Слава во вишних Богу, а в народі мир

Свята Рождества Христового. І хто на них не чекає з чистим радісним серцем? Свята тому народові такі милі й дорогі, бо до свят ми приготовляємося. Для душі людини і народу конечно свят ¹, бо тоді все особисте, дрібне й марне уступає з нашого серця, почуваємося правдивими людьми – дійсним народом. Тоді то пропадає земська суєта й може щирим серцем повитати брат брата й прощати йому все.

 

На свята з цілою силою пробуджуються в душі кожного давні звичаї й обичаї наших дорогих батьків, ми згадуємо давне минуле й переживаємо його поновно. На свята оживає в рідній хаті українська традиція, і та традиція повязує всю українську людність у одну неподільну народню спільноту. Ми знаємо, що де тільки живуть у світі українці, де бється живе українське серце, всі радісно витають свята Рождества Христового. Ми знаємо, що мир і любов панує тоді в рідній хаті і в українськім народі. Ми знаємо, що на Святий Вечір і найбідніша українська родина на вид ясного освіченого вертепу й наше серце повне любови, ми разом з колядниками колядуємо. Які ми вдячні тим колядникам, що вони прийшли звеселити рідну хату й нашу родину...

 

Знаємо, що де тільки живуть на світі українці, на Святий Вечір їх душа переповнена любовю й кожний заколядує разом з нами: «Слава во вишних Богу а в народі мир»...

 

Веселих і щасливих свят і непохитної віри ї любови в новім році: усім українцям і українкам на рідній землі й на чужині, цілому українському народові.

 

Редакція Д. Т. Трібуни Буковини.

(Чернівці, додаток «Державно Творча Трібуна Буковини» місячника «Самостійна Думка», число 9-10, 20 грудня 1932 року, сторінка 1)

__________________________________________

Про видання «Державно Творча Трібуна Буковини»

Видання «Самостійна Думка» виходило в 1931-1937 роках як «часопис літератури, науки та громадського життя» (а ще як «національно-громадський журнал»; «літературно-науковий та суспільно-політичний місячник») за редакцією Сильвестра Никоровича, при активній співпраці Олега Ольжича. «Самостійна Думка» стала першою ластівкою суто націоналістичної преси на Буковині. Першою публікацією першого числа місячника (січень 1931 року) була стаття Ольги Кобилянської «До українського громадянства!», яка одразу задала надзвичайно високий рівень всьому виданню. Місячник залишився в історії української журналістики як один із найкращих літературних журналів міжвоєнного періоду й разом зі своїми додатками відіграв важливу роль у розвитку національної свідомості українців Буковини (а також Бессарабії та Мараморощини, де взагалі не було української преси).

У 1931-1932 роках журнал «Самостійна Думка» мав додатки "Самостійна Думка Української Матері" та "Державно Творча Трибуна Буковини" ("ДТ Трибуна Буковини"), редаговані Сидонією Никорович. З 1932 року внаслідок політичних розбіжностей С.Никорович покинула видання, редактори якого (Комітет Письменників) чітко заявили про свій перехід на «платформу націоналізму» («Самостійна Думка», число 1 за 1932 рік, сторінка 12). Невисока загальна оцінка цих додатків в розділі «Українська преса та періодичні видання на Буковині» монографії «Буковина. Її минуле і сучасне» (під ред. Д.Квітковського, Т.Бриндзана, А.Жуковського. Париж – Філадельфія – Дітройт. Видавництво "Зелена Буковина", 1956, стор. 616-659), як на мене, несправедлива. До прикладу, у статтях «Національна свідомість», «Національна мораль і чесність» В.Липинського, «Кудою йти» М.Гарта, «На що ми маємо сьогодні звертати найбільше уваги?» Г.Тодорківа, зверненнях «Український народе» і «Єдність народу» конкретно та змістовно висвітлені проблеми творення ідей української державності, політичних і громадянських ідеалів суспільства, формування турботливого ставлення до історичних і культурних цінностей.

Основні ідеї статті «Слава во вишних Богу, а в народі мир» співзвучні з іншими редакційними публікаціями того періоду: «До української нації!», «Національна душа», «Христос воскрес!», «Молитва», «Воскресення Христове» тощо. Стилістика цих статей теж подібна. Провідна ідея всіх згаданих публікацій незмінна – мобілізувати українські сили на захист своїх національних інтересів.

У фондах Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича наявний місячник "Самостійна думка" за 1931-1935 роки (наразі вони не оцифровані). У фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В.Стефаника більша збірка, але й там вона неповна. На даний час у всесвітній мережі доступні лише окремі публікації з видання «Самостійна думка», які викладені різними авторами, зокрема, і мною. Але робота в цьому напрямі триває.

Післямова

Запропонована сучасному читачеві редакційна публікація «Слава во вишних Богу, а в народі мир» (другий рік видання додатку «Державнотворча Трібуна Буковини» місячника «Самостійна Думка») цілком може вважатися святковою. По суті вона такою свого часу і була. Водночас обговорювана стаття має і ознаки підсумково-аналітичної, адже Новорічні та Різдвяні свята спонукають до осмислення прожитого та пережитого.

Стаття побачила світ в надзвичайно складний для українства час. «Незгода, роздор і зависть з одного боку, байдужість, трусливість і рабство за панськими ласками з другого боку, занапастили долю 45-мілйонового народу», – писав мій дідусь, Іван Ількович Одовічук, понад 80 років тому в одній зі своїх публікацій для широкого українського загалу. «Великий народ, який має славну свою минувшину й стару культуру, якою не можуть похвалитися багато європейських народів, що нині мають свої держави, не має своєї правди в своїй хаті». Українська спільнота поневолена та розділена начетверо (фактично «четвертована», якщо виразитися образно). Поработителі «судять і карають не проступки поодиноких осіб, а цілу українську націю й ідею її самостійної державности».

Подана тут публікація є мобілізуючою для української нації. Адже у той час радість великого свята Різдва Христового для українців як на споконвічних етнічних українських землях, так і на чужині була затьмарена безпрецедентними утисками, репресіями та переслідуваннями. Найжахливіші події відбувались у підрадянській Україні – штучний голод, зараз відомий як Голодомор 1932-1933 років, що забрав мільйони життів. Тоді майже незворотньо скалічено, майже знищено підвалини нашої нації – самодостатнє автохтонне українське селянство. За даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Зараз визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Тогочасне становище українських земель у складі Румунії було надзвичайно складним. Чужа влада вела курс на асиміляцію українців. Деградація економіки, зубожіння селян, утиски української мови й культури стали наслідком румунської окупації цих земель. У Галичині й інших територіях, захоплених Польщею, проводилися «пацифікації» – репресивні акції проти українського населення, супроводжувані арештами, терором, нищенням будівель та майна українських громадських організацій, навіть убивствами. Це теж викликало обурення та привертало увагу світової громадськості. Тому головна думка обговорюваної статті – заохотити, мобілізувати «цілу українську націю на продовження боротьби за надважливу ідею її самостійної державности».

Разом з авторами обговорюваної публікації 85-річної давності закликаю сучасників завжди підходити до Різдвяних свят винятково «з чистим радісним серцем», максимально відкинути «все особисте, дрібне й марне ... з нашого серця», відчути себе «правдивими людьми – дійсним народом». Цілком приєднуюсь до авторів вітання і щиро бажаю «веселих і щасливих свят і непохитної віри ї любови в новім році: усім українцям і українкам на рідній землі й на чужині, цілому українському народові».

Ярослав Одовічук, м. Тячів, 12.12.2017

_____________________________________________________

¹ «Для душі людини і народу конечно свят» – мається на увазі, що конечно (конечне, обов’язково) треба свят.