«План Маршалла для України». Поможе?

Майже весь 2017 рік Україні обіцяють нову програму фінансової допомоги. Проект отримав помпезну назву «План Маршалла для України». Однак ЄС готовий надавати допомогу не виключно Україні, а в пакеті з іншими учасниками Східного партнерства Євросоюзу – Молдовою та Грузією.

Цими днями, 15–16 листопада, на засіданні Комітету постійних представників країн – членів ЄС ще корегуватимуть формулювання, які через тиждень винесуть на розгляд саміту Східного партнерства. Саме там, скоріш за все, буде принципово вирішено долю проекту, який має на меті поліпшити українську економіку.

Проте що більше подробиць стає відомо про сучасний «План Маршалла для України», то частіше виникають питання: а він справді нам зараз потрібен – і чи саме в такому вигляді, як пропонується? До того ж, з-за кордону вкотре цікавляться, чи взагалі зможе наша країна правильно розпорядитися цією допомогою?

Те, що Україна самотужки навряд чи видряпається з нинішньої економічної прірви, вже давно зрозуміли і в Брюсселі, й у Вашингтоні. Тож починаючи з 2014 року, європейські та світові експерти говорять про необхідність надання Києву значного пакету фінансової допомоги.

Це мали б бути не звичні кредитні програми (які надає МВФ чи Світовий банк) – бо зовнішня заборгованість України і без того є на критичній межі (у 2015 році не надто вигідною реструктуризацією запобігли майже доконаному дефолту). Та й витрачаються ці гроші на підтримку платіжного балансу й інші макроекономічні речі. Натомість зростання економіки та добробуту пересічних українців фіксується в межах статистичної похибки. Саме тому й заговорили про новітній «план Маршалла» для нашої держави – за аналогією із відомою програмою економічної допомоги Європі після ІІ Світової, яку в 1948–1951 роках фінансували Сполучені Штати.

ДЛЯ ДОВІДКИ: 70 років тому, у червні 1947-го держсекретар США Джордж Маршалл на врученні дипломів у Гарварді виголосив промову, в якій окреслив план економічної допомоги Європі, яка самостійно не може подолати післявоєнні проблеми. За чотири роки втілення Плану Маршалла Штати надали європейським країнам близько 13 млрд доларів – у вигляді грантів, дешевих кредитів та технічної допомоги. Окрім підйому економіки, було ідеологічно сформовано антирадянський блок та закладено підвалини Європейського Союзу.

Від розмов до цифр

Ініціативу про План допомоги Україні на початку року взялися реалізовувати литовці. Наприкінці березня її підтримав конгрес Європейської народної партії. Відтоді проект набув нібито європейських масштабів, хоча основними промоутерами й надалі виступають колишні та чинні литовські політики й урядовці.

Українські чиновники швидко включили до свого лексикону нову привабливу «фішку» і заходились обговорювати фактично те, чого ще не існувало. Дехто в Кабміні навіть спрогнозував, що реалізація Плану забезпечить прискорення зростання економіки України до 5–7%. Хоча на той момент озвучувався лише бажаний розмір щорічної фінансової допомоги – 5 млрд доларів.

Що більше – жодних подробиць щодо джерел залучення коштів, а також напрямів і механізмів фінансування Плану для України тривалий час не повідомлялося. «Ми узгодили пріоритети діяльності, які лягають в площину інфраструктурних проектів, енергоефективності, цифрової економіки через призму малого бізнесу», – так пишномовно й абсолютно неконкретно висловився перший віце-прем’єр Степан Кубів у вересні.

Попередні перемовини з потенційними донорами українські і литовські політики провели у кількох найбільших європейських столицях та Вашингтоні. А 6 листопада План презентували у литовському Сеймі послам ЄС, Канади, США та Японії.

За повідомленням литовських медіа, цим Планом допомоги пропонується надати Україні з 2018 року 50 млрд євро для заохочення малого і середнього бізнесу (МСБ) – по 5 млрд на рік протягом десяти років.

Європа не довіряє Україні

«Ми вже не називаємо цей план "Планом Маршалла", оскільки асоціації з іншим планом в інший час і з інших причин... Але ми називаємо це "Європейський план для України"», – повідомив після презентації глава МЗС Литви Лінас Лінкявічус. За його словами, йдеться не лише про кошти, які передбачається надати, а й про допомогу, яка вже здійснюється і потребує впорядкування – аби вона використовувалась максимально ефективно.

Не секрет, що європейські чиновники в легкому шоці від масштабів української корупції, тож не поспішають підгодовувати її новими порціями грошей. Так, єврокомісар Йоганнес Хан, отримавши литовську концепцію Плану, заявив, що Єврокомісія і без того має необхідний інструментарій для підтримки України. І наголосив, що кошти будуть надавати тільки паралельно із вимогами щодо реформ.

«Ми готові давати гроші, але не будемо давати їх без чітких критеріїв. Вибачте, що маю це говорити, але рівень довіри не дуже високий – тому ми платимо, коли щось було зроблено», – наголосив єврокомісар. Він переконаний, що нашій державі для залучення інвестицій потрібен не план, а зміна бізнес-клімату: «Україна на 80-му місці за привабливістю бізнесу. Тобто потрібно багато що зробити для підвищення привабливості свого бізнес-середовища», – пояснив Хан.

Тут доречно буде згадати вересневе опитування іноземних інвесторів, яке регулярно проводить Європейська бізнес-асоціація. Як і торік, основними бар’єрами інвестори називають широко розповсюджену в Україні корупцію та недовіру до судової системи. А захоплення влади олігархами й монополізація ринків справляють навіть негативніший вплив, аніж військовий конфлікт з Росією та нестабільна валюта і фінансова системи.

«У різних європейських столицях підкреслюють, що в Україні спостерігається проблема з використанням фінансових ресурсів, які пропонує ЄС на конкретні проекти. Тобто в Україні не можуть достатньо швидко підготувати проекти на такому рівні, щоб виділені на них кошти можна швидко й ефективно витратити... Тому в своєму Плані ми зазначаємо, що дуже важливо думати не лише про те, звідки прийдуть гроші – з ЄІБ чи від інших донорів, а й створювати в Україні спеціальний орган», – заявив в інтерв’ю українським журналістам ініціатор новітнього «Плану Маршалла», екс-прем’єр Литви Андрюс Кубілюс.

На його думку, такий орган мав би бути наділений спеціальними повноваженнями (наприклад, вимагати від органів влади швидше виконувати якісь процедури) та допомагав долати бар’єри на шляху ефективного використання коштів. Відповідним досвідом щодо такої надструктури готові ділитись і Литва, і країни Західних Балкан. Бо наразі Україна не може дати раду із всіма вже діючими програмами (обладнання пунктів пропуску на кордоні, Фонд енергоефективності, макрофінансова допомога ЄС).

Ну й, окрім того, за словами шефа зовнішньополітичного відомства Литви Лінаса Лінкявічуса, під Планом мається на увазі не лише фінансова допомога, а й також «по суті, наближення України до Євросоюзу за всіма можливими, скажімо, критеріями».

Гуртом – дешевше?

Звісно, що ЄС мало цікавить лише Україна. Тим більше, що Грузія з Молдовою в багатьох питаннях значно більше наблизились до європейських критеріїв, ніж ми. Тож за даними декількох джерел, в підсумковій декларації саміту Східного партнерства (він відбудеться 24 листопада в Брюсселі), скоріш за все, впишуть згадку про новий формат «Східного партнерства+». В рамках новацій Україна, Молдова і Грузія можуть отримати можливість приєднатись до митного, енергетичного та цифрового союзу ЄС, Шенгенської зони, скасування плати за роумінг та ще ряду невеличких преференцій.

Натомість про будь-які плани додаткової фіндопомоги для України згадок там наразі немає. А якщо вони і з’являться, то, найвірогідніше, також пакетом для трьох країн. Це можна сприймати або як традиційну «руку допомоги ЄС» країнам-кандидатам – для підвищення їх соціально-економічного становища до рівня Євроспільноти, або як підсолоджену пігулку для них же – через чергове відтермінування рішення про набуття членства у ЄС. Так чи інак, але для України такий сценарій гарантовано не зіграє роль «Плана Маршалла», поштовху до розвитку не буде.

Існує ще низка моментів, які, найімовірніше, всі сторони процесу «мають на увазі» або принаймні якось враховують їхній вплив. Йдеться, зокрема, про наближення виборів 2019-го, через що Україну в наступному році затопить цунамі популізму. В таких умовах про якісь непопулярні рішення чи кропітку роботу на майбутнє вітчизняний політикум навіть не згадуватиме. До речі, в ЄС у 2019-му також відбудуться вибори. Ну, ви зрозуміли…

Як зауважив політолог Костянтин Бондаренко, у повоєнній Німеччині Конрад Аденауер перед отриманням американської допомоги домігся укладення з представниками великого бізнесу неформального пакту про обмеження прибутків та  спрямування їх до держбюджету. Це дозволило використати іноземні кошти з максимальною ефективністю. Сьогодні говорити про подібні домовленості з українськими капіталістами – все одно, що намагатися забрати шмат м’яса в хижака.

У нинішніх умовах просто надавати кошти МСБ (коли більшість малого бізнесу підходить до межі виживання) без зміни правил гри та державної політики, спрямованої на зростання середнього класу, не має великого змісту.

«Програми мікрокредитування та надання доступних позик структурам МСБ є. Натомість малого бізнесу, який може взяти ці кошти, не так уже й багато», – зауважив журналістові Z виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук. За його словами, сама ідея Плану хороша – проблема в корупційних ризиках. «Думаю, гроші і так давали б, навіть без "Плану Маршалла". Але є проблема їх використання та повернення», – наголосив він.

На думку економічного експерта Бориса Кушнірука, Україні потрібні не лише додаткові кошти, а й створення умов для розвитку виробництва, переробної промисловості. «Ми не повинні бути просто країною з сировинною економікою і виробництвом аграрної продукції. Нам необхідне виробництво з компонентом додаткової вартості, розвиток наукомістких технологій, машинобудування – це повинно бути головним завданням для будь-якого економічного плану. Саме примітивізація економіки призводить до того, що в ній залишається корупція як норма функціонування», – наголосив він в одному з інтерв’ю.

Багато експертів (зокрема про це пише, аналізуючи уроки американського Плану, професор з Націнституту стратегічних досліджень Олександр Шаров) схиляється до того, що новітній «План Маршалла» мав би бути складовою більш глобального стратегічного документа щодо місця України в сучасному світі.

Ще різкіше оцінює План бізнесова та громадська спільнота України. При обговоренні перспектив цієї ініціативи керівник проекту «Публічні фінанси» Андрій Андрушків виклав квінтесенцію українських бізнес-реалій:

«Можна запускати хоч десять Планів Маршалла. Поки інвестор не буде розуміти, що завтра на його підприємство не прийдуть люди в масках з документами на третю особу, де написано, що в цього підприємства є інший власник, – доти все буде лише байками для міжнародних конференцій».