Франц Коковський

(В другі роковини його смерти).

Минає два роки, як в тернопільській тюрмі НКБД помер в листопаді 1940 року письменник та видатний громадянин д-р Франц Коковський.

Франц Коковський родився 1885 р. в бідній ремісничо-міщанській родині. В нужді кінчив народню школу та 1898 р. вступив до бережанської гімназії. Саме в тому році святковано століття обновлення української літератури і появи Енеїди Котляревського. На святочному гімназійному концерті в салі бережанського маґістрату промову виголосив тодішний наш професор Богдан Лепкий. Полонив нею зовсім наші молоді душі.

Коковський виростав в дитинстві в польському міському окруженню, та вже від 2-ої гімназійної кляси попав під український вплив. На склоні століття почала виходити "Молода Україна", орган української молоді. Зродились нові течії, оформлювалась українська дійсність, видвигнено гасло незалежної української держави, залунав клич: Самостійної України.

На бережанському грунті згуртувалась гімназійна молодь під тим кличем. Тайний кружок "Молодої України" в бережанській гімназії вів Зенон Кузеля, тоді ученик 7-ої кляси. Він це втягнув нас у тайний кружок, де один з перших з 2-ої кляси попав Фр. Коковський та став одним з найметкіших наших організаторів.

І тут став не тільки свідомим українцем, але й запопадливо почав працювати над своєю та своїх товаришів освітою. Коковський був одним з кольпортерів заказаної в гімназії літератури. Зблизився до родини Лепких (Марка Мурави в Жукові), Mocори (Поручин), д-ра Чайківського, проф. Миколи Бачинського і др. Звязки з ними уґрунтували та поширили горизонт його заінтересувань, поглибили національну свідомість.

Коковський та його гурток зачитується в творах Франка, Мирного, Драгоманова, Кобилянської, Лесі Українки. В кружковій бібліотеці появляються всі видання Української Видавничої Спілки, Наук. Т-ва ім. Шевченка, Літ.-Наук. Вістник, польська "Критика" та твори німецьких соціологів та економістів.

Патронують цьому рухові зі старших о. Сил. Лепкий, д-р А. Чайківський, в домах яких ми збирались, радник суду Олекса Танячкевич (брат о. Данила), наші професори Микола Бачинський, який прямо примушував читати українські книжки, Богдан Лепкий, Артем Хомяк (від нього дістали ми Ю. Бачинського: "Україна ірредента" та П. Карманського: З теки самовбийця, Олекса Лукіянович та академик Володимир Бачинський, який був центром нелєгальної літератури. Що тижня відбувались сходини нашого кружка, що неділі їхали ми до сільських читалень, організували аматорські гуртки, самі виступали як актори-аматори. З тодішних кружковців-бережанців слід згадати Антона Цурковського, Антона і Володимира Лотоцьких, Омеляна Бачинського, Федора і Степана Зарицьких, Миколу і Богдана Чайківських, Остапа Гайдукевича та інш.

А. і В. Лотоцькі, Гайдукевич і Коковський видавали гектографовані журнальчики: "Небилиці" (для полеміки з кружком т. зв. кацапів) "Поступ", "Зірку". Гайдукевича прозвали ми Шміраком, бо виконуючи працю нашого "друкаря" мав все засмаровані руки масою з гектографу. Франц Коковський тоді вже пробував своїх сил в літературі, писав поезії та новелі, робив переклади з чужих літератур.

По матурі 1906 р. записується на філософічний факультет львівського університету, де починає студіювати філософію та клясичну філологію.

Та в 1907 р. підчас студентської демонстрації проти професорів Віняжа і Гризєцького, арештують Коковського та релєгують з львівського університету. Переноситься на університет до Ґрацу, а відтак по віденському процесі проти yкраїнських студентів перейшов на правничий факультет до. Чернівців. Студії покінчив у Львові та розпочав адвокатську практику, стаючи згодом адвокатом. В 1924 році покинув адвокатуру та став суддією, з початку в повітовому суді в Підгайцях, а опісля в окружному суді в Сяноці. Перед кількома роками перейшов на емеритуру та осів як адвокат в Бережанах.

Скрізь, де перебував Коковський, проявляв він живу громадську діяльність, брав активну участь в товариствах і організаціях. В Сяноці був одним з основників Музею Лемківщини, яким ревно опікувався та про який помістив декілька замітних статтей.

На літературне поле вступив ще в гімназії. Як академік працював в редакціях: "Руслана", "Гайдамаків" і "Громадського Голосу" (як студент симпатизував з радикальним рухом), та в черновецьких: "Буковина", "Руська Рада", "Народне Багатство", "Хлібороб". Поезії та новелі друкував в "Дзвінку", "Руській Хаті", (Р. Сембратовича), "Бжолі", "Проміні", "Ділі", "Впереді", "Новому Часі", "Рідній Школі", "Життю та Знанню", "Українському Бескиді" та статті і нариси з історії та літератури в "Назустріч" та "Наша Батьківщина".

Окремими випусками вийшли поезії Фр. Коковського п. з. "Сердешні струни" (1907 р.), "Настрої" (1909), вірші для дітей: "Малим Друзям", сценка "В ніч св. Миколая", "За Україну" та гумореска "Вчорашні дні".

В видавництві І. Тиктора "Українська Бібліотека" вийшли його "Людська вдячність" та "За землю" з передмовою Богдана Лепкого. З перекладів для театру О. Стадник видав: "Романтичні", Ростана "Травіята" та "Евген Онєгін". В Чернівцях вийшла Шарля Жіда: "Що таке кооперація" та перерібка О. Кониського: "Т. Шевченко". Останніми його працями були "Слідами забутих предків" та "Східними межами Лемківщини" (1937 р.).

Ширший був діяпазон духових заінтересувань Коковського як письменника і громадянина. Його начитаність, всесторонне образування, живий темперамент, все те віщувало в молодих літах, що Коковський стане видним письменником, що дасть нашій літературі не одну цінну, небуденну мистецьку перлину. Та тверде, буденне наше життя судило інакше. З поета став він громадянином, популяризатором, хоча як людина не втратив нічого З "ЮНИХ ДНІВ, днів весни". Обнизився тільки його віршний, підхмарний поетичний лет. В зустріччі з сірою громадською працею, якій присвятив Коковський всі свої сили, не перестаючи ніколи інтересуватись літературою та мистецтвом, полишив він по собі сліди своєї праці та добру память зразкового, чесного громадянина.

Як молодий учень-вільнодумець вступав Франц Коковський перед 40 роками, повний ідеалізму, в громадське життя, а скінчив його в казаматах НКВД, як "контрреволюціонер" та "ворог народа". Він поступовець і народолюбець цілим своїм єством.

Трагічне непорозуміння. Гірка іронія незавидної нашої долі. В казаматах НКВД згинув і другий бережанський кружковець, соціяліст д-р Богдан Чайківський, приятель з дитинних літ Ф. Коковського. Згинули тільки за те, що були українцями.

В памяті всіх колишніх товаришів, всіх, що його знали, в історії нашого громадського життя, головно Лемківщини залишиться добра память та щирий сердечний спомин про Франца Коковського. Та й в українській літературі і журналістиці не так скоро забудеться його імя.

[Краківські вісті]