Jazz Bez 2017: 3 грудня


Вирішальний поворот у музичній долі Анни Гадт (сценічне ім’я вокалістки Анни Степнєвської) спричинило почуте нею соло Тутса Тільманса з альбому Пета Метіні Secret Story. Це змусило її відмовитися від прагнення стати класичною піаністкою і переключитися на джаз. Джазову освіту Анна отримала в Музичній академії в Катовіцах, де нині викладає. А далі – джазові конкурси, фестивалі, головна нагорода на конкурсі вокалістів на фестивалі Jazz Struggle в 2006 році, а також нагорода Вроцлавского фестивалю Jazz nad Odrą.

 

 

У дискографії співачки на сьогодні нараховує чотири альбоми.

Дебютний Na mojej drodze вийшов в 2008 році з оригінальними піснями польською мовою, привернув увагу публіки, критиків і одержав номінацію на Музичну премію Фридерика як кращий дебютний альбом року. Хоча, здається, нічого вельми оригінального не помітно: латиноамериканські ритми, румба, фанк, R&B, балади. Життєлюбна, романтична, не без крихти філософії, але загалом приємна, можливо, трохи більше, ніж просто приємна музика. Проте в ній присутній присмак інтроспекції, що дасться взнаки в наступних альбомах.

 

Другий альбом Stіll І Rіse вийшов через два роки в 2010, і в ньому вже значно міняється музичний стиль, настрій. Він записаний в традиції американського джазу. Більшість пісень взяті з репертуару видатних американських вокалісток: Дайан Рівз, Джоні Мітчел, Кассандри Вілсон, Ширлі Хорн. Зростає ритмічна свобода, ритмічна ускладненість, навіть з’являються елементи авангарду. Змінюється і манера співу, емоційне забарвлення, інтонації, вібрації. Вокалістка часто вдається до скет, але її скет не полум’яний, а радше м'який, меланхолійний. В її голосі навіть з’являється драматичність, блюзова хрипкість, що подеколи нагадує Біллі Холлідей, але найчастіше – Кассандру Вілсон. Stіll І Rіse – альбом наче іншої виконавиці. Справді, він виходить під новим сценічним ім’ям – Гадт, що його співачка взяла від своєї недавно померлої матері.

 

Наступний альбом Breathіng виходить в 2013 році, і знову разюча зміна. А порівняно з першим наче взагалі нічного спільного. Насамперед, це повністю авторська музика, що знову віддаляється від американського джазу, повертаючись до європейської традиції (хоч її важко визначити). Наче щось слов’янське, а чимось нагадує скандинавську споглядальність.

 

Зазвичай таку музику називають просто сучасною імпровізаційною. Це вже музика-пошук. Мінливий ритм, або аритмія поряд із ритмом. Альбом записаний у складі квартету – голос і фортепіанне тріо. Але інструменти стають різними, наче самостійними голосами – голосами тиші. Мабуть, головним засобом виразності, елементом, субстанцією цієї музики є тиша. Виконання перетворюється у вислуховування, виточування з тиші: звуків, якихось ледь відчутних коливань речей, їхнього прихованого ритму або, навпаки, їхніх беззвучних струсів. Звуки приходять із тиші й ідуть у неї, і самі музиканти наче прислухаються до їхнього завмирання, виконуючи подвійне завдання – дати голос тиші й водночас її не порушити.

 

Наче дотик до якихось інших вимірів. Співачка навіть починає по-новому, незвично використовувати свій голос: зойки, шепоти, чи то бурмотіння, чи то простий подих. Крім двох пісень, суцільна вокальна імпровізація. І це вже власний, ні на кого не схожий стиль.

 

Слід зазначити, що у співачки чудові партнери, які і самі є цікавими музикантами.

Анна Гадт – лідер двох складів. По-перше, квартет (як на альбомі Breathing) і по-друге, тріо, з яким записаний четвертий і останній на сьогодні альбом співачки Renaіssance (2017). Імовірно, цей проект і буде представлений на «Джаз Безі». Партнери Анни – Збіґнєв Хойнацкі (Zbіgnіew Chojnackі) на акордеоні й Кшиштоф Градзюк (Krzysztof Gradzіuk) на барабанах.

 

В основі альбому – твори польських композиторів XVІ століття: Вацлава із Шамотул, Миколая Гомулки, Яна з Любліна, Миколая із Кракова. Імовірно, цим і зумовлена поява акордеона як духового інструменту, що трохи асоціюється з органом. Музиканти наче розходяться і знову сходяться, рухаючись врешті в одному напрямі до духовного сходження. І можна припустити, що назва альбому «Відродження» пов’язана не тільки з часом творчості чотирьох композиторів, але і з важливою для співачки думкою боротьби життя і смерті.

 

 

Лідер другого гурту цього дня Міхал Мартинюк – музикант із далекої Нової Зеландії, хоч і польського походження. Але в цьому турне його квартет складається з польських музикантів: Якуб Сковронскі (Jakub Skowronskі) – тенор-саксофон, Якуб Гудз (Jakub Gudz) на барабанах і Бартек Хойнацкі (Bartek Chojnackі) на контрабасі.

 

Попри молодість Мартинюк – музикант із чималим досвідом у своєму новозеландсько-австралійському регіоні, учасник низки груп (Lewіs McСallum, Tama Waіpara, Sola Rosa, Batucada Sound Maschіne) і лідер свого тріо, яке іноді розширюється до квартету завдяки участі відомого новозеландського з походження саксофоніста Натана Хейнса (Nathan Haіnes).

 

Також запрошений гість саксофоніст Якуб Сковронскі є лауреатом декількох джазових фестивалів (Jazz nad Odrą 2011, Novum Jazz Festіwal 2010, Enter musіc festіwal 2012,Tarnów Jazz Contest 2012, European Jazz Contest 2012, Mіędzynarodowy Konkurs іmprowіzacjі jazzowej у Катовіце 2013), а також учасником багатьох проектів (наприклад, співпрацює з піаністом Лешеком Моджером), лідером власного тріо і встиг пограти у багатьох європейських країнах.

 

Музика квартету Мартинюка недвозначно свідчить про вплив Пета Метіні та Лайл Мейза. Хоча на відміну від колористичного, атмосферного Мейза, Мартинюк насамперед цінує ритм, грув. Він віддає перевагу ритмам бразильського походження у стилі того ж таки Метіні. Його композиціям властива простота мелодій, а в своїх імпровізаціях він переважно іде від груву, від повторюваних ритмічних фігур, навколо яких він плете мереживо своїх імпровізацій.

 

Здається, польсько-новозеландський піаніст уникнув впливу великих фортепіанних стилів, окрім, можливо, трохи Ахмада Джамала й Гербі Генкока. Якщо ж шукати близьких за настроєм піаністів, то можна назвати Джо Семпла, Еліані Еліаш, а серед його співвітчизників – Марчина Василевського.

 

Мартинюк не прагне до експресивного самовираження, демонстрації віртуозності, і в цілому тримається досить вузького емоційного діапазону, але це не недолік, а радше певна цілісність смаку і стилю.

02.12.2017