виголошена в радї державній на 175 засїданю дня 1 н. ст. грудня с. р. при дебатї над фондом диспозиційним.
Висока палато!
Провідник найбільшого сторонництва палати [д-р Плєнер] обговорив в ґенеральній дебатї над буджетом потребу кріпшої орґанізації в уґрупованю партій в нашім парляментї. На то речник консерватистів з Чехії [кн. Шварценберґ] зажадав, аби поперед наступило порозумінє в головних засадах і кардинальних питанях, а Є. Ексц. п. презідент міністрів відповів обом бесїдникам, що ся квестія єсть незвичайно важна, однакож орґанізація партій не дасть ся з-гори визначити, але мусить наступити через кришталізацію сама з себе. Отже тепер, як говорять, має приготовлятись нове уґрупованє партій, очевидно в спосіб, якого першій бесїдник анї не хотїв анї не ожидав. Чи оно станесь на основі поперед наступившого порозуміня в головних засадах і кардинальних питанях, чи через кришталізацію само з себе, не знаю, але я кріпко стою на тім: нехай партії тепер і не знать як повяжуть ся з собою, нехай правительственна більшість — а очевидно так само й опозиція — зложить ся з яких хоче елєментів, кріпка орґанізація партій не може настати в теперішній хвили і серед теперішних обставин, а всяка орґанізація, яка тепер творить ся або буде утворена, може мати тілько характер провізорії.
Щоби в нашім парляментї могло прийти до сильнїйшого уґрупованя партій, мусїли би поперед сповнитись два услівя. По перше: мусїли би нинїшні спори національні полагодитись законом о народностях або законом о язиках. І в сїй квестії дало ся чути кілька голосів. Один бесїдник був гадки, що треба уложити закон язиковий, другій заявив ся за порозумінєм по-за парляментарним, п. презідент міністрів візвав нас всїх подумати о тім, а четвертий бесїдник уважав все те за непотрібне, а досить лише перевести 19-ий артикул основних законів. Але-ж прецїнь конечно потрібно законів о переведеню того артикулу і спеціяльних постанов що-до него, розуміє ся в дусї запорученого ним рівноуправненя. А що-до висказу п. презідента міністрів — то я можу єго розуміти лиш так, що правительство відмовляє своєї иніціятиви і свого співдїланя для порішеня справи язикової. І се для мене зовсїм понятне. По неудалій пробі нї мецко-ческої угоди оно не хоче виставлятись на другу подібну неудачу а з огляду на проґраму тронової промови ради би такі квестії спірні держати з-далека. Але рішенє тої справи, — хоч при тім не обійшлось би без більшого заанґажованя правительства і без викликаня завзятїйших спорів національних, — мусїло би очевидно бути миле також п. презідентови міністрів, бо він жe й сам висказав ся, що питанє язикове на кождий спосіб рішене бути мусить.
Отже на неутральнім грунтї ради державної все-таки повинно ся спробовати справу рішити. Очевидно, не повинно се дїятись в формі узнаня одного язика державного так завзято давнїйше поборюваного, але дорогою всесторонної уступчивости і укладів по доброму. Бо якась насильна майоризація не то не усунула би спорів національних, але навпаки, мусїла би их ще дужше розжарити.
Другим услївєм тїснїйшого уґрупованя партій єсть реформа нашої застарілої ординації виборчої [Дуже справедливо!], і то реформа в тім напрямі, щоби з одної сторони поодинокі народи і краї увзгляднено рівномірнїйше, а з другої сторони, щоби теперішне заступництво интересів, котре дуже нагадує законодатство станове, одержало бодай в приближеню характер заступництва народу. [Славно!]
Коли ті оба услівя будуть сповнені, то парлямент, зложений на основі нової ординації виборчої, мав би не лише сильне, на иншій основі, нїж нинї, оперте зґрупованє партій, але також мав би далеко більше значінє.
Порішенє обох тих питань єсть очевидно дуже тяжке, але проби такого порішеня, з початку на всякій спосіб через порозумінє по-за парляментом, не повинно ся нїяк залишити.
Отже нехай котра з більших партій Високої палати бересь за таку пробу, а тая партія, що була би в салї предложила виготовлені проєкти, що відповідали би засадам одноцїльности держави, автономії народів та країв і рівноправности всїх горожан держави, заслужалась би дуже для держави і могла би справедливо мати претенсію до назви і становища першої партії державної.
Правительство при тім порозуміню мало би лише задачу: дїлати, особливо в випадку поставленого до него жаданя, в роли посередника і помирника. Успіху можна би на кождий спосіб надїятись вже длятого, що прецїнь кожда правдиво патріотична партія вистерігалась би стягнути на себе через свій вередливий і неоправданий упір супротив всїх инших партій тяжку одвічальність, що она перешкодила консолідації наших державних відносин. Впрочім навіть частковий успіх, — усуненє поодиноких кривд і недостатків, мав би не мале значінє.
Коли-ж би проба не удала ся, то очевидно треба би дальше "перепихатись з дня на день" але лише з власної нашої вини. Правительство мало би тогдї задачу: в квестії язиковій вирівнати теперішні хиби розпорядженями і рішенями, а при виборах запевнити покривдженим народностям бодай таке число заступників, яке им належить ся на основі теперішної ординації виборчої.
Тілько про наші найблизші політичні задачі, до котрих взяти ся, в спосіб мною виложений, не було би не лиш суперечне престольній бесїдї, але радше відповідало би їй, бо се змагало би не до заостреня супротивностей, але до их вирівнаня. Позваляю собі висказати сей погляд яко член партії, правда малої, але она заступає один з більших народів і займає становище більше неутральне, посередне між супротивними собі партіями в нашім парляментї.
А тепер позвольте менї, панове, зійти від загальних відносин держави спеціяльно на відносини руского народу.
Насамперед мав би я поправити кілька хибних толковань моєї бесїди, виголошеної підчас ґенеральної дебати, але досить буде одного приміру. Підсунено менї, мов-то я сказав, що Русини хотять дати ся радше зроссійщити як спольщити. Я-ж сказав, що небезпечність зроссійщеня для руского народу єсть більша нїж небезпечність спольщеня, сам же нарід, розумієсь само собою, не хоче нї одного нї другого. Відповідно до сего візвав я правительство, щоб оно в интересї держави підпомагало піддвигненє і розвій руского народу яко самостійної національности индівідуальної, та всїма средствами, якими розпоряджає, підпирало. Що тут нема нїяких сепаратистичних тенденцій, річ зовсїм ясна. Я би бажав, аби звязь, кoтpa рускій нарід лучить з австрійскою державою, не лиш не слабла, але противно, щоби ще кріпшала.
Русини суть тепер лише малим політичним чинником в Австрії, на котрий наші мужі державні як найменше зважають. А прецїнь, як я вже кілька разів вказав, они четвертий після величини нарід між вісьмома народами держави, як і між девятьма головними народами монархії, а ще важнїйші они в наслїдок свого ґеоґрафічного положеня і етноґрафічного становища. Правительство могло би відповідним поступованєм зробити з того льояльного, уміреного і спосібного до розвою народу важний політичний чинник, одну з найсильнїйших підпор держави і монархії. До того не потребувала би держава навіть великих жертв, також обійшлось би без колізії з интересами других народів, бо Русини не хотять виступати против оправданих интересів нїякого иншого народу.
Але з цїлого пступованя правительства видно єго гадку, що може або мусить зречись думки про значнїйше піддвигненє руского народу, про розбудженє і розвій сил, які в нїм по части ще дрімають, і про більше вихіснуванє тих сил на пожиток держави. Отже ми й не накидаємось. Але яко добрі Австрійцї можемо сего лише жалувати. Можемо лиш жалувати, коли ми державі і монархії на випадок якої особливої потреби зможемо дати мало що більше, як добру волю.
В тім взглядї нехай собѣ правительство поступає, як уважає за вказане і як може за се відповісти перед интересами держави. Але щоб оно нам наших прав не здержувало, щоби давало нам уживати того, що дали нам основні закони державні, цїсарскі декрети і різні розпорядженя правительственні, — того вимагати маємо право, того домагаємось і не престанемо домагатись як від теперішного так і від кождого правительства.
Отже домагаємось по перше: Нехай правительство неспинює нашого національного, культурного, економічного і політичного розвою, нехай примінює до нас рівне право як до всїх инших мешканцїв краю, нехай через свої орґани поступає супротив нас справедливо і безсторонно і нехай покине дотеперішну систему томленя і понижуваня.
По друге: Домагаємо ся відповідного заступництва в тїлах репрезентаційних. Я вже підчас ґенеральної дебати вказав, що Русини після пересїчної міри повинні мати в палатї послів 45 заступників, а після теперішної ординації виборчої 17, в дїйстности-ж мають лише 8. А доки тої несправедливости не зарадить ся реформою ординації виборчої, домагаємо ся, щоби Русинам через справедливе і безсторонне переводженє виборів забезпечити бодай приналежне им після нинїшної ординації виборчої число заступників, яке они раз, а то перед 18 роками, уже навіть мали.
По трете: Домагаємо ся дальше, щоби нам забезпечено уживанє наших народних прав, особливо нашого язика в урядї, судї і в публичнім житю в спосіб відповідаючій основним законам державним з одної сторони, а народним потребам з другої, — отже щоби у всхідній Галичинї поперед всего всї власти державні, уряди і суди в зносинах з рускими сторонами уживали лише руского язика та руского письма, і щоби на всїх урядових будівлях всї написи були також в язицї рускім.
По четверте: Домагаємось дальше, щоби подбано про наші культурні потреби через утворенє руских катедр в львівскім університетї і рускиx заведень шкільних в міру дїйстної потреби.
По пяте: Домагаємось наконець, щоби як адміністративною дорогою так і законодавством охоронено руского селянина і маломіщанина від грозячої єму цїлковитої руїни.
Отсе наші жаданя. B подрібности ми их розведемо при дебатї над дальшими віддїлами буджету.
Тепер питаю кождого безсторонного, питаю високе правительство: Чи се жаданя може непотрібні, пересадні або трудно-сповнимі? Не домагаємось нїчого більше, як лиш мінімум екзістенції для свого народу.
Мимо всїх дотеперішних гірких досвідів не можу собі представити, аби так мірні і так справедливі домаганя, аби так незначні потреби не мали увзгляднитись, — аби між так многими народами держави не було лише для нашого народу належного простору до розвою. Правительство, що правда, в остатнім роцї де-що для нас зробило. Але оно поступало при тім так, як би хто голодом і жаждою мученому подав вправдї кусочок поживи, але не дав напитку, і через те ще побільшив єго муку від жажди. Ми хочемо мати стІлько, щоби могти наш голод заспокоїти і нашу жажду угасити, хоч-би лиш звичайним домашним стравунком і здоровою водою.
Однакож з огляду на те, що ми хочемо оминути все, що могло би причинитись до спровадженя крізи, серед нинїшних відносин шкідної, — дальше з огляду, що теперішне правительство все-таки не єсть правительством партійним, — а ми правительство чисто-партійне не уважаємо за користне анї для держави, анї для нашого народу, — наконець зваживши, що се правительство все-таки кинулось увзглядняти потреби руского народу, — заявляю в имени своїх товаришів, що ми голосувати будемо за фондом диспозиційним, але при тім додаю і з натиском зазначую, що через те нїяк не хочемо висказати вдоволеня з цїлого поступованя правительства супротив руского народу.
[Дѣло]
05.12.1892