Відомому історику, академіку Аркадію Жуковському цього місяця виповнилося би 95.
Аркадій Жуковський із внучкою Кароліною, січень 2014 року.
Типовий науковець – завжди з портфелем і за робочим столом, заваленим книгами. Як згадують друзі, Жуковський оцінював людей лише за одним принципом: ”Що ти зробив у цьому житті?”. Десятки наукових праць і відзнак, за якими – величезна любов до книг і завжди другорядне матеріальне життя. Натомість серед слабкостей академіка – любов до собак, кішок і птахів. Завжди любив їх годувати у парку чи на вулиці, за що, як згадує донька історика, у Парижі завжди мав із цим проблеми, бо там це робити категорично заборонено.
Що залишив після себе академік Жуковський? Дуже багато – книг, документів, фотоархівів, нотаток… За своє довге 92-річне життя Аркадій Жуковський видав чимало праць, серед яких «Нарис історії України» (у співавторстві), Historie de l’Ukraine (історія України французькою мовою), «Історія Буковини», залишив велику документальну спадщину… Все, що робив в еміграції, цей великий чернівчанин присвячував боротьбі за Україну. Ті, хто його знав, кажуть: Жуковський був французом лише за паспортом, але в душі – завжди українець.
Навіть якби академік Жуковський написав лише “Історію Буковини”, то вже цим заслуговує на пам’ять і вдячність. Цю книгу особливо цінують на малій батьківщині Жуковського. Вона написана у співавторстві з іншими буковинцями-емігрантами 1956 року і являє собою саме українську історію Буковини. Книжкою обсягом у майже тисячу сторінок досі послуговуються історики, використовуючи її про створенні нових історичних розвідок.
Аркадію Жуковському було 19 років, коли у 1941-му він покинув рідні Чернівці та виїхав за кордон – спочатку до Австрії, а відтак до Франції. У всіх джерелах зазначено, що він виїхав із батьками. Але у своїй статті про Володимира Кубійовича, головного редактора «Енциклопедії українознавства», Жуковський пише: “Перше моє знайомство з професором Кубійовичем відбулося у розпалі Другої світової війни, влітку 1943 року у Львові. Коли я був студентом у Бресляві, мене запросили товариші по студіях відвідати Львів, а мені хотілося також поїхати на Буковину, де мешкали мої батьки…”
Від 1950-х і до 2014 року, коли серце великого чернівчанина перестало битися, життя Аркадія Іларіоновича було пов’язане з Парижем. Тут розвинулася його наукова діяльність, тут він познайомився з майбутньою дружиною Терезою, донькою галицьких емігрантів. Але замість французького Thérèse (Тирез) Жуковський дуже по-українськи називав свою другу половину – Тереня. Саме у Парижі у подружжя народилася донька Ірина, яку батьки найперше навчили української мови, а вже потім – французької.
Аби уявити, як і чим жив академік Жуковський під небом Парижа, варто побачити його приватну бібліотеку й особисті речі, два роки тому передані Іриною до Чернівців – як то заповідав сам історик. Багато картонних ящиків, які надійшли з Франції, ще не розпаковані. Але навіть те, що вже посортовано й розкладено, вражає. Рідкісні книги, блокноти з рукописами, унікальні поштівки, платівки, мапи, закордонна преса і навіть маленький вертеп…
Вертеп
Все, що Жуковський купував і збирав сам, і все що йому надсилали звідси, стосувалося винятково нашої країни. Тому впевнено можна сказати, що в паризькій квартирі Аркадія Жуковського на rue des Pyrénées (вулиці, що біля площі Нації) містилася чи не вся Україна в мініатюрі.
Ірина Жуковська
У жовтні 2014 року Ірина Жуковська, донька академіка, вперше приїхала до рідного міста свого батька. Привезла прах Аркадія Жуковського. За заповітом, видатний уродженець Чернівців знайшов вічний спочинок на рідній землі, у родинному склепі на Руському цвинтарі. За кілька місяців до Чернівців прибула вся приватна бібліотека історика та багато цінних речей. У Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича колекція Жуковського розміститься в одній із спеціально відведених кімнат. Зараз там триває систематизація всього отриманого з Парижа, але багато книг уже зайняли свої місця на стелажах.
А тим часом бібліотекарі в одному з читальних залів влаштували невелику виставку до 95-річчя Аркадія Жуковського (саме стільки 12 січня 2017 року виповнилося академіку). Бібліотекарі вибрали для огляду найцікавіші експонати.
На одному із бібліотечних столів розкладені вінілові платівки фірми “Мелодія”. Але у вічі впадає невелика сумочка чи то радше портфель. Яскравого синього кольору, з петриківським розписом і портретом Шевченка. Виявляється, це спеціальний портфель для зберігання платівок з музичними творами на слова Шевченка.
Один із найвідоміших за кордоном україністів зібрав велику колекцію вінілових платівок. На платівках з колекції Жуковського – українські колядки, записи хору Григорія Верьовки, пісні Володимира Івасюка, платівка з оперою Данькевича “Богдан Хмельницький”, записи троїстих музик…
- Ми поділили виставку на п’ять підрозділів, - розповідає Лариса Ворнік, завідувачка сектору читального залу наукової літератури Наукової бібліотеки ЧНУ ім. Ю.Федьковича (саме до цього сектору передано колекцію Жуковського). – Відвідувачі зможуть познайомитися з працями з історії, які писав Жуковський, побачити його колекцію художніх книг… Художні книги ми відібрали ті, яких у нас або немає, або вони у «рідкісному» відділі. Ми виставили з того, що вже опрацювали. Чи навіть правильніше буде сказати, розпакували. На сьогодні ми розібрали і покласифікували приблизно 60% з усієї колекції Жуковського, яку отримала наша бібліотека. Зараз почали розбирати рукописи та ящики з відкритками, чеками, листами, вирізками з газет. У залі, де зберігатиметься колекція Жуковського, доставили ще додатковий стелаж. Ця виставка дуже зацікавила і науковців, і студентів. Власне, саме вони матимуть змогу вивчати й досліджувати цю колекцію.
Якщо переглядати книги з колекції Жуковського, то вони – на різноманітну тематику, різними мовами, різних видавництв… Є звичайні енциклопедії, є радянська література, є багато книг про визвольну боротьбу українського народ, є те, що вирізняється. Скажімо, дуже великого розміру, затерта книга “Гайдамаки” Тараса Шевченка; “Царівна” Ольги Кобилянської, датована 1954 роком, збірник східноукраїнської прози “Чотири шаблі” 1938 року, збірник творів Сидора Воробкевича, виданий 1911 року… Окремо можна говорити про літературу з історії та релігії. Ці дві теми були близькими академіку, він багато написав з цих питань – українською та французькою мовами. А найголовніше – монографію “Петро Могила й питання єдности церков”. Її видали в Парижі 1969 року, а перевидали в Києві 1997-го.
Із Парижа до Чернівців приїхало дуже багато світлин родини Жуковських. Особливо вражають розкішні весільні фото Аркадія та Терези Жуковських. Це фотоальбом із далекого 1958 року, виготовлений однією з весільних фотостудій Парижа. Привертає увагу стильна сукня нареченої з довжелезним вельоном і весільні запрошення, всередині яких навіть вказано меню.
А ще тут можна побачити світлини з життя родини, з їхніх подорожей, прийоми гостей. Є на виставці й фотографії з перших візитів Аркадія Жуковського до рідних Чернівців уже в роки незалежності України.
Багато людей, побачивше те, чим жив академік, зможуть відкрити для себе постать Аркадія Жуковського. Людини, яка прожила довге й насичене життя. Історик, громадський і політичний діяч. Почесний доктор ЧНУ ім. Ю.Федьковича. Президент Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, голова Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Європі.
Батько Аркадія Жуковського, Іларій, був у Чернівцях православним священиком. У 1940 році Аркадій закінчив місцевий ліцей імені Пумнула та вступив на філософський факультет Чернівецького університету. І десь у ті роки приєднався до ОУН. Виїхавши у 1941 році за кордон, Жуковський в австрійському Граці отримав спеціальність «інженер-будівельник», очолював там місцевий провід ОУН. Пізніше перебрався до Франції, у 1959-му став генеральним секретарем Українського академічного товариства у Парижі. 1969 року захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені, 1976-го – докторську дисертацію в Сорбонні (Париж).
Впродовж багатьох років Аркадій Жуковський був співредактором багатотомної «Енциклопедії українознавства», від 1985 року – її головним редактором. Завданням спеціальної групи ОУН, до якої належав Жуковський, було налагодження контактів із членами делегацій і ансамблів, письменниками з УРСР, які відвідували Париж, передача їм виданої на Заході літератури.
Родина Жуковських часто приймала в Парижі українських дисидентів і видатних «діаспорян». Скажімо, в архіві академіка є світлини, які зафіксували гостини у Жуковських відомої письменниці Емми Андієвської та керівника проекту "Енциклопедія українознавства" Володимира Кубійовича.
Родина Жуковських (Аркадій, Тереза, Ірина) з Еммою Андієвською (крайня ліворуч) та Володимиром Кубійовичем (другий від ліва).
З київським істориком Олександром Кучеруком, одним із найближчих товаришів Жуковського в Україні, ми познайомилися два роки тому, коли він приїздив провести академіка в останню путь.
- Знаєте, при всій специфічності Жуковського, він сприймав людей за дуже простим, але важливим принципом: «Що ти зробив?», – ділиться пан Олександр. – За його принципом, якщо ти щось робиш, ти хороший, ні – іди геть. Так, так, він міг бути таким. Але тим, хто хотів працювати, академік дуже допомагав. Скільки українців пройшло через Сарсель – місто, де містилося НТШ в Європі! Все, що Аркадій Іларіонович робив у Франції, все – на благо України. Він так і казав: «Те, що ми, діаспора, тут робимо, це – другорядне, бо основна праця – в Україні, і всі свої зусилля й працю маємо відправляти землякам». Він написав історію України французькою мовою, прагнучи якомога більше розповісти французам про Україну. Його робочий стіл у Сарселі був закладений книжками. Типовий науковець! Мешкав у звичайній трикімнатній квартирі і щодня впродовж 20 років їздив у Сарсель: метро з пересадкою, далі електричкою і ще автобусом. І такий маршрут кожного дня – туди і назад. Ми спілкувалися часто, майже половина його пенсії якраз і йшла на телефонні розмови – він хотів докладно знати все, що відбувається в Україні.
- Аркадій Жуковський дуже любив тварин, - провадить пан Кучерук. – У Сарселі був просто рай для котів, бо вони знали, що є пан, який їх постійно годує. Дехто підсміювався над цим, але у Сарселі великі архіви. То якби не ці котики, миші би все погризли. А так жодна книжка не постраждала. Власні кошти академік завжди витрачав на громадські справи, бо в побутовому житті був абсолютно неперебірливим.
Розповідають, що Аркадій Іларіонович дуже довго не хотів приймати громадянство Франції, але коли мав працювати у Сорбонні, мусив це зробити.
Народжений у родині православного священика, у Парижі Жуковський проте тісно контактував із греко-католицькою громадою. Особливо з тодішнім єпископом для українців Франції Михайлом Гринчишиним. На Різдво та Великдень єпископ завжди привозив Жуковському кутю та паску.
Владика Михайло Гринчишин і професор Аркадій Жуковський
Традицію свого попередника продовжив і нинішній єпископ Паризької єпархії Святого Володимира Великого для українців греко-католиків Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Швейцарії – владика Борис Ґудзяк. Коли прибув у 2012-му до Парижа, академіка Жуковського відвідав одного з перших. Що більше, донька академіка розповідає, що на той час її батько вже був усіма забутий – навіть тими, кому свого часу допомагав: “Ніхто до нього не приходив. Лише одна людина була близькою до нього – це владика Борис Ґудзяк. Він дуже гарно з батьком поговорив. І коли Аркадій Жуковський помер, 2 жовтня 2014 року, то мій перший телефонний дзвінок був саме до владики Бориса”.
- Я був знайомий з професором Жуковським особисто і заочно, - розповідає владика Борис Гудзяк. – Я відвідував центр Наукового товариства імені Шевченка в Сарселі, яке він очолював, – місце, де редагувалася «Енциклопедія українознавства», коли ще сам займався передовсім наукою. Я також був знайомий з науковою спадщиною професора Жуковського, яку я глибоко шанував. Приїхавши до Парижа, знаючи, що мій попередник, спочилий владика Михаїл Гринчишин, мав гарні стосунки з професором Жуковським, і він уже є в похилому віці, як душпастир і як науковець хотів його відвідати. При цьому візиті я питав про здоров’я і ділився своїми першими враженнями та міркуваннями про служіння в Парижі і Франції. Це був передусім духовно-душпастирський, а не інтелектуально-академічний візит. Я бачив перед собою науковця, який уже був старенький, але який радо мене прийняв. Я від нього майже на півстоліття молодший, але він поставився до мене з великою повагою, хоча це я властиво прийшов пошанувати його. Немає сумніву, що Аркадій Жуковський, який все своє життя присвятив українській науці, був душею з Україною. Він робив усе, що міг, щоб українську культуру, українську спадщину, її історію і літературу передавати франкомовній аудиторії. Працюючи також над «Енциклопедією українознавства», співпрацюючи з Українським Вільним Університетом і Українським Католицьким Університетом в Римі, він своєю науковою працею виходив далеко поза межі Франції.
- Його характеризувала відкритість і екуменічна постава, – каже владика. – Він був сином православного священика й істориком Православної Церкви, проте, пишучи про Петра Могилу, розглядав питання церковної єдності. У наукових колах він був знаний як православний вчений, який зовсім нормально співпрацював з католицькими єрархами, богословами, церковними істориками та науковцями. Я дуже радію, що професор Жуковський заповів свою бібліотеку і духовні матеріали Чернівецькому університету. Він був патріотом своєї буковинської землі, і цінні книги, його напрацювання і архів, що віддзеркалюють його працю, дай Боже, знайдуть у Чернівцях студентів і дослідників, які будуть опрацьовувати цю спадщину.
Можна сказати, що Аркадію Жуковському неймовірно поталанило – його дружиною стала жінка, яка підтримувала його у роботі, була його надійним другом і порадником, і завжди супроводжувала чоловіка у візитах в Україну.
- Батьки познайомились у Парижі, на українській вечірці у 1954 році, – розповідає Ірина Жуковська, парижанка, донька академіка. – А в 1958-му одружилися. Їхній шлюб тривав 40 років.
- Кажуть, що за кожним великим чоловіком завжди стоїть жінка. У випадку тата це була мама. Мама народилась у Парижі, проте тато зумів передати їй свою любов до України. Батько мав щастя мати таку дружину, яка його у всьому розуміла. Коли, наприклад, приїздив хтось із дисидентів з України і приходив до нас (я була мала, але пам’ятаю це), то мама намагалася якнайкраще показати їм Париж. Мама називала тата Кадик, він її – Тереня. Я батька теж татом ніколи не називала – тільки Кадиком, так змалечку. І він це дуже любив. У мене було дуже балуване дитинство, але виховання – досить суворе. Зізнаюся: принциповість батька мене інколи виводила з себе, проте ніколи не робила мені зла. Пам’ятаю, коли була маленькою, до нас приходили колядники з української громади в Парижі. На вихідні я ходила у недільну школу при греко-католицькій церкві. Ми там святкували Різдво, готували виставу. На Великдень читали вірші напам’ять, виступали перед батьками. Ще навіть 88-річним тато кожен день їздив у Наукове товариство ім. Шевченка у Сарселі. Прокидався о пів на шосту ранку. Там працював до обіду й повертався додому. Жив зі своїми котиком і песиком. А одного разу по дорозі у нього стався серцевий напад. І з того часу він вже майже не виходив з дому, працював. Він не хотів йти до будинку перестарілих, і ми з ним домовилися, що я винайму для нього доглядальницю. Але він міг собі давати раду – пересувався квартирою з маленьким візочком. Батько був при повній свідомості ледь не до останніх днів. Весь день дивився лише інформаційні канали, читав українські та французькі газети. За подіями на Майдані слідкував ретельно, потім – за тим, що робилося на Сході України. Коли він бачив Путіна, то тільки злі слова казав.
Одна із останніх світлин академіка Жуковського.
В Парижі в Аркадія Жуковського залишилися також двоє внуків, але вони зовсім не знають української мови.
Внуки
Та й Ірина Жуковська, донька, теж уже більше інтеґрована у французький світ. І як сама зізнається, українську розумію і читає нею, але спілкуватися нею їй уже важко. Єдиний, з ким завжди розмовляла українською, був батько:
- Коли я приходила, ми сідали поруч, спілкувалися тільки українською. В останній день він уже не говорив. Але останні його слова були про Україну. І ще кожен вечір він молився українською. Лише коли я приїхала до Чернівців, зрозуміла, як важливо було для нього бути похованим у рідній землі… Я це по-справжньому відчула лише тут.
Напевно, у таких людей, як Аркадій Жуковський, всім нам треба дуже багато вчитися. Розповідають, що інколи академік Жуковський розпачливо жартував: «Ми весь час говоримо про визвольні змагання, але які це були визвольні змагання, якщо ми нікого не визволили?”. Але, попри все, цей великий українець належав до тих, що продовжували боротьбу без огляду на її перспективи.
Чернівцям направду пощастило, що вони отримали з Парижа такий інтелектуальний скарб – бібліотеку Аркадія Жуковського. Є сподівання, що вона буде належно поцінована його земляками й вивчена науковцями. Сумно лише за долю Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Європі, яке з 1951 року міститься у французькому місті Сарсель і якому академік Жуковський віддав велику частину свого життя.
- Сьогодні дуже сумно, що науковий центр НТШ в Сарселі цілком занепав і є в жалюгідному стані, - розповідає владика Борис Ґудзяк. – Є небезпека, що цей прецінний архів, який віддзеркалює 40-літню працю над «Енциклопедією українознавства» під керівництвом ще професора Володимира Кубійовича, може бути втрачений. Теперішній голова НТШ, професор Косик, має теж понад 90 років, і незрозуміло, чи молодші члени Управи НТШ відкриті на рішучі дії. Варто підкреслити, що приміщення НТШ в 1950 році придбала Східна Конгрегація Католицької Церкви, і єпископи УГКЦ опікувалися цим науковим центром. Зараз НТШ від такого патронату відмовляється. Мої старання зрушити справу з місця у розмовах з представниками НТШ в Франції та в США поки що були безуспішними... Я думаю, що найкращий спосіб вшанувати пам’ять професора Жуковського і всіх, хто був залучений до цього важливого інтелектуального і культурного проекту, який мав велике політичне значення, – зберегти архіви, що містяться в Сарселі. Це завдання і відповідальність української держави, Національної академії наук України та НТШ в Україні.
Світлини – авторки, з архівів Аркадія Жуковського та надані Іриною Жуковською.
30.01.2017