Папа Франціск назвав неправильним традиційний переклад шостого прохання «Отченашу».

 

 

На це він звернув увагу під час розмови з тюремним капеланом Падуї Марко Поцца в сьомому епізоді його програми ‘Padre nostro’ на телеканалі Tv2000. Понтифік зазначив, що вводить у спокусу не Бог, а Сатана, при цьому він схвально послався на французьких католиків, які не так давно замінили цю фразу на «не дай нам впасти в спокусу».

 

«Це не Він вводить мене у спокусу, а потім дивиться на моє падіння. Отець цього не робить, Отець допомагає знову піднятися, — сказав Папа. — Те, що тебе вводить у спокусу, – це Сатана, це функція Сатани».

 

В Євангелії текст молитви «Отче наш» є в переказі апостола Луки (Лк. 11:2-4, без третього і сьомого прохання) та – в контексті Нагірної проповіді — апостола Матея (Мт. 6:9-13).

В традиційному перекладі церковнослов'янською мовою шосте прохання (Мт. 6:13) звучало так:

"і не введи нáс в напáсть" (Острозька Біблія)

чи в традиційних міжвоєнних галицьких молитовниках:

"і не введи нас во іскушеніє"

Українською мовою в перекладі П. Морачевського, П. Куліша та І. Хоменка:

"І не введи нас у спокусу",

в перекладі І. Огієнка та Р. Турконяка:

"І не введи нас у випробовування"

 

Старослов'янське "іскушеніє" (точний переклад старогрецького πειρασμος - peirasmos) тут означає процес перевірки, випробовування, проби. В нас оця семантика ще збереглася в галицькому "кушати" – "пробувати", потім в українських перекладах іскушеніє замінили вже не процесом, а доконаним результатом – спокусою, більше того, семантика цього результату наперед задана: на загал ця отченашівська формула прочитується як "і не введи нас у гріх". Це, зрештою, характерно не тільки для української мови: згадувані французи через це і замінили цю формулу – бо не може Бог вводити у гріх – на "не дай нас ввести у спокусу-гріх".

Шосте прохання Отченашу через поняття πειρασμος відсилає нас до 17-ї глави старозавітнього Ексодусу: "І назвав він ім'я того місця: Масса та Мерива через колотнечу Ізраїлевих синів і через випробування ними Господа, коли казали: Чи є Господь серед нас, чи нема?" (Вих. 17). Старогебрейське "massah" (מסה) – це і є те поняття, яке легендарна сімдесятка  переклала грецьким πειρασμος у Септуаґінті: місце випробовування, що ним гебреї через Мойсея перевіряли Бога, таку ж перевірку пройшов і Христос у пустелі. (Мт.4:1-11Лк.4:1-13).

 

Як зазначив колись Орест Друль, «один з аспектів цього прохання полягає у визнанні богоподібності людини. З моменту як людина отримала вільну волю, вона отримала право та обов'язок вибору між добром і злом, і у цьому її випробування, іскушеніє, спокушування. У цьому пункті людина отримала відповідальність за свій вибір.

Зворотньою стороною реалізації можливостей є відповідальність. Право вибору збалансовується відповідальністю за цей вибір. Далеко не всі у захваті від тягаря вибору, але вільний вибір дає колосальні можливості розвитку»

 

Нагадаємо, що Катехизм Католицької Церкви, третій артикул ("Сім прохань") другий розділ ("Молитва Господня «Отче наш»") четвертої частини ("Християнська молитва"), так пояснює шосте прохання:

 

VI. «Не введи нас у спокусу»

 

2846. Це прохання торкається кореня попереднього, бо наші гріхи є наслідком піддавання спокусі. Ми просимо нашого Отця не «вводити» нас у спокусу. Важко перекласти одним словом грецький термін: він означає «не дозволь увійти в» (Пор. Мт, 26, 41.), «не дай нам впасти у спокусу». «Бог бо не може бути спокушуваний злом, і сам Він не спокушає нікого» (Як. 1,13); навпаки, Він хоче звільнити нас від спокус. Ми просимо в Нього, щоб Він не дозволив нам вступити на шлях, що веде до гріха. Ми задіяні до боротьби «між плоттю і Духом». Цим проханням ми благаємо про Духа розпізнання і сили.

 

2847. Святий Дух дозволяє нам розпізнавати між випробуванням, необхідним для зростання внутрішньої людини (Пор. Лк. 8, 13-15; Ді. 14, 22; 2 Тим. 3,12.), для «випробувань чесноти» (пор. Рим. 5,3-5), та спокусою, яка веде до гріха і смерті (Пор. Як. 1, 14-15.). Ми також повинні відрізняти між тим, щоб «бути спокушеним» та «піддатися» спокусі. Нарешті, розпізнавання викриває брехню спокуси: на перший погляд, предмет спокуси «добрий для поживи, гарний для очей і приманює» (Бут. 3,6), але насправді його плід – смерть.

«Бог не хоче, щоб доброчесність здійснювалась з примусу; Він хоче, щоб вона була добровільною (...). У певному значенні спокуса є корисною. Ніхто, окрім Бога, не знає, що наша душа отримала від Бога, – самі цього не знаємо навіть ми. Проте спокуси показують нам це, щоб ми вчилися самі себе пізнавати і цим самим відкривали власне убозтво та зобов'язувались віддячувати за все те добро, яке спокуси виявили нам» (Ориген, Про молитву, 29, 15 і 17.).

 

2848. «Не ввійти у спокусу» передбачає рішучість серця: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце (...). Ніхто не може двом панам служити» (Мт. 6,21.24). «Коли ми живемо Духом, то Духом і ходімо» (Гал. 5,25). У цій згоді зі Святим Духом Отець дає нам силу. «Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний; Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (1 Кор. 10,13).

 

2849. А втім, така битва й така перемога неможливі, хіба тільки в молитві. Саме через молитву Ісус перемагає спокусника, від самого початку (Пор. Мт. 4, 1-11.) аж до останньої битви в агонії (Пор. Мт. 26, 36-44.). У цьому проханні дo Отця Христос з'єднує нас із Своєю боротьбою і Своєю агонією перед Страстями. Тут наполегливо лунає заклик до пильності серця (Пор. Мр. 13, 9. 23. 33-37; 14, 38; Лк. 12, 35-40.) та співучасті у чуванні Христа. Чування — це «охорона серця», й Ісус просить Отця за нас: «Бережи їх заради імені Твого» (Iв. 17,11). Святий Дух безперервно намагається  розбудити нас до цього чування (Пор. 1 Кор. 16, 13; Кол. 4, 2; 1 Сол. 5, 6; 1 Пт. 5, 8.). Це прохання набирає свого драматичного значення у зв'язку з останньою спокусою в нашій боротьбі на землі; це прохання про витривалість до кінця. «Ось приходжу, неначе злодій. Блаженний, хто чуває!» (Од. 16,15).

 

 

08.12.2017