(На маргінесі дискусії).
З великою приємністю я перечитав статтю мого приятеля Луки Граничка в "Краківських Вістях" в ч. 256 (703) п. з.: "Є чи нема? І що далі? (Голос в літературній дискусії)". Зараз пізнати, що Л. Г. вийшов з солідної школи старого філософа Франтішка Крейчого з Праги, який учив, що у дискусії послуговуватись ясно окресленими поняттями. І дійсно, Лука Граничка, по професорськи, з енциклопедією в руках постарався виказати, в чім приблизно коріниться т. зв. кріза нашої літератури. І що ж показалося? Чи може зовнішні обставини спиняють буйний розвій нашої літератури? Виходить, що ні.
Зовнішні обставини були для нашої літератури здавен давна важкі. Не диво. Бо поневолена, бездержавна нація — то поневолена й її література. Але ж Лука Граничка слушно вказав у своїй статті, що багато наших письменників (в тім і поетів) творили серед дуже тяжких зовнішніх обставин. Взяти б хоч о. Маркіяна Шашкевича, пробудителя Галицької Землі, Тараса Шевченка, Бориса Грінченка і багатьох інших українських письменників (в найширшім розумінні цього слова), то побачиш, що їм доля прямо мачухою була. А хіба ж легко жилося (психічний терор!) українським письменникам під большевиками за минулих 22 роки? А все ж таки і серед того неймовірного терору потрафив (до якогось часу) створити прим. Остап Вишня та інші письменники і поети, поки совіти не знищили їх фізично. Отож зовнішні обставини не в силі цілковито спинити творчости поета чи письменника, хіба що знищать його фізично. Зовсім слушно підчеркує і виказує Л. Г., що також інші причини, як нпр. неустійненість літературної мови, брак літературної критики, відрив українських письменників від джерел української культури, брак відповідної літературної атмосфери — це все ще не причини.
Аж при кінці своєї статті вдарив Л. Граничка цвях по головці і відважно назвав речі по імени. Він твердить, що головна причина застою в нашій сучасній літературі (в найширшому розумінні) це безділля, інакше лінивство письменників.
Важкий це закид, але коли застановитися над ним глибше, то треба визнати його справедливим. Всякий твір, в тому і літературний — це вислід напруги, а ще більше витревалости. От згадати б тільки як творили великі письменники інших народів. Прим. Л. Толстой кілька разів переписував свої твори, терпеливо переробляв їх, аж поки вони не набрали остаточного оформлення. А українець з походження Достоєвський, чи він мало наперероблявся своїх творів, заки вони появилися друком. А з французьких письменників, от хочби Еміль Золя. Про нього казали, що він 12 разів переписував свої твори, зміняв, додавав, шліфував. Яка кольосальна терпеливість і працьовитість! Ну, а наш Василь Стефаник! Кілько то він скриптів подер, кілько разів переписував свої знамениті новелі, заки їх пустив у світ.
Не даром сказав один визначний американець, що в кождім великім творі є один відсоток геніяльности і 99 відсотків працьовитости.
У нас виправдують письменників, що вони не мають часу на письменницьку творчість, бо фахові зайняття не дають змоги на це. А тимчасом забувають, що Михайло Коцюбинський писав свої твори вечерами і ночами після цілоденної праці в статистичнім бюрі, в якім заробляв на насущний. А Іван Франко не заробляв на хліб навіть по чужих редакціях? А Богдан Лепкий не залишив по собі понад сотню творів, в тому величезну повість, трилогію "Мазепа", хоча працював спершу як гімназійний вчитель, потім як професор університету. Ще прикований недугою до постелі, написав повість "Крутіж" і годину перед смертю кінчив спомини "Казка мойого життя". — Андрій Чайковський автор цілої низки повістей, провадив адвокатську канцелярію, мав численну рідню, брав участь в національному житті, та все ще знаходив час на письменницьку працю.
Таких прикладів у нас чимало, бо врешті всі наші старші письменники не жили з пера, а мали інші зайняття.
Дехто любить відкладати роботу з дня на день на т. зв. кращі часи. А час не жде і життя минає, тоді як задумане діло, літературний твір, вимагає великої працьовитости, довгої і терпеливої снаги.
Згадуючи про літературну кризу в нас, мають на думці тільки т. зв. гарне письменство, включно з поезією. Таке звужування теми неправильне. Адже до літератури треба зачисляти також твори історичні, політичні, і з інших ділянок науки. Хіба ж це не "літтере"? Коли поглянути з ширшого становища, коли взяти поняття літератури трохи ширше, то до літератури треба зарахувати капітальний твір з політичної теорії В. Липинського, маю на думці знамениті "Листи до братів хліборобів". А хіба ж багато людей в нас читає цей твір, писаний кровію серця, як автор висловився.
А твори Щербаківського Вадима про сформування української нації, чи багато людей в нас знає? А це ж твори, які повинні мати величезний вплив на світогляд українців. І знову доходимо до висновку, що лінивство — це наш гріх. Воно обтяжує нетільки наших письменників, але й читачів.
[Краківські вісті]
15.12.1942