Низка гостинних виступів на львівській концертовій естраді наших мистецьких сил, що постійно перебувають поза межами рідного краю, збагатилася новим, щоправда, знову вокальним концертом у днях 31. X. і 1. XI. ц. р., яким Концертне Бюро Інституту Народньої Творчости у відновленій, хоч ще не вповні викінченій салі того ж Інституту дуже гарно й щасливо започаткувало цьогорічний сезон. На зміну доцьогочасних представників мужеського пола виступила цим разом співачка п. Евгенія Винниченко-Мозгова, солістка опери в Білгороді, якої мистецьке імя було в нашому краю чомусь то дотепер невідоме не тільки широкому громадянству, але й нашим музичним кругам, і долетіло до нас щойно недавно при нагоді часописного звіту про її виступ на українському концерті в Берліні. Можливо, що причини цього треба шукати не тільки у постійному перебуванні нашої артистки поза межами рідного краю, але й у тій шляхотній, природній, та інколи може й надмірній, а з мистецького боку не все "поплатній" скромності, що ціхує, здається і вдачу, і мистецьке обличчя цієї наскрізь симпатичної співачки.
Коли, напр., у нашого знаменитого оперного співака, Ореста Руснака його, щоправда, природний темперамент інколи розсаджує, що так скажу, межі естрадної форми виконування творів і картини, змальовані способом його інтерпретації, здаються нам у доборі барв чи насвітленні, коли можна тут відчувати оптичними категоріями, до деякої міри передислокованими, — то навпаки, у п. Евгенії Винниченко-Мозгової картини ті при всьому шляхетному виразі інколи змальовані дещо мягкими, пастелевими барвами. Ми зазнаємо вражіння, що у рямцях, в які співачка вкладає свою хоча б яку витончену інтерпретацію, залишається нераз дещо зайвого, вільного місця, яке наша артистка напевно могла б заповнити тими мистецькими даними, що стоять до її розпорядження, і які вона нераз чомусь то боїться уповні використати. Та цим ніяк не сказано, наче б то інтерпретація п. Винниченко-Мозгової була мало виразиста, чи видержана в надто однородних барвах. Навпаки — вона завсіди поглиблена та сконцентрована більше внутрі.
У першому відділі програми концерту, в оперних аріях італійських композиторів: Понкіеллі "Джіоконда", Маскані "Селянська честь", Верді "Аїда", та Пуччіні "Тоска", виконаних зрештою дуже гарно, можна б домагатися частинно ширшого віддиху (якого співачці не бракує?), більше рішучости у драматичному напруженні та може й дещо зовнішнього розмаху (напр. в арії Маскані).
Зате у другому відділі, зложеному з пісень Лисенка, Степового та Стеценка, а також двох арій з опери Лисенка "Тарас Бульба" й Аркаса "Катерина", що своїм жанром дуже зближені до пісенного характеру, співачка виявила прекрасне вичуття і зрозуміння пісенного камерного стилю. Попри відомі у нас пісні "Якби мені, мамо, намисто", та "Ой, одна я одна" Лисенка і "Вечірня пісня" Стеценка, почули ми й невідомі у нас пісні: "Дума" Степового та "Не вернувсь із походу" Лисенка. Виконання усіх тих пісень було навіяне тонким відчуттям та глибокою переконливістю музичного вислову, опертого на широку скалю динамічних і виразових нюансів, від звучного і гнучкого форте до етеричного, аксамітової мякости піяніссіма, в якому прекрасна дикція співачки не затрачувала нічого з своєї виразистости. Поруч дуже гарно виконаних пісень Лисенка "Ой, одна я, одна" і "Якби мені, мамо, намисто" особливе вражіння зробила "Колискова" з оп. "Катерина" Аркаса, видержана все у ніжно-чарівному "меццавоче" та "Вечірня пісня" Стеценка, що прекрасно співачці підходила.
У третьому відділі почули ми, крім мало відомих у нас пісень Степового "Україна" та Стеценка "Вечір", низку народніх пісень, як Лисенка "Ой, не світи місяченьку" та "Чумарочка", Стеценка "Трепак" та декілька народніх пісень, як наддатки, а в повтореному недільному концерті "Вється стежечка" Стеценка та Артемовського "Ой, казала мені мати" із "Запорожця за Дунаєм" і знову декілька жартівливих пісень. Усе, чого не виконувала п. Е. Винниченко-Мозгова, вона відчуває та переживає глибоко. Та деякі жартівливі пісні виходили у її інтерпретації надто ушляхотнені у виразі, вони не вповні підходять до психічної структури нашої співачки; вона пропускає їх наче б крізь фільтр якоїсь дитячо-непорочної у своїй наївності кокетерії. Деяких з тих пісень слухаємо, щоправда, з незвичайно милим почуттям, очаровані Джіокондівською усмішкою лиця співачки; та інколи вимагають вони більш безпосередньої, що так скажу, "неретушованої" різкости, більш веристичної форми виразу. Та усі ці завваги в нічому не зменшують інтенсивности цього наскрізь гарного та глибокого вражіння і мистецького задоволення, яке своєю появою і співом викликує у слухачів наша артистка. Ті вражіння ще поширились би, коли б і програма співачки не була (особливо ж щодо українського репертуару) надто однородна та на сьогоднішній стан нашої вокальної літератури і дещо обмежена. Збагативши свій репертуар новітніми творами придніпрянських та галицьких композиторів, наша співачка матиме змогу більш всебічно і вповні виявити усі такі гарні і високоцінні прикмети свого відтворчого мистецтва.
Перші виступи п. Евгенії Винниченко-Мозгової на нашій рідній землі, на львівській концертовій естраді, стрінулися з незвичайно щирим і гарячим відгомоном музикальної публіки, яка оба рази по береги виповнила концертову салю та недвозначно виявила цим зацікавлення і до майбутньої мистецької діяльности нашої співачки. Подані нашій співачці китиці квітів — це немов символ тих почувань нашого громадянства, які товаришитимуть їй у її дальшій праці для добра українського мистецтва на чужині.
В успіху концертів значну участь брав теж співвиконавець програми, піяніст Роман Савицький, якого загально й добре відомі піяністичні й музичні вальори збагачували мистецький рівень вражіння від виконуваних творів.
Наприкінці не можу здержатись від одної прикрої завваги. Німецький текст програмки (уміщений поруч українського) повинен бути переведений бездоганно, тимчасом він аж кишить від граматичних помилок та стилістичних дивоглядів, що доброї опінії у чужинців нам не приносить. А саме цю справу у нас від самого початку чомусь то легковажать.
[Краківські вісті]
07.11.1942