До відбудови нашого рільництва.

Заміти з приводу загального господарського з'їзду у Львові на днях 1 і 2 падолиста 1917

З незалежних від редакції причин можемо надіслані нам уже перед двома тижнями уваги дати до друку що-йно нинї. Містячи сю статю нашого залуженого дїяча про основні питаня нашого господарського істнованя, розкриваємо сторінки нашої часописи для дискусії над порушеними п. д-ром Курівцем справами. — Редакція "Дїла".

В саму крайну пору скликало товариство "Сїльський Господар" на перші днї падолиста с. р. до Львова загальний господарський з'їзд в цїли нарад над відбудовою і санацією селянського господарства в українській части Галичини, зруйнованої цїлковито довгою війною.

З вступної промови Голови управи товариства довідав ся наш ширший загал, що центральне правительство офіціяльно покликало товариство "Сїльський Господар" до співучасти у відбудованю сїльських господарств і що в тій житєвій справі для нашого народного господарства товариство се стало важним півурядовим чинником.

На сїм господарськім з'їздї були присутні кромі нашого найвисшого церковного достойника митрополита ґр. А Шептицького перший paз краєвий намісник ґенерал-полковник ґр Гуйн і висші ресортові мінїстерські урядники, як представники центрального правительства, мінїстерства рільництва і працї і Централї для відбудови краю, а кромі ceгo около 200 учасників делєґатів філії і кружків господарських.

О. крилошанин Т. Войнаровській в своїй вступній проґрамовій промові перед нарадами над відбудовою і санацією нашого народного господарства висказав імовірно свої особисті погляди на наше народне сїльське господарство, котрі в дечім видаються менї неясними або перестарілими, себто незгідними з теперішними суспільними і господарськими обставинами. Проживаючи 30 лїт як лїкар серед нашого народу, мав я доволї часу і нагоди всї гаразди нашого сїльського господарства, тому позволю собі з огляду на вагу справи зробити свої помічаня і спростованя що до поглядів о. Войнаровського на відбудову нашого народного господарства.

О. Войнаровський бачить в своїй промові заслуги нашого селянства в народнім господарстві в тім, що в нас доси не розвинув ся промисл; а через се було подостатком робучої сїльської сили, котра не маючи добрих зарібків при фабриках, давала дешевого робітника на сїльських і обшарницьких господарствах і що наслїдком сего східна Галичина є шпихлїром рільничих продуктів поживи для цїлої Австрії і для цїлої армії, оперуючої на воєнних теренах. Признає О. Войнаровський, що наш селянин працює тяжко, є лихо платний, живить ся нужденно, та все, що земля, котру він обрабляє, видає, продає, не знає достатків, жиє по жебрачому, їсть два рази в piк мясо, щоденною його поживою є бараболя, капуста і чорний хлїб, що на цїлу хлопську сїмю є сдна пара чобіт і т. д. і що за се все належить ся нашому селянству вдячність від краю і держави. Бідькає о. Войнаровський над тим, щоби й на будуче не повстав у нас промисл, щоби часть робучої сили не убувaлa з господарства на селї та щоби не треба було отворити границь для вводу худоби, мяса і инших артикулів поживи, бо через се цїни рільничих продуктів упадають, а тим самим сїльські господарства.

Я думаю, що справа ся, представлена можливо односторонно о. крил. Войнаровським, є така важна, що треба над нею глубоко придуматись, а особливо тепер, коли ходить о відбудову цїлковито зруйнованих наших сїльських господарств; думаю, що нам сумувати та жалїти треба над обставинами, котрі спричиняють що наш селянин маючи замало і то звичайно гіршої землї як обшарницька, не має дома добрих зарібків, а не могучи з доходів землї обігнати щоденні житєві свої потреби, з конечности продає всї свої рільничі продукти, сам жиє як нужденний лазар і щоби покрити дальші недобори своєї господарки, мусить йти або як лихо платний денний зарібник на двірські обшари або на лїпші зарібки за границї рідного краю або утїкати в далекі заморські краї. Власне тому, що наш селянин має за мало землї, варстату працї, він з браку промислу, хочби господарського, не має дома добрих зарібків, відживляєть ся гірше як лихо, не може дальше з браку рільничих машин інтензивно на ріли працювати. З причини дуже лихого відживленя западає на ріжні хороби, котрі винищують його житєві сили, роблять його маловартним рільничим робітником, передвчасним старцем неспосібним до тяжкої господарської пpaцї, вічним лихо платним наймитом. Се власне причини, чому наше народне сїльське господарство від давна занепадає і що вже на десятки лїт перед війною наше селянство масово еміґрувало. Нам не треба шукати причин упадку селянства далеко — у старих Греків, Римлян та Жидів, але гляньмо близше. От наша велика сусїдна рільнича держава Росія не мала доброї господарської орґанїзації, не могла використувати скарбів своєї землї, з бpaкy господарського і фабричного промислу попала з зависимість від чужих держав, а війна загнала її з безвихідну пропасть.

Натомість другий наш сусїд Угорщина, край недавно чисто рільничий, не побояв ся великого промислу, з'окрема промислу господарського, а противно зорґанїзував вже від давна господарський і фабричний промисл; наслїдком сего, що рільничі продукти, як солонина, смалець, сир, мука, копчене мясо масово йде до нас з Угорщини — худоба і угорські свинї з причини, що уміло лїше годовані, мають лїпший попит на віденськім торзї і лїпше платні нїж наші галицькі. (Наші свинї і худоба йдуть як лихо платний товар до Відня і Праги, а вертають до нас як дорогий товар у формі праської шинки, салямі і т. д).

Лиха наша народна господарська орґанїзація що-до видатности працї і що-до орґанїзації господарського промислу рільничих продуктів допровадила нaш край, а особливо селянство вже перед війною до банкротства.

Зі страху перед поглубленєм заводової господарської орґанїзації пoпадаємо в страх, хоч би перед частковим часовим отворенєм границь для ввозу худоби і збіжа, не хочемо бачити, що Угорщина масово вивозила від нас перед війною шерсть, вовну, а привозила сукна на наші селянські убори, щітки і т. д., вивозила овочі, а привозила вино до фабрикації котрого ужила наших овочів. Не хочемо бачити зі страху перед промислом, що з нашого краю, богатого в матеріяльне і будівельне дерево, йде дерево масово далеко до західних провінцій Австрії і Нїмеччини а з відти вертає як доpoгo платна домашня обстанова, як столи, крісла, лїжка, шафи і т. д.

За мало числимо ся з тим, що не землї, а людий прибуває з кождим роком, тож до сього мусить конче і сїльська господарка приноровлювати ся.

Мусимо числити ся з тим, що по війнї всї економічні і міжнародні відносини основно змінять ся і ще на довший час границї держави в нашім власнім народнім інтересї мусять бути отворені, от хоч би для закупна худоби, насїня, збіжа для відбудови господарств і прожитку.

Коли ми приступаємо серіозно до відбудови нашого сїльського господарства, то мусимо подбати, щоби заспокоїти голод землї у наших селян.

Наш народ понїс стільки жертв в крови і майнї для держави підчас війни, що держава і суспільність мусять прийти йому в поміч при набуваню землї дорогою примусового, бодай частинного викупна землї державою. Мусимо перевести ґрунтовну фахову господарську орґанїзацію у всїх її галузях, мусимо піднести видатність працї в рільничім господарстві, мусимо навчити ся економічної правди: що коли якусь роботу замість сто робітників при ужитю добрих рільничих машин і доброго справленя землї в тім самім часї, може викопати 60 робітників, — то сї робітники можуть лїпше убрати ся, відживляти ся і заощадити гріш, а позістала решта робучої сили може бути ужита до ремесла і промислу.

Інтенсивність працї доказала, що продукція працї, себто пересїчний дохід з гектара землї, дає Нїмеччинї 24 подвійних метричних сотнарів пшеницї, 27 ячменю, а 159 картофель, а в Австрії лиш 15 м. с. пшеницї, 16 ячменю, а 100 картофель, — в Росії лиш 9 м. с., 10 ячменю, а 68 картофель.

Мусимо навчити ся, що зле зорґанїзована праця, лихі старі рільничі і ремісничі знаряди і машини, довгий час триваюча праця, з лихою видатністю, лиха плата, лихе відживленє роблять наш народ оспалим, без енерґії, мало вартним. Нам потрібна фахова орґанїзація господарського промислу, перерібок господарського рільничого сирівця, орґанїзація торговлї збіжем і другими господарськими продуктами, орґанїзація працї і продажа працї.

Органїзація господарська мусить подбати, щоби в кождім селї були добрі свої ремісники, як коваль, швець, столяр, стельмах, крамницї, молочарська спілка, расова худоба, добре насїнє, відповідне до місцевої землї. В кождім повітовім містї мусить бути повітова торговельна спілка як централя.

Дуже на часї були висказанї підчас дискусії господарського з'їзду гадки пп. посла д-ра Окуневського і д-ра Барана; се не хлопоманство і марнованє часу, а гадка кождого, хто серіозно думає над відбудовою сїльського господарства і хто хоче мати сильне селянство. Коли ми хочемо бути культурним, економічно независимим народом, то нам конче треба енерґічної фахової орґанїзації нашого народного господарства в всїх його галузях, — тому при відбудові нашого зруйнованого краю ужиймо всеї нашої житєвої енерґії, а засоби матеріяльні обовязаня дати нам держава за наші великанські жертви в крови і майнї для держави в сїй війнї.

[Дїло]