З села.

[Польонізація. — Примір Чехів. — Наша політика.]

Переїзджаючи зі Стрия до Журавна, почавши від села Юсиптич, відки зачинаєсь повіт жидачівскій, бачиш часто польскі написи на таблицях та дороговказах, і чужинець не знаючій близше краю подумав би, що він на Мазурах, наколи Облазниця, Любша, Яйківцї і т. д. чисто рускі села. Дивує то тим більше, що Русини члени ради повітової жидачівскої повинні сю безправність усунути, впрочім самі ради громадскі мають до сего повне право і обовязок, бо нїяка власть не має права накидати виключно польскі таблицї. Чей же засїдають в тих радах громадских люде свідущі своєї народности, а розходилось би о марну річ, — 50 кр. або 1 зр., а першій лучшій маляр вивісок випише порядну таблицю: на верха напись руска а понизу нехай буде й польска. Чей-же на той видаток стати кожду і найбіднїйшу громаду, котра свідома своєї народности, бо як тя видять так тя пишуть. Дивлячись на ті польскі таблицї в руских селах, прийшло менї на гадку: чому то Чехи зовсїм инакше поступають?

От недавно читали ми в "Дѣлї" о рішеню ради міста Праги, аби на касарни, котру місто для войска поставило, була поміщена перше ческа напись, а відтак нїмецка. Правительство спротивилось тому рішеню а місто, хоч тратить денно 36 зр., не відступає від свого жаданя. Справа опресь, здаєть ся, в трибуналї і побачимо, яке западе рішенє.

А у нас? Напись на новім будинку почти польско-нїмецка, на новім судї у Львові польска, а що робили Русини, аби право трехміліонового автохтонного галицко-руского народу, платячого так добре як Поляки податок крови і гроша — не було знеґоване? Одна-дві статьї в часописях та й конець, — така то вже уступчива натура Русина. Але ж Русини мали обовязок упімнутись о своє право серіозно. А так польонізація иде з гори до долу, всюди одна пісонька: "nie rozumiem po rusku"; всюди крайна нетерпимість всего, що руске; всюди систематичне неґованє русчини. У нас вже називаєсь подвигом, як хто не діставши руских друків в урядї почтовім або в трафицї, подасть о тім до часописи! З гори йде примір неґації руского язика і всякнув у найнизші кляси, аж до вольних а послугачів...

Тут треба сильної, розумної і всесторонної організації всїх Русинів — а знов берім собі примір з Чехів. Коли наші делєґати Головної Народної Ради з року 1848-го, прибувши на зїзд славяньскій до Праги, питалась прохожих за музеями, бібліотеками і пр., Чехи им відповідали, що не розуміють по нїмецки! Тим консеквентним поступованєм допровадили до того, що нинї в своїй хатї мають свою правду.

Ми малими окрушинами, які нам наші противники подають з обильної трапези своєї, задоволяємось, хоч через ті дрібні концесійки, які нам в послїдній хвили дано [н. пр. паралелька ґімназії в Коломиї] не виповнено і в сотній части того, що нам належить ся. Длятого час би вже крайний нашим заступникам парляментарним зійти зі становища вижидаючого, з котрого для народу руского нїякого вже хісна не буде, а рішучо і достоїньством виказати перед лицем Европи всї наші кривди, які терпимо від другої народности в краю, на жаль, славяньскої. То приспішить сильну орґанізацію Русинів.

[Дѣло]