Все набагато складніше, ніж здається на перший погляд. У найдорожчій неголівудській казці «Нескінченна історія» таємниче Ніщо зжирало країну Фантазію, в нашій реальності відбувається щось подібне.
Абсурд тижня
Найпопулярнішими версіями, що тлумачать суть шоу з Міхеілом Саакашвілі в головній ролі, є такі:
1) колишньому президентові Грузії і відставному голові Одеської ОДА остаточно замакітрилося, він увірував у власне месіанство і пора викликати «наглу поміч»;
2) «рука Москви» імплантувала в тіло української політики чужорідний елемент, аби той зворохобив усе, що можна зворохобити;
3) Порошенко на пару з Саакашвілі, якого він колись називав другом, задумали якусь багатоходівку, щоб відволікти увагу посполитих від чогось дуже важливого.
Протягом розвитку сюжету головний герой побував в ролі Карлсона, який живе на даху, скаута, що гріється в наметі, і підпільника часів Другої світової, котрого карателі затримали в тяжкому столичному задуп’ї.
Генеральний прокурор Юрій Луценко дуже хотів виглядати як Коррадо Каттані, але підвела дикція і незнання італійської мови. Шеф ГПУ представив записи, де Саакашвілі фігурує в дуже негарному вигляді. Люди з незіпсованою пам’яттю пригадали, що якихось 17 років тому Луценко брав участь в оприлюдненні «плівок Мельниченка» і на чому світ стоїть бештав Леоніда Кучму. В поточному десятилітті Юрій Віталійович ручкається з Леонідом Даниловичем. Тепер візаві у випускника Львівської «Політехніки» ще колоритніший; і якщо в міленіум Луценко доклався до організації акції «Україна без Кучми», то зараз міг би згадати свої відносно юні роки і видати «Україну без Саакашвілі».
Безглуздя повинно тривати.
Сіквел тижня
Після делікатних погроз аж з самого Державного департаменту США вітчизняна Генпрокуратура збавила оберти у справі взяття Національного антикорупційного бюро на короткий ретязь. Луценко і в цьому процесі грав одну з ключових ролей, тому мусів виправдовуватися за зайву активність підзвітної йому структури і говорити, як прийнято в таких випадках, про те, що його неправильно зрозуміли.
Ще менш гарно виглядала історія з парламентським законопроектом про спрощення звільнення керівників НАБУ, Державного бюро розслідувань і Спеціальної антикорупційної прокуратури. Законопроект передбачав можливість залишати цих достойних людей без роботи простою більшістю голосів народних депутатів, але після американського втручання десь зник.
«Рука Вашингтона» була трактована як зовнішнє керування українською владою заокеанськими ляльководами, а відчувши, що «дах» у них потужний і про своїх протеже не забуває, НАБУ влаштувала кавалерійський наскок на Мін’юст.
Особливого шарму черговій забаві силових органів додавало те, що антикорупціонери, аби ознайомитися з документами, які цікавлять їх у відомстві Феміди, відібрали ключі в тамтешньої прибиральниці. Хтось говорив про кухарку, яка зможе керувати країною, але сучасна дійсність виявилася теж позбавленою сенсу.
Мораторій тижня
Аксіомою є те, що в Україні найгарніші жінки, наймелодійніші пісні і найродючіші чорноземи. Нікому не спаде на думку продати «Ой чий то кінь стоїть» чи «Кєдь ми прийшла карта», за торгівлю жінками можна довго і нудно гріти нари в неінтелігентній компанії осіб своєї статі. Напевно, такою логікою керувалися народні депутати, коли ще на рік продовжили заборону на торгівлю вітчизняним ґрунтом.
Україна — остання країна в Європі, де трансакції з землею заборонені, але то Верховну Раду непокоїть мало, бо і в цьому напрямі в нас свій окремішній шлях. Громадянам ще неодноразово пояснять: торгувати тим, що під ногами, не можна, що у разі дозволу наші чорноземи, які «хоч на хліб смаруй», куплять скупі і малоземельні європейці або жадібні росіяни, в яких хоч і своїх гектарів достатньо, та родить там чомусь тільки «бояришнік».
Громадяни тим мораторієм не перейматимуться — бо ті, хто в курсі справ, може, і не читали в школі Карпенка-Карого, але свій бізнес побудували, як мріяв класичний персонаж: «Ох, земелько, свята земелько, — божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку!.. Їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Калитчина».
І мораторій українським латифундистам не страшний.
Кошторис тижня
Державний бюджет України рекламували по телевізору чи не частіше за зубну пасту. Головний фінансовий документ країни прийняли не як звикле «під ялинку», а навіть скоріше за прибуття святого Миколая. З того факту неймовірно тішилися президент з прем’єром і закликали слідувати їх прикладу простих платників податків.
Голова Кабміну Володимир Гройсман пообіцяв, що мінімальна заробітня плата в наступному році зросте і підстави для цього в бюджеті закладені. Петро Порошенко поспілкувався щодо бюджетного досягнення з керівництвом МВФ, обидві сторони нібито залишилися задоволені.
Згаданих простих платників податків зацікавила цифра у 4,7 млрд грн, яка у бюджет має потрапити після конфіскації майна за рішеннями судів за корупційні діяння.
Вирощувати корупціонерів, виявляється, є прибутковою справою.
11.12.2017