У моїй недавній подорожі до Відня відвідини музеїв, як завжди, були привабливою і важливою метою для мене. Найбільше, звичайно, вабила виставка Рафаеля в «Альбертині». Ну як оминути виставку року, яка, за відгуками преси, захоплює дух, яку треба оглядати повільно, поважно і смиренно. На ній представлено 18 живописних робіт і 130 рисунків божественного Рафаеля. Виставка направду прецензійна як з огляду мистецьких творів, так і форми презентації. Продуманий ритм експозиції щораз глибше занурює в творчість геніального майстра Ренесансу: від раннього умбрійського, далі до флорентійского і аж до римського періодів. Одним словом, виходити не хочеться.
Ну а як же ще не глянути на рисунки Пітера Бройгеля в сусідніх залах. Коли ще буде можливість побачити 80 творів графіки, які «відображають весь спектр графічної майстерності» Бройгеля і висвітлюють його мистецькі витоки, порівнюючи з видатними творами його попередників Босха та Дюрера. А опісля як не скористатись з нечастої нагоди і не глянути на експозицію однієї з найкращих колекцій класичного модерну «Від Моне до Пікассо», подарованої галереї Альбертіна колекціонером Батлінером. Французький імпресіонізм, пуантилізм і фавізм тут представлено творами Моне, Ренуара, Деґа, Сезана, Тулуз-Лотрека, Брака, Матіса… Плюс твори експресіоністів з мистецьких груп «Die Brücke» і «Der Blaue Reiter», численні твори Пікассо…. Цього, здавалось би, досить на два дні у Відні, які тішили гарною сонячною погодою і зваблювали прогулянками містом. Та віденські друзі запитали, чи встиг я побачити недавно відкритий після трьох перебудов музей, колись етнологічний, а після оновлення – «Музей світу» (Weltmuseum Wien). Тож решту часу, десь близько трьох годин, я провів у цьому музеї.
Музей захоплює своєю продуманою концепцією, побудовою експозиції з використанням сучасного обладнання й інтерактивних засобів, дивує добором експонатів. Адже в 14 залах постійної експозиції на площі 2,5 тис м2 представлено 3127 експонатів і багато унікальних фотографій. І це всього лиш 1,5% музейних колекцій, серед яких понад 250 000 етнографічних предметів. А їх ще треба було відреставрувати і дослідити. Оновлений музей позиціонує себе як місце, яке пов’язує між собою людей і культури в своєрідний спосіб. Тож кожний зал – це якась окрема історія про ці об’єкти та Австрію і світ. Музей ставить перед собою завдання розказувати про культурне різноманіття світу, використовуючи унікальні колекції Австрії.
Колекції музею мають давню історію, яка сягає ХVІ століття. Тут можна побачити предмети з колекції відомого кругосвітнього мандрівника Джеймса Кука: наприклад, модель будинку церемоній з Гаваїв, виготовлену з пір’я. Чи знамениту корону Монтесуми «Penacho» із сотень пір’їн пташки кецаль і тисяч золотих пластинок. Оскільки Габсбурзька імперія, як багатонаціональна держава, більше займалася питаннями збереження цілісності різноманітних частин країни, її експансіоністські і колоніальні прагнення були незначними. Але бажання показати велич і якість монархії, а також дослідницький і колекціонерський дух аристократії мотивували до кругосвітніх мандрівок.
Так родинною традицією Габсбургів було полювання і науково-дослідні мандрівки. Такими екзотичними мандрівками і колекціонуванням предметів з різних країв захоплювались три кронпринци. Фердинанд Максиміліан здійснив подорожі по Середземному морю і до Бразилії. Але його музейні плани не здійснились, бо, вже в статусі короля Мексики, незабаром був страчений республіканськими військами Беніто Хуареса. Кронпринц Рудольф подорожував Нілом і Східною Африкою. Він теж любив науки та колекціонування, але і його життя обірвала куля, хоча цього разу випущена власноруч. Двоюрідний брат Рудольфа, Франц Фердинанд, намісник престолу, здійснив кругосвітню подорож. Він мріяв про великий музей у Відні, саме у цьому будинку, де розмістився нині Музей світу. Як відомо, його життя теж завершилось трагічно – фатальним вбивством в Сараєво. Саме Францу Фердинанду належить вислів «Я страждаю музеєманією!»: так названо один із залів, в якому показано предмети із цих колекцій.
Зал «В тінях колоніалізму»
В інших залах розкриваються цікаві теми з несподіваної і своєрідної для кожного залу перспективи. Відразу кидається в очі, що одні зали мають темний інтер’єр, а інші – світлий. Світлі інтер’єри означають, що в цих залах ідеться про теми для роздумування: тут багато текстової інформації, інтерактивних засобів. Як от в залі «В тінях колоніалізму» виникає низка питань: звідки взялося багатство габсбурзької імперії, яка не мала заморських колоній, як вона користала з колонізованих країв? В такий спосіб – через сучасне переосмислення ідеї «своє-чуже» – музей переосмислює своє минуле і намагається глянути у майбутнє, аби усвідомити свою нову якість. Зал «Світ в русі» показує, як відбувалися зміни в різних континентах, як змінювалися цінності, проникали ідеї, відбувалися війни, утворювалися міста перемішувалися народи, їх культури.
В інших залах предмети колекцій розповідають цікаві історії і показують зв’язки з сучасністю в новій інтерпретації. Так в залі «1873 – Японія приходить до Європи» центральним експонатом є макет резиденції магната (даймьо) епохи Едо, який був представлений на Віденській світовій виставці 1873 року. Ця подія стала початком культурного обміну Японії і Європи, що відобразилось у культурному напрямку, так званому японізмі, а також знайшло своє відображення в орнаментиці сецесії.
Зал «В новий світ»
Зал «В новий світ» розбиває стереотип щодо американських індіанців як вправних вершників і мисливців на бізонів. Насправді такий стиль життя розвинувся після того, як до Америки потрапив європейський кінь. В Північній Америці побутували різноманітні культури, традиції і звичаї корінних народів, які залишили свої сліди й до нині. Експозиція показує, як вони інтерпретуються по новому.
Зал «Австрійська мозаїка Бразилії»
Самі назви залів свідчать про широту перспективи і різноманіття інтерпретацій тем: «Бенін і Ефіопія: мистецтво, влада, спротив», «Австрійська мозаїка Бразилії», «Океанія: зустрічі з втраченим раєм» (саме тут показана колекція Джеймса Кука), «Схід перед дверима» (тут розкривається вислів князя Меттерніха: «Азія починається у південно-східному передмісті Відня»), «Історії із Мезоамерики». Історії розповідають експонати з колекцій від ХVІ століття до наших днів. Наприклад через експонування буддистського села («Село в Гімалаях») ставляться питання про центр мого життя, з ким я його розділяю, чому покидаю, як розумію моє довкілля, в кого вірю і як пояснюю собі світ? Зал «Захоплення Індонезією» розповідає про враження від 150-літніх зав’язків Австрії й Індонезії через досвід різних людей в різні часи.
Зал «Історії із Мезоамерики»
Такі масштабні зміни музею потребували скоординованих зусиль і високого професійного рівня музейних працівників, про що розповідають шість коротких спін-оф-ів на веб-сторінці музею. Експозиція займає площу 2,5 тис м2, сучасна мова презентацій і просторові рішення надають нової інтерпретації пишним колекціям. Для виконання амбітних завдань, які поставив перед собою музей, потрібно було мати вагому фінансову підтримку. Загальна сума витрат проекту склала 2,8 млн євро, 19,8 млн з яких надав уряд Австрії. Щоб показати скарби в належному світлі, було оголошено пошук опікунів культури, які могли обрати собі якийсь предмет своєї опіки. Заопікуватися своїми улюбленими предметами виявили бажання відомі й авторитетні люди. Залежно від суми пожертв опікун отримав відповідну форму подяки.
Музей відкритий до публіки, заохочує до діалогу і співпраці на різних інтернет-ресурсах.
29.11.2017