Дописуватель львівскій N. Reform-и пише про обі сї справи:
"Що-до крізи маршалківскої, то вправдї не запала ще формально нїяка постанова, — бо справа оконечно мусить опертись о особу цїсаря, котрому і президент міністрів і намістник мусять здати paпорт з внесенями, — але ситуація нинї здаєсь зовсїм виясненою. Ґр. Тарновскій постановив резиґнувати невідклично, тож нема сумнїву, що резиґнація єго буде принята. Рівнож можу запевнити, що в сїй хвили (д. 22 н. ст. серпня) єсть мова уже лиш о кандидатурі кн. Евстахія Санґушка. Він мав уже згодитись на принятє трудних обовязків маршалка, а що в кругах рішаючих тота кандидатура не стрітить найменчої перешкоди, о тім нема сумнїву. Отже можна уважати за річ певну, що сегорічний сойм відбуде ся під булавою кн. Санґушка."
До сеї вісти свого дописувателя додає редакція N. Reform-и від себе:
"Не пересуджуючи условій, під якими кн. Санґушко обіймає булаву маршалківску, ми повитали би нового достойника кураєвого словами вдоволеня і симпатії, бо уважали єго завсігди за обивателя, оцїнюючого ситуацію і потреби краю без пристрасти котерії, привласнюючою собі право до всевладности в краю і в соймі. Князь Санґушко був цїненою і пожаданою силою в працях соймових, а яко такій, мимо того, що не належав до нашого (демократичного польского) сторонництва, не дав нам нїколи причин виступати против єго особи. Яко посол належав кн. Санґушко до так званої "ґрупки" стоячої посеред сторонництв, а остатної сесії вибрано єго презесом "унії", недійшлого клюбу всїх консервативних елементів. Маємо надїю, що кн. Санґушко, єсли волею монарха буде покликаний на достоїньство маршалка, заховає тоту міру і обєктивно судити-ме змаганя клюбів соймових і потреб краю, бо лише то може збудити як в палатї соймовій так і в цїлім краю довіріє до найвисшого достойника в автономії краєвій."
Що-до поголоски о демісії намістника ґр. Баденього, то львівскій дописуватель N. Reform-и каже:
"Можу вас запевнити, що цїле донесенє Wiener Allgem. Zeitung, як що-до факту так і що-до мотивів, єсть абсолютно не правдиве. Єсли то кому чинить приятність — усе ще розписуватись о небезпечнім для держави характері Мицкевичівского торжества в Кракові і о виплившім з того розгнїві кругів найвисших, то нехай собі пишуть, кілько і що им подобаєсь. Ми ствердили факт, що справа участи маршалка і намістника в тім торжестві єсть рішучо і остаточно полагоджена і закінчена, і що она не буде мати нїяких наслїдків aнї загальнo політичної, анї личної натури. О крізі намістничій абсолютно нема мови."
З повисше наведених слів дописувателя N. Reform-и пробиває ся досить виразно, що з участи маршалка і намістника в торжестві Mицкевичівскім таки виплила була якась квестія, а тілько она нїби вже "рішучо і остаточно полагоджена і закінчена". Ми вже підносили в "Дѣлї", що які би там не були причини резиґнації маршалка краєвого (а в звязи з тим і поголоски о демісії намістника), то до "здеґустованя" маршалка, о котрім пишуть польскі дневники, не могло не причинитись і торжество Мицкевичівске в Кракові, до котрого у Відни відносили ся з великим недовірієм, а се признає і польска праса.
Взагалї-ж треба признати, що від часу, як почато орґанізувати торжество краківске, зайшло кілька таких фактів, котрі могли і можуть ще й до нинї будити сумнїви і казати де-чого догадуватись. Ті факти — то: По перше: сконстатована свого часу дневниками обставина, що підчас дорученя краківскому епископови Дунаєвскому кардинальского бірету оба найвисші достойники краєві — намістник ґр. Бадені і маршалок ґр. Тарновскій — не одержали запросин на двірскій обід, якій був даний з тої нагоди, хотяй з Відня дано им пізнати, що их гостина під той час у Відни була би пожадана. По друге: всякі міри осторожности, щоби торжество краківске не прибрало характеру небезпечного для дeржави і для відносин Австрії до сусїдних держав (як звістно: заборонено, щоби в торжестві брали участь заграничні депутації; бесїди, які мали бути виголошені на торжестві, піддано контроли власти пресвительственної; у Відни запобігано демонстрації тамошних Поляків підчас перевозу мощей Мицкевича через Відень і т. д). По третє: характеристична річ, що на торжество краківске не прибули міністри Дунаєвскій і Залескій, а дальше, що кардинал Дунаєвскій не надав торжеству такого блеску, як то первістко укладано. По четверте: по торжестві краківскім цїсар відкливав свій заповіджений приїзд до Галичини. По пяте: торжество вінчаня арxикнягинї Валерії було в польскій прасї піднесене аж надто недбало або невідповідно (н. пр. Dziennik Polski, нотуючи той факт в хроніцї, оказав аж таку недбалість, що за жениха архикнягинї Валерії подав зовсїм инчу особу, a Gazeta Narodowa в день вінчаня дочки цїсарскої поставила до цїсаря жаданє, щоби переведено польску резолюцію з 1868 року і т. д.).
Все те — як сказано — мусїло будити сумнїви в казати дечого догадуватись, для-того й не диво, що рівночасно з резиґнацією маршалка почала кружити поголоска і о демісії намістника ґр. Баденього. Правда, що поважнїйші дневники нїмецкі (як н. пр. Neue freie Pressе) не піднесли від себе тої поголоски (хоч без сумнїву мусїли мати о нїй відомість), а піднесла тілько Wiener Allg. Ztg., часопись не першого значіня, при тім кокетуюча а Поляками. Замітна річ, що анї урядові анї на-пів урядові дневники віденьскі анї урядова ґазета львівска поголоски пущеної в Wien. Allg. Ztg. а повтор голоски пущеної в Wien. Allg. Ztg. а повтореної инчими дневниками, — не здементували. За-для того Wien. Allg. Ztg. могла по кількох днях констатувати, що донесенє єї здаєсь має зовсїм основу. Львівскій дописуватель N. Reform-и перечить тому, отже треба виждати, щоби побачити, на кілько в поголосцї правди.
Друга статья в Wiener Allg. Ztg. досить обширно подає ситуацію в краю на канві відносин поодиноких партій (консервативної польскої, демократично польскої і Русинів) до ґp. Каз. Баденього. Цїлої статьї жадна галицка часопись не важилась перепечатати в цїлости з побоюваня перед ц. к. прокураторією державною (котра, мимоходом сказавши, тепер конфіскує за деякі навіть такі річи, які навіть за п. Ґіртлера von Клеборна не улягали конфіскатї). І ми подали тілько де-що з тої статьї. Отже, як уже наші читателї знають, автор статьї в Wien. Allg. Ztg. теперішну крізу намістника приписує интризї Русинів — яких? — того не каже. Русини — після Wien. Allg. Ztg. — нїби-то интриґують против ґр. Баденього, а станьчики нїби-то тїшать ся з того і интриґи визискують. Хто би то з Русинів интриґував у Відни і чи интриґує, — того не знаємо. Яке становище намістник ґр. Бадені займає супротив Русинів, се річ звістна: він мав уже доволї часу і нагоди то заманіфестувати; — як же знов Русини відносять ся до ґр. Каз. Баденього яко намістника, се також світ знає: знають всї і в краю і у Відни. Русини ставлять сю річ явно і прилюдно: в часописях, в соймі і в радї державній, — всякі интриґи з сторони Русинів були би, супротив прилюдно голошених фактів, зовсїм злишними. Натомість ми не сумнїваємо ся, що можуть против ґр. Баденього интриґувати у Відни польскі станьчики, бо певне неодин из них уважає себе за вродженого кандидата на намістника і питає себе: "чому именно ґp. Каз. Бадені має бути намістником, а не я?" Річ ясна, що коли-б зміна особи намістника мала нїби то наступити тілько через мниму интриґу, то для рускої справи нїякої реальної користи з того би не вийшло: змінилась би особа, — замість одного представителя краківскої консервативної партії настав би другій. Ми вже зараз при резиґнації маршалка ґр. Тарновского заявили, що Русини бачили би свій интерес народний в змінї системи, а зміна осіб се річ для Русинів малозначуща, бо чи маршалками були Зибликевич і Тарновскій, а намістниками ґр. Потоцкій, Ф. Залескій і К. Бадені, — для галицкої Руси все було однаково, бо всї они управляли після одної і тої самої системи. Зміну-ж системи не спровадять "интриґи" у Відни, а можуть спровадити лише фактичні обставини — зависимо від Русинів. Коли з одної сторони Русини будуть вести розумну і раціональну політику, стоячи на народній основі, а з другої сторони коли національно-політичний і економічний поступ Русинів пійде швидшим, анїж доси, ходом і Русини стануть силою в краю, — тогдї і змусять правительство змінити нинїшну систему.
Але звеpнїм ся ще до дальших голосів дневників на темат нинїшної крізи галицкoї.
Wien. Allg. Ztg. так характеризує відносини галицких партій до кандидата на крісло маршалківске, ґр. Санґушка:
"Досить безбарвне політичне становище князя Санґушка єсть причиною, що єго сподїваного именованя на маршалка нїяка партія анї особливо не підпирає, анї також нїяка партія против него особливо не виступає."
Trybuna, орґаник "демократичний" (хоч з дуже загадочними і підозріними интенціями) пишучи о причинах резиґнації ґр. Тарновского, наводять один момент доси в дневниках польских не порушуваний. Ото на коротко перед резиґнацією ґp. Тарновского відбувало ся в Короснї торжество положеня каменя угольного під будову першого краю власного будинку для фахової ремісничої школи ткацтва і відкритя вистави промислової з пoвiтів коросняньского і ясельского. Коросняньскій маршалок повітовий і посол Авґуст Ґорайскій (той, що то єго имя виплило межи першими кандидатами на маршалка краєвого) запросив на се торжество і маршалка ґр. Тарновского і намістника ґp. Баденього. І що-ж там показало ся? Ого, хотяй школа в Короснї будує ся за гроші з фонду краєвого і стоїть під управою краю а не держави, — то в торжестві участь обох достойників, правительственного і автономічного, представилась так, що намістник провадив перше слово, a маршалок друге... автономія у власній своїй хатї знайшлась немов у комірнім, а господарем був представитель правительства.
Піднесенє сего факту в Trybun-ї, на око незначуще, кидає де-що cвітлa на відносини партій польских до намістника ґр. Бaденього. То немов pendant до торічної справи розвязаня горлицкої ради повітової...
[Дѣло, 25.08.1890]
В справі крізи маршалківскої відозвали ся сегодня і дві консервативні часописи, львівскій Przegląd і краківскій Czas.
Przegląd пише:
"До повени видуманих (?) причин резиґнації маршалка ґр. Тарновского прибула нова, найнедорічнїйша, плід фантазії дописувателїв до чужих дневників, ласих на сензаційні вісти. Ото N. fr. Presse донесла в дописи з Кракова, що причиною резиґнації ґр. Тарновского було непорозумінє в деяких справах краєвих з намістником. Нам (Przegląd-ови) дано право заперечити катеґорично тую вість і заявити, що такого непорозуміня межи обома достойниками краєвими не було і тепер нема.
"Що-до самої крізи, то зміна, о скілько знаємо, зайшла лише тота, що коли-б цїсар приняв резиґнацію ґр. Тарновского, приєднано на се становище кн. Санґушка, яко личність загально поважану і будячу довіріє, що побіч енерґічної управи справ автономічних піддержить і дальше розвивати буде тоту користну гармонію, яка при ґр. Тарновскім запанувала межи обома галузями властей краєвих.
"П. намістник пробуває у Львові, не маючи чого їхати до Відня, раз длятого, що справа стоїть ясно, а по друге, що ґр. Таффе перебуває в Елішав.
"Наконець додаємо, що на львівскім бруку хибно понято виїзд маршалка ґр. Тарновского до Дзикова. Ґр. Тарновскій мусїв виїхати за для наглої справи приватної. За кілька днїв, найдальше за тиждень, поверне до Львова, щоби лично вести підготовленя до сойму, і витреває при праци до полагодженя крізи."
Читателям "Дѣла" вже звістно, про яке то непорозумінє писав краківскій кореспондент до N. fr. Presse: що нїби то межи маршалком а намістником була різниця гадок що-до вибору особи на віце-президента краєвої ради шкільної. N. Reforma також дивує ся: що се значить ся, що хоч уже від так давна говорять о кандидатї на сей уряд, о проф. Бобжиньскім, доси чомусь именованє не наступило, хотяй уже початок року шкільного за плечима...
На темат "гармонії" маршалка ґр. Тарновского з ґр. Баденім дало би ся де-що сказати. Не перечимо, що "дісгармонії" не було видати, навіть при такій нагодї, як торічне розвязанє горлицкої ради повітової, але сю "гармонію" на внї — треба приписати спокійній вдачи маршалка, єгo нерішучости і уступчивости "енерґічному" намістникови. Однакож инше дїло, чи і тота "гармонія" не була одною з причин "здеґустованя" ґр. Тарновского. Кн. Санґушко — після Przegląd-y — має тоту "гармонію" не тілько піддержати, але навіть дальше розвивати...
Як він знайде ся в тій роли і як довго видержить, — покаже практика, покаже час.
Czas пише, що "з спокоєм і довірієм дожидав розвязаня крізи маршалківскої, знаючи, що оно спочиває в першім рядї в руках (ґр. Баденього — Ред.), котрі полагодять єї в спосіб, при даних условіяхь, можливо найкористнїйшій для краю, найвідпoвіднїйшiй єго интересам і достоїньству, а також интересам монарха і правительства. І ми (Czas) не помилили ся. Уважаємо за добру ворожбу, що кн. Санґушко від разу зрозумів, що єму, в даних обставинах, треба згодитись на занятє безперечно достойного, але анї приманчивого анї вигідного становища, і що се учинив без ваганя, не отягаючись, по просту, як то сповняє ся обовязок."
Голос сей Czas-у замітний холодом, якій вїє з дібраних осторожно слів. Кн. Санґушко — після Czas-y — стане маршалком тілько длятого, що в нинїшних обставинах хтось другій, лучшій для станьчиків, не може стати. Впрочім Czas пригадує кн. Санґушкови, що становище маршалка анї не приманчиве, анї не вигідне...
Dziennik Polski уважає, що тепер, коли кріза маршалковска уже на-пів полагоджена, "годить ся приглянути близше ситуації витвореній уступленєм ґр. Тарновского", і так говорить:
"Резиґнація маршалка була передовсїм прикрою для табору консервативного, котрий нинї знаходить ся в цїлковитім розкладї і чує докладно, що не має людей, могучих в даній хвили заняти таке видатне становище і згромадити коло себе сильну більшість. З тим фактом числили ся і орґани праси консервативної, котрі в рішаючій хвили не бачили відповідної личности а за найлучшій вихід з критичного положеня уважали відкликанє резиґнації. Але і для цїлого краю уступленє маршалка в сїй хвили не могло бути приятним. Хвиля, в котрій ґр. Тарновскій з таким пocпixoм зрезиґнував, була дуже невідповідною, хоч-би длятого, що з неї потрафили скористати наші противники в спосіб для цїлого краю дуже немилий. Але стало ся... Треба було глядати за наступником. З огляду на склад нинїшного сойму була се річ досить клопітлива. Найблизша сесія соймова вимагати буде ревної і солідарної працї на поли економічнім, а така праця можлива лише тогди, єсли кермувати нею буде личність посїдаюча довіріє і поважанє у сторонництв, — чоловік, котрого минувшість мусить бути запорукою, що він не буде фаворизувати якоїсь котерії, стремлячої до впливу і власти, але стане на становищи обєктивнім і скупивши більшість округ себе, пійде дорогою уміреня в справах загального значіня. Прилюдна гадка з між різних кандидатів указала на кн. Санґушка. Личність то на всякій спосіб дуже симпатична, а минувшість єго — хотяй і був презесом недійшлої "унії" консервативної — подає надїю, що він яко маршалок буде безсторонним керманичем сойму." Dziennik годить ся з тою характеристикою кн. Санґушка, яку подала N. Reforma, повтаряє навіть компліменти для Санґушка з Reform-и, а від себе додає ще надїю, що кн. Санґушко "введе в заряд автономічний елемент ладу і порядку", бо "машина автономічна в неоднім напрямі єсть розлюзована, через те упадає повага автономії, отже направа, особливо сегодня, при відносинах витворених виборами до рад повітових, єсть скоро потрібною".
Із слів Dziennik-a Polsk-oгo нас мусить заинтересувати послїдний уступ, де бесїда о "введеню в заряд автономічний ладу і порядку, бо машина автономічна нинї попсована, а через те повага автономії що-раз більше "йде в дубину", — сказавши фразою нашого турчаньского дописувателя. З тих слів Dziennik-а насамперед виходить красний комплімент ґр. Тарновскому, що за єго маршалкованя в зарядї автономічнім завів ся нелад і непорядок, — а дальше, що до нового маршалка ставить ся жаданє "полатати" автономію галилейску. Жаданє не аби-яке! — оно може лише підxлїбити кн. Санґушкови, — тілько чи сповнити єго удасть ся? Нам бачить ся що нї. З "польскими бецирками" не міг дати собі ради "енерґічний" Зибликевич, сумнїваємось, чи дасть раду кн. Санґушко. Поки вибори до рад повітових переводять ся так, як нинї, т. є., що при виборах уважаєсь не на интерес повіту, але на політику, і нaйcпocїбнїйшиx та найдбалїших о нарід Русинів виключуєсь від повітової управи автономічної, а заступаєсь их гоноровитими фіґурками польскими, — доти о "направі" не може бути бесїди. Треба би перевести реформу основну, реформу системи, — а того кн. Санґушко учинити не зможе, хоч-би навіть і загадав, бо на перешкодї стане єму не тілько консервативна, але й так звана демократична opinia publiczna — першій Dziennik Polski!
[Дѣло, 26.08.1890]
26.08.1890