Дмитро БОРИСОВ

У суботу, 23 грудня, в Польщі чинними стають зміни до закону “Про Карту поляка”, що ускладнюють пошук документів для доведення належності до польського народу. Претендентам на Карту поляка тепер треба довести, що їхні предки мали польську національність. Доказів про польське громадянство предків не беруть до уваги.

 

 

Відомо, що найбільше від цієї зміни втратять мешканці Західної України (і Західної Білорусі), предки яких були громадянами ІІ Речі Посполитої. Довести їхнє польське громадянство було простіше, аніж польську національність. Натомість для решти мешканців України з польським походженням нічого не зміниться. Знайти докази того, що їхні предки мали польську національність, особливо якщо її “виправили” на іншу за СРСР, було доволі складно і раніше.

 

Зміни до закону “Про Карту поляка” внесли у листопаді цього року разом зі змінами до законів “Про репатріацію” та “Про іноземців”. Поправку до закону “Про Карту поляка” під час першого читання законопроекту обґрунтували необхідністю гармонізувати правила прийняття рішень про видачу Карти поляка з правилами прийняття рішень про підтвердження польського походження з метою репатріації.

 

Іншими словами, отримання Карти поляка з точки зору польських урядовців та депутатів Сейму від PiS, що готували законопроект, не повинно бути значно легшим від підтвердження польського походження для набуття польського громадянства шляхом репатріації.

 

Справа в тому, що Карта поляка — це прискорений шлях до польського громадянства. На підставі Карти поляка можна безкоштовно отримати дозвіл на постійне проживання (pobyt stały) у Польщі. Через рік після отримання цього дозволу, якщо протягом цього року іноземець постійно мешкав у Польщі, він може звернутися до воєводи із заявою про визнання його польським громадянином.

 

Тепер претенденту на Карту поляка треба довести документами у консуляті, що або він має польську національність, або хоча б один з його батьків, дідусів/бабусь, або хоча б двоє з його прадідів/прабабусь мали польську національність. Раніше ж закон “Про Карту поляка” допускав наявність у самих претендентів польського громадянства у минулому або такого громадянства у тих самих його предків.

 

Усі інші вимоги до претендентів збереглися. Їм треба довести свій “зв’язок з польськістю” через базове знання польської мови, знання і плекання польських традицій та звичаїв та у присутності консула підписати декларацію про належність до польського народу. Якщо документів про польську національність бракує, то можна представити довідку від однієї з двох організацій етнічних поляків, що діють в Україні, яка підтверджуватиме активну участь у діяльності з пропагування польської мови, польської культури або просто житті польської меншини протягом останніх трьох років.

 

Претенденти на Карту поляка, як і раніше, не можуть її отримати, якщо консул дізнається, що вони або їхні предки були “репатрійовані” з території Польщі до України на підставі угоди про обмін населенням, підписаної з УРСР у 1944 р. Це означає, що переселенці з Польщі та їхні нащадки мають дуже невеликі шанси отримати Карту поляка, навіть якщо хтось з їхніх предків був польської національності. Факт репатріації є підставою для відмови претенденту на Карту поляка згідно з п. 4 ст. 2 та п. 3 ст. 19 закону.

 

Перелік документів, які консули вимагають від претендентів на Карту поляка, практично не відрізняється від тих, які вимагають від потенційних репатріантів, єдиною відмінністю є те, що у випадку останніх документи можуть бути складені лише органами влади Польщі та СРСР, а для претендентів на Карту поляка можуть придатися ще й деякі документи часів нацистської окупації чи документи, складені вже в Україні, — витяги з реєстру актів цивільного стану чи свідоцтва про народження, у яких у 1990-х рр. ще вказували національність.

 

Загалом, йдеться про оригінали польських документів міжвоєнного часу (паспортів), оригінали свідоцтв про народження, шлюб різних періодів (хоча краще міжвоєнного часу), тобто актів цивільного стану (або витягів з них), свідоцтв про хрещення, шкільних свідоцтв, інших паспортів із записом про національність, документів, що свідчать про проходження служби у Війську Польському або інших польських військових формуваннях. До консуляту можна подати й документи про факт депортації, ув’язнення, реабілітацію репресованих чи депортованих, якщо у них записи про польську національність. До речі, у міжвоєнних свідоцтвах про народження і шлюб національність часто не вказана, що значно ускладнює пошуки й отримання Карти. Натомість у документах, виданих в СРСР, національність зазвичай вказували, але дуже часто не польську.

 

Вигоди від отримання Карти поляка — вагомі, і стосуються не лише прискореної процедури отримання польського громадянства. Власник Карти поляка може без консульського збору отримати довготермінову національну польську візу, може працювати у Польщі без необхідності отримувати дозвіл на роботу, може вести підприємницьку діяльність та здобувати вищу освіту у Польщі на таких самих засадах, що й громадяни Польщі. Крім того, він чи вона може безкоштовно відвідувати державні музеї та має право на пільговий проїзд залізницею (зі знижкою 37%).

 

З початку 2017 року власники Карт поляка мають також право на спеціальну соціальну допомогу у разі переїзду до Польщі і звернення до воєводи по дозвіл на постійне проживання. Для цього їм треба подавати окремі заяви до воєводи. За перші три місяці заявник та його/її жінка/чоловік можуть отримати щомісячну допомогу у розмірі 50% мінімальної зарплати. На дитину виплачують допомогу у розмірі 25% мінімальної зарплати. З четвертого по дев’ятий місяць розмір допомоги є нижчим — відповідно, 30% та 15% мінімальної зарплати. У 2018 році розмір мінімальної зарплати у Польщі встановили у 2100 злотих.

 

 

Дані МЗС РП за період з 2008 року по 30 вересня 2017 року (практично весь період оформлення Карт поляка), які надали Z у польському дипломатичному відомстві, свідчать, що найбільший попит на Карту поляка зафіксований у Львівському консульському окрузі. Цей округ охоплює лише три області України — Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, але до консуляту у Львові подали аж 53700 заяв. Загалом до консулятів в Україні подали 98330 таких заяв — не так вже й багато, зважаючи на поширену серед польських політиків думку про один мільйон осіб з польським походженням в Україні.

 

 

Цікаво, що до консулятів у Білорусі таких заяв за той самий період подали більше, ніж в Україні — майже 108 тис. Конкурує з консулятом у Львові лише консулят у Гродні, до якого подали 51763 заяви на отримання Карти поляка. Зрештою, це можна пояснити кількістю етнічних поляків, що мешкають у Білорусі. За даними перепису 2009 р., у РБ поляками себе вважають майже 295 тис. осіб.

 

В Україні, за даними перепису 2001 р., поляків лише трохи більш як 144 тис. осіб. Водночас осіб “польського походження”, як вважають навіть у МЗС РП, значно більше. У “Доповіді про стан польської діаспори та поляків за кордоном”, опублікованій МЗС РП у 2013 році, висловлена думка, що кількість осіб з польським походженням в Україні може коливатися від 300 тис. до 1 млн. Лише у Вінницькому консульському окрузі, за підрахунками посольства РП у Києві, може мешкати близько 400 тис. осіб, що мають польське походження.

 

 

Загалом у світі подали понад 226 тис. заяв на Карту поляка, з них понад 90% припадають на Білорусь та Україну.

 

На другому місці в Україні за кількість заяв після консуляту у Львові — консулят у Вінниці (Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Чернівецька області), на третьому — консулят у Луцьку (Рівненська, Волинська, Тернопільська області).

 

Попит на Карти поляка в Україні стрімко зріс у 2016 р. порівняно з попередніми кількома роками, хоча й у 2014 році, році початку війни з Росією, кількість заяв вже була вищою, ніж у 2013 р. Зростання кількості заяв пояснюють прийняттям у травні 2016 р. змін до закону “Про Карту поляка”, що передбачає описану вище прискорену процедуру отримання громадянства для власників Карти. Попередній пік попиту припав на 2009 рік.

 

 

20.12.2017