Дмитро ЯБЛОНОВСЬКИЙ

 

Центр економічної стратегії з Києва завершив масштабне дослідження, покликане вивчити сприйняття українцями пріоритетних реформ. Проект, який включав соціологічні опитування, дискусії у фокус-групах, обговорення з експертами, консультації з урядовцями, отримав назву «Критичне мислення проти популізму». Гіпотеза дослідників: хоча українське суспільство вже давно потребує змін для покращення рівня життя, водночас воно не підтримує самих реформ, бо, насамперед, має чутливість до популізму.

 

Експерти вивчали поінформованість українців про реформи, визначали острахи, які має обиватель, і оцінили, наскільки ці побоювання є надуманими або виправданими. Рекомендації лягли на стіл урядовцям, котрі мали би скоригувати свою політику щодо реформ, насамперед – у сфері комунікацій.

 

Під час панельної дискусії «Як перемогти популізм та зробити успішні реформи?» у Львові старший економіст ЦЕС Дмитро ЯБЛОНОВСЬКИЙ розповів про методи, які використовують українські популісти, і те, чому українці бояться реформ.

 

«НАЙБІЛЬША ПАСТКА – СПІЙМАТИ ПЕРШУ ЕМОЦІЮ І ПЕРЕСТАЛИ МИСЛИТИ»​

 

Почнімо нашу розмову із когнітивних спотворень. Ми з вами думаємо, що ми завжди, у кожен момент, раціональні. Насправді це не так. Наш мозок побудований у такий спосіб, щоби спрощувати собі задачі. Когнітивні спотворення – це певні помилки в нашому мисленні.

 

Переважну частину часу у своїй розумовій діяльності ми керуємося так званою «системою №1» – це система інтуїтивна, яка автоматично реагує на певні подразники. Це дуже сильно економить нам час. Бо для того, щоб залучити раціональну частину – «систему №2», яка відповідає за раціональне мислення, нам треба робити зусилля, напружуватись. Організму навіть доводиться вмикати додаткову енергію для того, щоб робити щось раціонально.

 

Еволюційно, «система №1» врятувала нам життя. Вона працює дуже швидко. Ми інтуїтивно відчуваємо якусь небезпеку – інтуїтивно на неї реагуємо. А з іншого боку, вона працює не зовсім правильно. Ми спробуємо подивитися в контексті реформ, у яких випадках вона працює не так, як мало би бути.

 

Наша особливість – запам’ятовувати якісь певні деталі. Я проводив декілька фокус-груп щодо реформ, зокрема на тему освіти. Образ, який найчастіше спадав на думку людям, які щось чули про реформу освіти, – це зелена ручка. З одного боку, міністр розповідає, що реформа – це нова якість освіти, це партнерство між дитиною і вчителем, і зелена ручка є одним із прикладів такого партнерства, але дуже маленьким. І, хоча в пам’яті залишається тільки ця зелена ручка, водночас людина не завжди здатна відтворити, що ж мається на увазі. Це приклад евристики доступності. Ми маємо у пам’яті якийсь символ, який нам легко запам’ятався, хоча ніякий зміст за ним не стоїть.

 

Подібно, ми схильні запам’ятовувати історії. Якщо один із політиків розповідає нам про вагітну старшокласницю – це вже історія, це лягає нам у пам'ять. Він прив’язує цю історію до 12-річної системи навчання, передбаченої прийнятим законом про освіту. Ця історія добре «засіла». Це вже стереотип.

Коли ми проводимо кількісне опитування, 73% респондентів кажуть, що 12 років навчання у середній школі – це забагато. А з іншого боку, коли ми починаємо розмовляти про окремі складові реформи, і під час розмови вмикаємо раціональне мислення – вони визнають, що теперішній обсяг шкільної програми важко втиснути в передбачені роки навчання. Це приклад протиріччя.

 

 

Наступне спотворення – люди схильні прив’язуватися до статус-кво. Природна схильність нашого мозку – хай буде все, як раніше. Але ми розуміємо, що іноді статус-кво гірший, ніж будь-яка зміна.

Коли ми спілкувалися на фокус-групах про медичну реформу, люди визнавали, що медична система перебуває просто в руїнах. Коли ж ми бралися розмовляти про речі, які треба змінити, то люди починали згадувати причини (іноді дуже надумані), щоби зберегти цей статус-кво.

 

У контексті реформ дуже часто зустрічаються ці протиріччя. Я приведу приклад із кількісного опитування по земельній реформі і приватизації – це ті дві реформи, які зрушилися найменше. Майже 73% згодні з твердженням, що «земельні» олігархи скуплять всю землю, бо у фермерів не буде грошей. З іншого боку, більше половини – 59% – кажуть, що наявність мораторію сприяє тому, що агрохолдинги отримують усе більше землі. Скуповують землю через мораторій – це погано, відмінити мораторій – все одно буде погано.

Подібний приклад із приватизацією. З одного боку, 56% каже, що гроші від приватизації мають піти на соціальні виплати; а з іншого боку, 86% вважає, що залучення стратегічного інвестора є важливішим за отримання максимальної ціни на конкурсі.

 

Ще одним викривленням є підтверджувальне упередження, confirmation bias. Це упередження проявляється тоді, коли у нас сформувалася думка про якусь реформу – «зрада» або «перемога», і ми щоразу, якщо нам дати кілька тверджень про цю реформу, будемо вірити лише в те, що підтверджує нашу початкову думку. Якщо ми вирішили, що це «зрада», то надалі будемо вірити в те, що підтверджує «зраду».

 

Під час дискусій у нас лунала думка, що підтверджувальне упередження пов’язане з обмеженістю джерел інформації. Насправді це не так. Найкращий доказ – соціальні мережі. Соціальні мережі не допомагають нам чути або формувати думки – вони допомагають нам підтверджувати власну думку, перебувати у «теплій ванній» своїх однодумців. Це однаково проблема тих, в кого є доступ до інформації, і тих, в кого немає такого доступу.

 

 

Популісти намагаються нав’язати чорно-біле мислення: або це «зрада», або це «перемога». Головне завдання пропагандистських методик – позбавити людину критичного мислення. Піддавшись популізму, ми схильні концентруватися на полюсах, і це заважає нам критично осмислити, якою є конкретна реформа: що в ній добре, що погане, що в цій реформі варте підтримки, а що ні.

 

Маркетологи намагаються пов’язати бренд із приємними образами, позитивними емоціями, задоволенням від життя. Популісти працюють навпаки. Вони намагаються сформулювати таку саму підсвідому емоційну реакцію, але негативну. Давайте подивимося, що говорили в нас у контексті медичної реформи: «геноцид», «зменшення населення», «люди вимруть», «всі помруть», «геноцид».

 

Популісти просувають фантазії і пропонують непродумані рішення. Один із наслідків – призвичаювання до «шоттермізму» (short term з англійської короткостроковий, – Z).

 

Популісти використовують емоції замість раціональних доказів. Коли ми кажемо, що в рамках медичної реформи створять нову Національну службу здоров’я України, яка розподілятиме кошти та контролювати витрати, то рівень підтримки виходить 71%. Якщо ми формулюємо питання в негативному контексті – є ризик, що в регіонів заберуть кошти для НСЗУ і будуть їх розкрадати, – тоді 68%. На мою думку, це приклад, що коли ти формулюєш щось у емоційному негативному контексті, то люди схильні з цим погоджуватися.

 

Приклад когнітивного упередження – це гало-ефект. Якщо ми вважаємо людину правильною, доброю, маємо до неї симпатію, то навіть коли вона каже речі, які є не зовсім правдою, ми все одно цій людині віримо.

 

 

 

Ми є волонтерами проекту Vox Check. Цей проект перевіряє фрази політиків, чи їхні слова – це правда, маніпуляції або неправда. Із червня Vox Check почав по вибірці збирати основні висловлювання політиків щодо ключових реформ. Якщо ми візьмемо земельну реформу, то серед 28 згадувань лише 4 були правдивими (14%), а 24 – це маніпуляція або неправда. Медицина – лише 17% правдивих згадувань, пенсійна реформа – 35%.

 

Якщо популісти «підіймають» якусь тему, вона може стати «токсичною». Коли популісти сказали, що земельна реформа – це погано, то навіть депутат з Києва, в якого взагалі нема селян на окрузі, може подумати: «Я не буде за цей закон голосувати. Я, може, його й підтримую, але мої виборці, – серед яких, може, лише 1% є власником земельних паїв, – проти».

 

На нашу думку, популісти дійсно мають серйозний вплив на громадську думку, принаймні щодо розуміння українцями деяких реформ.

 

Що треба робити? Треба розповідати про суть реформ. Як показує мій досвід із фокус-груп, треба розглядати з людьми складові реформи. У медичній реформі більшість, виявилося, підтримує концепцію «гроші ходять за пацієнтом». Людям подобається те, що вони можуть обирати лікаря.

Коли ми розмовляємо, наприклад, про земельну реформу, то приходимо до висновку, що, виявляється, зовсім непогано, щоби землю обробляв власник. Бо через те, що землю не можна продати і купити, її переважно обробляє орендар. Є також побоювання, що землю скуплять олігархи, зросте шахрайство та рейдерство. Водночас коли ми в рамках цього дослідження спілкувалися з експертами, то, на їхню думку, зараз рівень шахрайства є дуже високим, через тіньовий обіг землі. Якщо ми все ж таки цей ринок відкриємо, він стане офіційним. Ніхто не каже, що ризиків не буде, але принаймні рівень шахрайства має скоротитися.

 

Я не хочу сказати, що реформа – це тільки позитивні складові й там нема негативних моментів. Найбільша пастка – це коли ви зупиняєтеся. Коли, зловивши першу емоційну, зрозумілу собі річ, ви далі не думаєте про цю реформу в контексті переваг і недоліків. Ми прив’язуємося до якоїсь емоції – потім нам вішають локшину на вуха, і ми обмежуємося сприйняттям коротких емоційних повідомлень про якісь реформи.

 

Популістів фінансує, як правило, маленька група незадоволених людей. Бо win-win реформ – тобто реформ, коли виграли всі сторони – є не так багато. Коли йдеться про серйозні реформи, то зазвичай якась сторона перемагає, якась програє.

 

Якщо в медицині програє певна кількість некваліфікованих лікарів – так, вони, звичайно, будуть проти реформи. Але якщо при цьому виграє пацієнт і покращується здоров’я нації, то таку реформу, незважаючи на певну кількість людей, які програють, таки треба проводити.

 

Люди нетерплячі, вони не готові підтримувати складні рішення, які принесуть переваги у достроковій перспективі. Завдання – зробити так, щоб влада концентрувалася на довгострокових рішеннях, а не короткострокових (хоча вони теж можуть бути абсолютно нормальними). Моя особиста думка (принаймні, мені б цього хотілося), щоби влада в Україні виступала як тренер і показувала приклад, як долати «шоттермізм». Спортивна аналогія: якщо комусь не вистачає мотивації займатися спортом – він платить тренеру, і тренер його примушує тренуватися. Ти мусиш зробити вправу, яка потребує більше енергії, зусиль, ти не можеш обмежуватися поверховими методами. Треба стимулювати людей використовувати ту «другу систему», хоча для неї потрібно більше зусиль.

 

 

Частина колишніх реформаторів із уряду під час спілкування визнала: з комунікаціями були проблеми. Коли ви проводите реформи, а особливо непопулярні реформи – є такий підхід: мовчати, проводити рішення мовчки. А потім приходять популісти і починають вас критикувати. Відтак перемагають популісти, які багато говорять (або група людей, яка їх фінансує) – а реформатори, які мовчать, програють.

 

Наша рекомендація урядовцям – треба, по-перше, формулювати правильні меседжі. А по-друге, використовувати правильні канали. Треба вибирати спікерів, яким довіряють, обирати правильні ідеї комунікації для підтримки реформ.

 

41% українців хотіли б почути про реформу освіти від незалежних експертів і науковців, 37% – від вчителів. Пенсійна реформа: 41% – від експертів, 31% – від людей, у яких пенсія попереду. Медична реформа: 41% – організації, які захищають права пацієнта, 34% – експерти і науковці, 33% – лікарі. Земельна  реформа: 46% – дрібні та середні фермери, 36% – власники земельних паїв, 34% – експерти. Приватизація: по 41% – незалежні експерти і активісти, котрі борються з корупцією.

 

На жаль, у мене таке враження, що політики неохочі до складних рішень. «Цю реформу загалом підтримують – добре, я розповідатиму про те, що зараз ми її приймемо. Я молодець, це відбувається завдяки мені. А якщо цю реформу не підтримують – ми взагалі про неї не розповідатимемо. Може, тишком приймемо, а, може, й не приймемо». Треба шукати позитивні моменти, акцентувати на них увагу, але й не замовчувати ризики. Завжди треба казати: так, у нас є ризик – але на ризик є така відповідь.

 

Як мають приймати рішення у державній політиці? У вас є статус-кво і є альтернативи. У кожній альтернативі є якісь ризики. Ми часто можемо почути: «У нас є ризики, тому ми нічого робити не будемо». Відповідь економіста або полісі-мейкера (policy maker – той, хто робить політику, – Z) – давайте подивимося, що нам дасть та чи інша альтернатива відносно до статус-кво. Якщо ці альтернативи, навіть враховуючи ризики, є кращими за статус-кво, то ця реформа виправдана. Нам треба змінювати алгоритм прийняття рішень у політиці, змінювати ментальність політиків і чиновників.

 

Чи можна популістичними аргументами побороти інші популістичні аргументи? Я вважаю, що антиподом популізму є не інший популізм, а критичне мислення.

 

Підготував Володимир СЕМКІВ

 

11.11.2017