так само в браню участи у взаїмнім святкованю памяти народних поетів. Але се все можливе лиш тогдї, єсли би устали теперішні відносини, єсли би не видно було ворогованя Поляків на кождім кроцї, от хоч би при виборах до рад громадских, де майже систематично Поляки в спілцї з жидами виступають до борби против Русинів. При такім поведеню неможливе порозумінє.
Що-до відносин між самими Русинами, то можна таке сказати. Між т. зв. старою партією, або обєдинителями єсть кілька відтїней. Суть там люде з пересвідченя, з привички і з невдоволеня. Правительство, не стараючи ся усунути причини невдоволеня, само заганяє Русинів в табор сеї партії; єсли-ж отже залежить правительству, щоби не було того сторонництва, то повинно усунути причини, котрі причиняють ся до витвореня єго. Се річ самого правительства. Рівнож між радикалами суть такі відтїни і люде, з котрими можна разом ити в акції політичній. Тож єсли би ті сторонництва прилучились до нас, Русинів народовцїв стоячих при народній проґрамі, в одній або другій справі, то — не будемо их від себе відпихати.
Перед двома роками на таких зборах Народної Ради був настрій може надто оптимістичний, бо всї покладали рожеві надїї на будучність. Тепер же сей настрій надто песімістичний, всї уважають себе пригнобленими, знати апатію. Оба настрої неоправдані. Ми мусїли зробити пробу перед двома роками, щоби не почути закиду, що самі відкидаємо нагоду до помиреня. Нема чого жалувати, хоч результат проби не дорівнав нашим вижиданям. Єсли би правительство хотїло було до помиреня звернутись до старої партії, а она була би на се згодилась за-для добра рускої справи, ми мусїли би радо повитати ту акцію політичну, так само як і ми самі приступало, завізвані, до такої акції. Жалувати нема чого, лиш треба з того досвіду дійти до заключень.
Нам не треба спускатись на нїчию поміч, а самим братись розважно до дїла. Нам треба свою палкість і завзятє заявляти не в словах, а примінити до дїла. Роботи много: в горі і долинї, в прасї і товариствах політичних, на поли просвітнім і економічнім. Зачнїм же сю роботу, а зачнїм єї від долини. Поставмо собі ясно витичену цїль. Постараймо ся, щоби в цїлім краю були ради громадскі в нашім напрямі і в наших руках. Велика се праця, бо треба боротись з впливами коршми, двора, староств і рад повітових, але виборовши се, будемо мати добру основу до дальшої роботи. — Постараймось витворити добрих писарів громадских, бо знаємо, кілько лиха накоєно Русинам з тої сторони. — Борім ся о свої права, не жалуючи нї коштів нї труду, бо коли віднесемо побіду в десяти случаях, вже чей же не будемо мати причини до дальших жалїв того рода. В борбі о свої права переходїм всї инстанції. — Підносїм наш нарід морально і матеріяльно, дбаймо о просвітний і економічний розвиток нашого народу; закладаймо читальнї "Просвіти", після нових статутів, в котрих получені сі обі задачі.
Дай Боже, щоби ми при такі проци дійшли до добра, а тут сходили ся серед лїпших, відраднїйших обставин!
Промову пос. Ромачука приняли збори довготреваючими оплесками і з великим одушевленєм.
(Конець буде.)
________
Заки подамо дальшій хід нарад, згадаємо тепер коротко про ухвалені зборами резолюції і внесеня.
Ухвалено резолюцію, внесену п. Ив. Рудницким: 1) Збори висказують своє невдоволенє з поведеня правительства супротив Русинів в часї послїдних двох лїт. — 2) Збори взивають руских послів, як соймових так і ради державної, щоби рішучо зазначували се невдоволенє Русинів при кождій нагодї, щоби рішучо підносили жалї і домаганя Русинів, та щоби встоювались за заспокоєнєм потреб руского народу — хоч би мали перейти до опозиції і то до зорґанізованої опозиції.
Принято внесенє п. Aн. Вахнянина щоби Народна Рада виготовила меморіял про зажаленя Русинів і вислала депутацію до шефа правительства державного і евентуально до самої корони.
Ухвалено, на внесенє п. Ив. Рудницкого, щоби Народна Рада заложила "Чорну Лїтопись", де би записувались кривди Русинів і щоби такій спис оголошувати публично що року.
Принято директиву для видїлу Народної Ради, після внесеня д-ра Яросл. Кулачковского, щоби постаратись о видавництво ґазети для народу сїльского, котра просвічала би єго політично і економічно, а котрої предплата була би як найменшими тягаром для селяньства.
Принято директиву для видїлу Народної Ради, після внесеня о. Цурковского, щоби енерґічно виступив в справі еміґрації і звістного рескрипту презідії намістництва.
Крім того в промовах поодиноких бесїдників подано цїнні замітки що до тих всїх справ.
Збори закінчились по 9-тій годинї вечером, а на внесенє предсїдателя зборів пос. Телишевского піднесено оклики многолїтства в честь цїсаря і пос. Юл. Романчука та відспівано при відходї "Ще не вмерла".
[Дѣло, 28.12.1892]
Збори "Народної Ради".
(Конець.)
По промові пoc. Романчука отворено діскусію.
Д-р Т. Кopмош говорив в справі звістного рескрипту презідії намістництва і интерпеляції руских послів в радї державній. Бесїдник рад би знати, длячого сю интерпеляцію підписало лиш трех послів, а не всїх сїм. Чей-же рускі посли звязані в клюб, тож і мусять мати реґулямін, після котрого повинні солідарно поступати.
Пос. Юл. Романчук відповів на сю интерпеляцію, позаяк она бyлa звернена безпосередно до клюбу руских послів в радї державній. Клюб послів відбув нарада над звістним рескриптом і рішив віднестись до ординаріятів, щоби подали свою опінію, та вижидав писем від духовеньcтва, котрому чей-же в першій лінії повинно було залежати на полагодженю сеї справи. Ординаріяти, крім перемиского, відповіли виминаючо, тож і духовні члени клюбу руского відтягались від відпису интерпеляції. Крім того під той час у Відни не були присутні два посли: Барвіньскій і Мандичевскій. Однак в засадї підчас нарад всї годились, що треба забрати голос в тій справі. Відтак, коли вже лиш кілька днїв оставало до закритя ради державної, полагоджено справу интерпеляції так сказати би по-за клюбово.
Пос. Ол. Барвіньскій: Интерпеляція, поставлена д-ром Кормошем, звернена против тих послів, котрі не підписали звістної интерпеляції в радї державній, а передо всїм звернена против моєї особи, бо відзивають ся голоси, що "утїкли з Відня", а я як-раз не був під той час у Відни. Сі голоси вповнї відповідають клеветам одної звістної ґазети, котра написала: "біжал з Відня". На се мушу рішучо заявити, що відпираю раз на завсїгди закиди, мов би я не повнив своїх обовязків. Всї обовязки, які я приняв на себе, я повнив, повню і буду повнити з всякою точностію. Цїла моя діяльність була і буде звернена для добра народу, а сего доказом ті численні отворюваня численних читалень в Тернопільщинї. Не буду зважати на того рода закиди, бо знаю, що они ще нераз будуть повтаряти ся. Що-до непідписаня интерпеляції, то заявляю, що я мусїв виїхати з Відня, бо дістав телеґраму про небезпечну недугу сина. Рівнож і свідоцтва лїкарів потвердили небезпечність недуги. Я відтягав свій виїзд з Відня до послїдної хвилї, але вкінци мусїв таки представита цїлу справу голові руского клюбу і за єго згодою я виїхав з Відня дня 9 грудня, щоби відвезти сина до Швайцарії.
Пос. Юл. Романчук ще раз забрав голос, щоби вповнї потвердити заявленя пос. Барвіньского щодо подїй в рускім клюбі.
В той спосіб полагоджено интерпеляцію д-ра Кормоша і вже більше нїхто не забирав голосу в той справі.
П. Ив. Рудницкій промовляв про теперішну ситуацію політичну. Перед двома роками він промовляв горячо за зміною становища Русинів супротив правительства, тепер же мусить зреасумувати результати тої зміни. Поважало ся, що правительство не додержало приречень, які поробило, именно система правительства не змінила ся в чім. Русинам йде о рівне трактованє з Поляками і доки сего не буде, доси буде невдоволенє між Русинами. Суспільність руска невдоволена з поведеня правительства, невдоволена з ситуації політичної, тож треба се невдоволенє публично зазначати на сих зборах Народної Ради. З всесторонного представленя ситуація пос. Романчуком виходить, що мусить наступити зворот в політицї, а щоби підперти руских послів в их дїяльности політичній, зволять збори Народної Ради ухвалити отсі революції:
1) Збори висказують своє невдоволенє з поведеня правительства супротив Русинів в часї послїдних двох лїт. — 2) Збори взивають руских послів, як соймових так і ряди державної, щоби рішучо зазначували се невдоволенє Русинів при кождій нагодї, щоби рішучо підносили жалї і домаганя Русинів, та щоби встоювались за заспокоєнєм потреб руского народу — хоч би мали перейти до опозиції і то до зорґанізованої опозиції.
Промову і резолюції п. Ив. Рудницкого приняли збори голосними оплесками і коли нїхто не забирав вже більше голосу, піддав предсїдатель революції під голосованє. Резолюції ухвалено одноголосно.
П. Дан. Стахура піднїс справу помиреня руских партій. Зачав від представленя, як мало ми Русини зорґанізовані, а з того виходить, що нїякої справи не можна перевести успішно. От хоч би ті заявленя з многих сторін, що в зносинах з властями буде уживатись виключно письмо руске. Дуже часто не переводять ся в житє ті заявленя, бо один або другій Русин пише по польски. Рівнож і в акції політичній нема єдности, лиш роздор, котрий доводить до сумних результатів. Годї иґнорувати истнованя двох других партій політичних і треба винайти спосіб до помиреня. Длятого ставить внесенє: Видїл Народної Ради винайде спосіб переведеня примиреня наших партій для добра справи рускої.
Мотивованє, а відтак саме формулованє внесеня зі сторони п. Сгахури було не зовсїм відповідне, бо могло видавати cя, що Русини-народовцї мають зречи ся свого становища при веденю справ руских і роздїлити свою роботу між два другі сторонництва рускі. Тож і викликала промова п. Стахури остру відповідь від д-ра Вас. Дїдошака, котрий доказував, як можна гово рити про спільну роботу для добра справи рускої, коли проводирі т. зв. старої партії заперечують истнованє справи рускої. Рівнож і дїлами доказують що для них справа руска єсть перешкодою в переведеню плянів і своїх идей. Єсли навіть т. зв. умірковані елєменти з тої партії, з котрими в даному случаю могло би наступити якесь помиренє, волять уживати в переписцї з властями польского язика анїж руского народного, то щож говорити про тих з пересвідченями sсharferer Tonart. Сі заслугують вповнї нa назву зрадників народа руского і єсли би Русини-народовцї мали спільно з ними ити, самі зрадили би свою справу.
Промова д-ра Дїдошака була дуже різка тож і викликала репліку п. Д. Стахури котрий застеріг ся, мов би накликував до згоди з такими елєментами, бо він хотїв лиш вказати, що годї заперечити истнованя т. зв. старої партії і в акції політичній треба також на ню оглядатись.
О. Ом. Дудрович з Таврова промовляв за помиренєм з уміркованими елєментами т. зв. старої партії, бо се може дуже много причинитись до успішної акції політичної на провінції.
Діскусію в тій справі закінчили промови оо. Дан. Лепкого і Цурковского. Оба они вказали на се, що Русини народовцї не відтручають від спільної роботи всїх тих людей, котрі хотять взятись до неї на основі проґрамн народної. Відступити від проґрами Русини-народовцї не можуть, бо всї Русини доброї волї, котрим справа народна лежить на серци, можуть найти в тій проґрамі поле до свого дїланя. Хто не признає головних засад сеї проґрами, не може жадати, щоби єго втягати до спільної роботи.
При голосованю перепало внесенє п. Стахури більшостію голосів.
Д-р Ярослав Кулачковскій зазначив вагу справи еміґрації. Русини повинні представити собі ясно цїлу справу і відповідно до того примінити свою роботу. Причини еміґрації фальшиво суть представлені, а властиво суть натягані для політичних цїлей, чого доказом найлїпшим рескрипт презідії намістництва. В нїм перечить намістник свої слова, які сказав в соймі, подаючи причини еміґрації, яко комісар правительственний. Рівнож обиджено рескриптом чувства Русинів. Длятого і Русини не повинні в своїй акції маловажити справи еміґрації.
Друга справа — яку піднїс д-р Яр. Кулачковскій — се видавництво часописи для народу. Справа дужа важна, бо треба звернути увагу на такі обставини: Наш селянин доходить до крайної нужди економічної, так що годї від него домагатись, щоби ще й передплачував ґазети, котрі би приносили єму справдї якійсь моральний хосен. А тимчасом має всюди під руками за дармо "Народну Часопись". Супротив сего факту приходить на гадку питанє, чим ми будемо образувати того селянина і доводити єго не лиш до політичної самосвідомости але й до піддвигненя економічного? Щоби Народна Рада мала підпору в своїй акції політичній і між найширшим кругом селяньства, повинна постаратись о ґазету, де би популярно вказувано дорогу, по якій маємо поступати. Та часопись повинна, єсли вже не даром, то бодай по дуже дешевій цїнї розходитись між селяньством. Длятого до підпори видавництва такої часописи повинна взятись наша интеліґенція, а видїл Народної Ради взявши иніціятиву в тій справі, повинен перевезти єї в житє.
Відповідно сформуловане внесенє д-ра Яр. Кулачковского приняли збори більшостію голосів.
П. Анатоль Вахнянин промавляв про теперішну ситуацію політичну у Русинів. Зі всїх даних виходило би, що правительство і Поляки маловажать руску справу. Доказів на се много, от хоч би звістив виреченє ґр. Таффого, що руска справа се Hausfrage, а також відзиви польских ґазет, навіть півурядових, котрі заперечують вагу рускої справи. Можна би думати, що держава обійдесь без Русинів. Але що обовязком кождого горожанина, звернути увагу компетентних кругів на кожду небезпечність, яка грозить державі — сей обовязок пригадано Русинам у звістнім рескриптї презідії намістництва, в котрім зроблено докір духовеньству, що оно не остерегло і не зарадило першим познакам проявляючої ся еміґрації — то Русини мають також обовязок звернути увагу правительства на небезпечність, яка виходить з теперішного трактованя справи рускої. Ми повинні вказати, що се не в интересї правительства витворювати центріфуґальну силу. Ся сила лежить в тім, що деякі Русини в своїм безраднім положеню не оглядають ся вже на Відень, лиш декуди инде; — що селяньство не добачаючи для себе нїякої підпори, покидає громадно свою батьківщину; — що коли перед двома роками було загальне одушевленє, то тепер настало загальне невдоволенє. Ми Русини-народовцї може ще й не дійшли до крайної нетерпеливости, — але чи годить ся з нами гратись в піжмурки? Чи не вказати би на се, що симпатія 20 міліонового народу більше варті анїж баґнети? Правительство зачало заявляти нам симпатії і хотїло зробити де-що для Русинів, що-ж коли ті всї концесії переходили через алємбік, котрого шийка була так дуже заткана ватою, що ті концесії спадали для Русинів навіть не каплями. Показало ся дальше, що шеф краю не в силї нїчого зробити — отже треба представити цїлу справу впрост, безпосередно центральному правительству і коронї. Треба представити в широкім меморіялї теперішне положенє в краю і вказати, яке пересвідченє населеня. Представити, які елєменти складають ся на се невдоволенє "Тиролцїв Всходу". Треба пересвідчити правительство, що Русини му сять безпосередно доходити до своїх прав а не через звістний алємбік. Бо як стоять справи з тими, що стоять поміж Русинами а правительством? Шеф краю не має сили; — демократія польска розвинула велику акцію в напрямі польонізаційнім, отже спинити ту акцію, значило би перешкодити их "орґанічній" праци; станьчиківска партія розбита, а коли ще додано про антаґонізм між звістними двома високо поставленими особами, котрі на перекір собі кидають колоди під ноги — то дійдемо до пересвідченя, що нам можуть помогти ще лиш безпосередні зносини з правительством. Треба показати, що ми не жебраки, котрі витягають руку; при тім витяганю руки Русини нераз попарились, а хто иншій покористував ся тим. Виказана неміч лежить в тім, чи має задержатись в повній силї засада: загарбати рускість для польскости. З того представленя ситуації виходить внесенє:
"Збори взивають видїл Народної Ради, щоби поробив відповідні кроки до висланя депутації до центрального правительства а евентуально й до корони, з представленєм нашого положеня політичного і за зазначенєм всїх кривд і зажалень Русинів."
Збори приняли оплесками промову п. Вахнянина і одноголосно ухвалили єго внесенє.
П. Ив. Рудницкій виступив з внесенєм заложеня "Чорної Лїтописи", в котрій би записувались всї кривди Русинів, які они зазнають від своїх братів Поляків. Гадку заснованя того роду лїтописи переймаємо від Поляків, котрі таку саму чорну книгу заложили в борбі о свої права в Познанщинї. В лїтописи будуть зібрані всї факти разом і кождого часу буде можна их опубликувати. Се буде заохотою для Русинів до витревалої працї.
Збори приняли одноголосно серед оплесків се внесенє.
Вкінци порушено справу еміґрації, а именно виказано причини, котрі спонукують наш нарід до сего невідрадного кроку.
О. Дан. Лепкій, заявивши в имени зборів подяку рускому клюбови за внесенє интерпеляції в справі еміґрації — представив живими і правдивими красками економічний стан нашого селяньства. Селянин зруйнований економічно. Причинились до того головно жиди, а відтак тягари публичні. Жиди висисають кров, а таке саме роблять секвестратори податкові, котрі забирають послїдну кожушину і послїдний ґарнець проса. Відтак представив бесїдник, чи селянин находить яку моральну підпору против тої руїни. Такою підпорою повинна бути школа, але на жаль не приносить она нїякого хісна, при теперішній системі, а ще й противно причиняєсь до знеохоченя селянина до всякої просвіти і піддвигненя. Вкінци вказав о. Лепкій, як повинна бути редаґована часопись для селян, щоби підготовити их до самопомочи і самооборони.
О. Дудрович вказавши на цїль політичну в теперішній системі шкільній, піднїс дуже важну квестію, именно, щоби латиньскі катихити вчили в народних школах реліґії по руски, бо звичайно там, де населенє переважно руске і руского обряду, а латинників дуже мало, язиком домашним латинників єсть язик рускій.
О. Цурковскій виказав рівнож, що причиною емиґрації наших селян крайна нужда і неможливість зарадженя їй. Салянин засуджений лиш на своє хлїборобство, а всяка дорога до промислу і ремесла єму замкнена. Се найлїпше можна виказати на плянї науковім для сїльских шкіл народних, бо в нїм пробиває идея, що сїльска школа має зробити з хлопа лиш хлопа.
Д-р В. Дїдошак представив фактами положенє економічне нашого селяньства в пограничних повітах, де появилась громадна еміґрація. Фактів достатчили бе сїдникови відносини села Зеленої над Збручем в повітї гусятиньскім. Селяне Зеленої мусять відбувати формальну панщину на своїх ґрунтах, положених на теріторії россійскій і нема нїякого празного способу, щоби зарадити. Ті селяне хотїли вручити цїсареви з нагоди заповідженої гостини просьбу о зарядженє сим відносинам. Відтак представив д-р Дїдошак лихі відносини економічні в бучацкім повітї, а вкінци загально виказав кривди, які поносять селяне з несовістного виконуваня законів щодо евіденції ґрунтової і лихви. У нас закон на папери, а не у виконуваню — закінчив бесїдник.
О. Цурковскій згадав вкінци про рескрипт презідії намістництва, в котрім добачає интенції: зацькувати опінію публичну против духовеньства. Рескрипт треба уважати замахом на запоручені конституцією права і то не лиш Русинів, але навіть духовеньства, котре чейже також вчисляє ся між горожан Австро-Угорщини. Народна Рада повинна зі своєї сторони поробити відповідні кроки в тій справі.
На тім закінчились наради загальних зборів Народної Ради.
Предсїдатель зборів пoc. Телишевскій, подякувавши зібраним за живу участь в нарадах та за тактовне трактованє справ, а відтак пожелавши, щоби ухвали сих зборів вийшли в хосен справи рускої — внїс в честь цїсаря оклик: многая лїта, а збори повторили єго трикратно.
Відтак ще по оклику в честь пос. Юл. Романчука розійшлись участники серед співу: "Ще не вмерла Україна".
[Дѣло, 29.12.1892]
29.12.1892