Новий намісник

Щоби означити наше становище супроти нового намісника, треба взяти на увагу отсї мо­менти: полїтичну індівідуальність і партийну при­належність д ра Коритовського, полїтичні відно­сини, серед яких наступило його іменованє, вкінцї основну лїнїю нашої національної полїти­ки в Австриї.

Основна лїнїя нашої національної полїтики в Австриї полягає на тім, що ми домагаємо ся рівнорядного трактованя нашого народу з наро­дом польським. В відношеню до справи обсади намісництва значить се, що по-перше намісником повинен бути тільки той, на кого згодять ся ре­презентациї обох народів, по друге, особа намі­сника повинна бути вибирана на переміну з кру­гів обох національностий.

Доси, від часу угоди між Поляками і дина­стиєю, дїяло ся якраз противно. Намісник був усе мужем довіря польського кола, і його іме­нованє наступало з поминенєм репрезентациї нашого народу. Серед таких обставин зрозуміло, що намісником міг стати тільки член польської національности. Се означало, що держава віддає наш нарід під полїтичне панованє Поляків і польській репрезентациї оставляє рішенє, хто має бути найвисшим репрезентантом державної власти в краю.

Проти такого стану ми вже виступали, до-магаючи ся рівнорядного трактованя нашого на­роду з народом польським. Реально се рівноря­дне трактованє може мати двояку форму: Або найвисша державна власть не рішить нїчого проти волї котрої-небудь з інтересованих сторін, тільки ждати-ме з рішенєм доти, доки обі інтересовані сторони не погодять ся, — або, коли рішенє не терпить проволоки, а безпро­волочної згоди осягнути не можна, вона рішає понад спорячі сторони, не питаючи ся їх волї.

Так власне виясняє правительство спосіб іменованя д-ра Коритовського. Правительство хотїло сповнити волю більшости польського кола і цїлої української репрезентациї й обсадити намісництво провізоричним управителем. Одначе що до особи управителя не можна було осягну­ти порозуміня партий. З огляду на се, прави­тельство рішилось іменувати намісника з поми­ненєм голосу партий і повідомити їх про доко­наний факт.

Та в сїм поясненю правительства є одна неточність. Більшість польського кола і україн­ська репрезентация могли згодити ся на особу управителя намісництва, і згоди не можна було осягнути тільки між більшістю польського кола і українською репрезентациєю з одної і менші­стю польського кола з другої сторони. Ся скру­пулятність в шанованю волї меншостий могла би бути дуже симпатична, як би вона була в австрийського правительства правилом. Але ко­ли зважимо, що австрийське правительство про­явило ту скрупулятність виїмково і що сей ви­їмок відносить ся до польської шляхти, то вся та скрупулятність стане сильно підозріла.

Але доки польський полїтичний табор сто­їть супроти нас солїдарною лавою, то се перше всего жура польських партий, яким з них пра­вительство дає перевагу. А що польський полї­тичний табор — незалежно від компромісу більшости польського кола з нашою репрезен­тациєю в справі соймової виборчої реформи — стоїть супроти нас солїдарною лавою, сього чей-же не треба аж доказувати. Вистане прочи­тати виводи "бльокових" орґанів про те, що власне більшість польського кола заключуючи компроміс, поставила границю українським до­маганям, які наслїдком політики проволїканя, веденої шляхтою, все росли й росли, — вистане взяти під увагу ті лїцитацийні перегони обох ворожих частий польського кола, хто з них лїпше боронить польський стан посїданя в Гали­чинї, щоби не мати що до сього нїяких ілюзий. Отже доки весь польський полїтичний табор стоїть супроти нас солїдарною лавою, доки бо­ротьба в ньому іде тільки за те, хто має репре­зентувати й виконувати польське полїтичне панованє над нашим народом, доти ми мусимо в оцїнюваню полїтичних подїй держати ся вис­ше зазначеної основної лінії нашої національної полїтики в Австриї. Та лїнїя могла би змінити ся аж тодї, коли би на арену полїтичного житя виступила і могла числити на успіх польська партия, яка за свою цїль признала би реформу правно-публичного устрою краю і його відно­шеня до держави на основі повної рівнорядно­сти обох народів.

Але якби ішла річ тільки про практиковані в польськім таборі змаганя в цїли "виміни міз­ків", себто про зміни осіб на певних ста­новищах при полишеню дотеперішної систе­м и неторканою, то до таких змагань українська сторона могла би ставитись знов тільки на холодно-вижидаючім становищи.

І тому, оцїнюючи спосіб іменованя д-ра Коритовського, мусимо заняти в дечім станови­ще инакше, нїж більшість польського кола. Пп. Лєо, Стапінський і Длуґош мають усї при­чини обурювати ся на правительство, що воно поставило їх перед доконаний факт. Тут ходить о престіж польського кола, а також о їх власний престіж як репрезентантів більшости кола.

Але ми, що все протестували проти того щоби в галицьких справах мало монополїстично рішаючий голос польське коло, що нїколи не признавали тої польської контролї над держа­вою в її відносинах до Галичини, якою є мінї­стерство для Галичини, ми не тільки не маємо нїякого інтересу в даних обставинах обстоювати престіж польського кола і польського мінїстер­ства для Галичини, а навпаки, факт, що прави­тельство при іменованю д ра Коритовського поминуло нашу репрезентацию, злагідню­єть ся через те, що воно поминуло також репрезентацию польську.

В порівнаню з дотеперішним своїм стано­вищем правительство супроти нас свого стано­вища не змінило; за те зміною свого станови­ща супроти польського кола витворило воно иншу точку оцїнюваня того свого становища супроти нас. Ся точка, се рівнорядне трактова­нє обох репрезентаций з неґативної сторони. Розумієть ся, такою неґативною рівнорядністю ми не можемо вдоволити ся, але — як ми за­значили вчера — в даних відносинах і такий "задаток на національну автономію" добрий, в кождім разї лїпший від дотеперішного стану, де правительство, поминаючи нас, признавало монополїстично рішаючий голос польському колу.

Переходячи до полїтичної індівідуальности і партийної приналежности нового намісника, мусимо сказати, що тут дотеперішне становище правительства не змінило ся. Як доси всї га­лицькі намісники належали до полїтичного круга польської шляхти, так до того самого круга на­лежить і д-р Коритовський. Ся партийна прина­лежність є рішаюча і для його полїтичної інді­відуальности. Коли в краєвій полїтиці панував абсолютно україножерний напрям Баденїх, Пі­нїнських і Потоцьких, п. Коритовський був рев­ним виконавцем того напряму як віцепрезидент краєвої дирекциї фінансів, про що богато мо­гли би сказати перекинені ним до західної Гали­чини урядники нашої народности. В останних ча­сах належав разом з краківською ґрупою до прихильників польсько-українського порозуміня, хоч з другої сторони вшехполяки і подоляки підносять в його користь, що не був такий "за­слїплений", як прим. пп. Бобжинський і Явор­ський.

Не запускаючи ся в широкі міркованя, мо­жемо сказати тільки одно: Від часу заведеня загального голосованя до парляменту полїтичний курс Баденїх, Пінїнських і Потоцьких проти на­шого народу неможливий, і ґр. Потоцький був останним намісником, який пробував вести той курс в тих змінених відносинах. Се розумів п. Бобжинський, се розуміє п. Коритовський і се розуміти ме кождий будучий польський намісник Галичини.

Знаючи се, можемо тверезо оцїнити полї­тичне положенє, спричинене іменованєм д-ра Коритовського. Як муж довіря тої полїтичної ґрупи, яка доси виконує польське полїтичне па­нованє над нашим народом, не дає він нїякої причини до того рабського одушевленя, яким витає його орґан "християнських суспільників". А що наш нарід є в краю і в державі полїтич­ною силою, яка вміє заставити числити ся з со­бою, то не потребуємо бояти ся повороту кур­су Баденїх, Пінїнських і Потоцьких.

Не маючи причини одушевляти ся намісни­ком — мужем довіря ґрупа, яка виконує поль­ське панованє над нашим народом, маємо право вимагати від нього обєктивно­с т и і законности вурядованю вза­галї і з окрема в переведеню нових соймових виборів. На скільки він ту обєктивність і закон­ність зуміє зберегти, від сього залежить наше становище до нього. А за ломанє законів в ко­ристь національно-полїтичного поневоленя зумі­ємо почислити ся з ним і з тими, що рішили про його іменованє.