Рід Терещенків.

 

Двадцятьвосьмилїтнїй (?) російський мінїстер заграничних справ Терещенко се мабуть наймолодший з усїх мінїстрів, які коли будь завідували заграничними справами якоїсь великої держави. В сїм випадку впадає в очі нетільки факт незвичайної молодости наслїдника Ґорчакова. Ще цїкавійше й характеристичнїйше для російських відносин походженнє Терещенка й ґенеза становища, яке здобула собі цїла його родина в Росії взагалї, а на Українї зокрема.

 

Нa аренї життя появляють ся Терещенки дуже недавно, бо щойно пятьдесять лїт тому. Походять вони з малого українського містечка — Глухова в чернигівській ґубернії. Сьогоднї сей Глухів відзначаєть ся незвичайним нетільки в Росії комфортом. Бо має водопроводи, каналїзацію, по королївськи випосажені шпиталї, знаменито уладжені школи й захоронки для дїтей, багатий захист для старцїв, міську біблїотеку, бруки, елєктричне освітленнє, власну ґазівню і т. д. Все се повстало без участи міста виключно тільки за гроші — Терещенків, зокрема найстаршого з них Миколи.

 

Терещенки були селянами—кріпаками. А що три брати Терещенки: Микола, Хведір і Семен виступають уже з початком сїмдесятих лїт яко заможні люде, які займають ся промислом, а кріпацтво скасовано в Росії щойно в 1861 р., тому треба думати, що батько тих трьох братів Терещенків Артемій викупив ся просто з кріпацтва, як се було в звичаю під кінець кріпацького періоду, й лишив ще синам значне майно.

 

Всї три брати Терещенки ходили ще самі за плугом, чим гордив ся все особливо найстарший Микола навіть тодї, коли мав уже титул ексцелєнції або "високопревосходительства" для того, щоб, як говорив, молоді Терещенки не занадто задирали носи... Той самий Микола не змінив до кінця життя своєї селянської одїжи, але яко високий достойник ходив у селянській свитї, не говорив инакше, як по українськи, а свого імени не дав переробити з українського Миколи на російського Николая.

 

По смерти батька всї три брати перенесли ся до міста яко дрібні промисловцї й купцї. Вроджена Українцям проворність, скромність, пильність і щастє зложили ся на те, що три брати вже незабаром могли заложити поважну "Фірму Терещенків", котра займала ся торговим посередництвом, головно працювала в цукровництві. Рівночасно кождий з братів, потураючи свому нахилови до землї, складав осягнені з оборотів фірми зиски й ощадности не в банках, але в землї. По скасуванню кріпацтва російська шляхта почала дуже банкротувати, не вміючи знайти зиску в господарстві, веденім на засаді вільнонаємної працї. Земля подешевіла. А Микола Терещенко мав особливу відвагу купувати навіть найбільші добра й адмінїструвати ними особисто. Польське повстаннє і його полїтичні наслїдки викинули також великі простори землї на грошевий ринок. Найкращі й найбільші з проданих тодї польських маєтків на Українї перейшли в руки Терещенків.

 

По кільканадцятьох лїтах спільної працї брати розійшли ся. Найстарший Микола, оженений з глухівською селянкою, осїв у Київі, молодший Хведір, оженений з панею з "інтелїґенції", поселив ся в Москві, а наймолодший Семен в Харкові. Семен був дуже чесною і добросердною людиною з відкритими руками, добрим серцем. Одначе мав непоборну слабість до жінок і вина... Старші браття перестерігали його перед легкодушними вибриками та щоб не перекидав ся на пана. Ті, що докладно знають історію дому Терещенків, оповідають, що сї перестороги посунули ся так далеко, що раз затягнули брати Семена, тодї вже сороклїтнього мущину, до затишної стодоли й там спільними силами добре зіпрали його батогами, бажаючи сим старим і випробованим способом навчити його штуки шанування грошей та не волочити ся з бабами. Але й сей геройський спосіб зостав ся без наслїдку. Непоправний Семен віддавав ся далї дуже сильно Бакхови й Венері, що остаточно мало той наслїдок, що брати викинули його зі спілки, полишаючи йому тільки скромну участь у своїй первісно спільній фірмі. Одначе ся участь не давала Семенови нї тисячної части того, що приносив двом иншим браттям їх приватний маєток.

 

Хоч другий брат Хведір не мав нахилів Семена, не був щасливий. Його женячка з панею з "інтелїґенції" не показала ся щасливою. Жінка покинула мужа на засадї розводу. Вкінцї старий уже Хведір вернув з Москви до Київа, де його брат Микола сидїв без перерви. Одначе його женячка, хоч нещаслива, мала той наслїдок, що Хведір уцивілїзував ся і знїжнїв, набрав смаку й артистичних аспірацій. Показало ся се найбільше в тім, що радо купував фальшивих Рембрандів і Ван Діків, коли його старший брат задоволяв ся скромнїйшими, але правдивими Рєпінами, Айвазовськими, Малявінами і т. д. Побут в Москві коштував Хведора багато грошей і часу. А хоч він також мав дуже великий маєток, не йшов сей маєток в нїяке порівнаннє з величезним просто багацтвом непохитного в своїх смарованих дьогтем чоботах і кожушку Миколи Терещенка.

 

Непоправний гуляка Семен умер розмірно убогий. Але його дїти слїдом за батьком не вдали ся в рід Терещенків і замісць робити гроші — почали для відміни вияв ляти артистичні нахили. Один став актором, другий музикантом. І сим робом усунули ся поза горизонт справжнїх Терещенків. Хведір переплатив свій невилїчений нахил до інтелїґенції ще раз новою женячкою. Сим разом вибрав собі немолоду вже вдову по якімсь високім уряднику київської ґубернїї. Дїти з сього супружя були ще малі, коли старий уже Хведір умер, а непотїшна в жалю удова забажала заспокоїти тепер всї свої шляхетські амбіції, котрих не могла досї заспокоїти. Але коли роля великої панї в Київі показала ся дуже невдячною, a зyсильні заходи, щоб здобути становище на царськім дворі, скінчили ся також повним фяском, амбітна Терещенкова винесла ся враз з дїтьми до Берлїна. Тут наслїдком взаємин з російською амбасадою представлено її на цїсарськім дворі й вона, осягнувши вкінцї цїль своїх мрій, щоб бодай раз бути на сальонах, як не царя, то бодай цїсаря, виїхала потім до Бяріц, де живе досї.

 

Отже властиву династію Терещенків заложив, як легко можна догадати ся, найстарший брат Микола. Обох своїх синів, Івана й Олександра, післав на унїверситет. Військову службу велїв їм відбувати в однім з найаристократичнїйших ґвардійських полків, де й отримали вони офіцерські ранґи. Потім приказав Терещенко синам вернути до Київа, де увів їх в курс своїх інтересів і аґенд. — Але нїколи не дав їм самостійного становища, будучи сам до останнього віддиху шефом, але також і першим робітником своєї величезної фірми. В міру, як зростав маєток Терещенка, зростала також його щедрість і жертволюбивість на публичні цїли й на цїли загального добра. З боку уряду сипали ся на нього достоїнства й почести, увінчані вкінцї дїдичним дворянством і гідністю дїйсного тайного радника з титулом "високопревосходїтєльство".

 

Найстарший син Миколи Іван, з природи скромний і мрійний, у постійній, навіть несвідомій самовласти батька, не дійшов нїколи до повного розвитку таланту. Він і його молодший брат становлять найкращі партії на цїлій Українї. Все перед ними відкрите. Доступна для них кожда родина, кожда красота, кожда гідність. Цїлими роками вичікує російська суспільність з замкненим віддихом, на кого впаде вибір синів мілїярдера вже Миколи, який все ще незмучено працює над збільшеннєм величезного маєтку. І дійсно сей вибір падає і приносить найбільшу несподїванку цїлій Росії. На здивованнє власного батька Іван заручуєть ся одного дня з одинокою донькою ґенерала Саранчева, шефа київської інтендантури. Був то час, коли за пальму першенства, щодо перекупности й безсовісности, бороли ся з собою управа державних залїзниць і — інтендантура. Але Росія не була б Росією, якби в нїй не діїли ся дивні й незрозумілі річи. Такою дивною річю був старий Саранев, котрий яко шеф інтендантури був зовсїм неперекупний, не зважаючи на особисте убожество... Донька сього ґенерала, наречена Івана Терещенка, була глибоким жіночим характером, а син відзначав ся незвичайно живою інтелїґенцією і приналежністю до крайньої — полїтичної лївицї...

 

По весїллї Іван випровадив ся з батьківського дому до свого власного та створив тут справжнє огнище штуки й науки. Під впливом жінки Великоросіянки поширив ся полїтичний погляд Івана з чисто льокального українського на російсько-лїберальний. Панї Терещенкова має вплив на старого Терещенка та є на найкращій дорозї опанувати старого, коли нараз, мов грім з ясного неба, спадає на цїлу родину страшна катастрофа. А саме шурин Івана, молодий Саранчев, дістає кару досмертної каторги за доказану йому участь у заговорі на життє царя Олександра III в катастрофі під Бірками. Батько, старий ґенерал Саранчев, мусить усунути ся в домову тишину. — Над фірмою Івана Терещенка зависло вороже підозріннє "неблагонадїйности". Навіть старий Терещенко мусить уважати на себе.

 

Але незабаром показуєть ся, що буря переходить боком. Старий Терещенко одержує ордер св. Анни першої кляси з шарфою і звіздою. Молодого Саранчева уласкавлює царь. Знову минають лїта. Терещенків дім переходить на плятформу строгого консерватизму. Навіть давній заговірник Саранчев, що за гроші свого шурина фінансував трудне підприємство під Бірками задля убиття царя, стає тепер прокуратором держави в однім зі сибірських міст, розвиваючи на сїм становищі дуже чорносотенну дїяльність. Явище також типово-російське. Старий Терещенко перемінює тимчасом свій дім уже в правдиву династію. Закладає кілька майоратів для внуків і доньок. Робить кілька величезних фундацій і ще більші інтереси.

 

Та саме, коли звізда Терещенків світить найяснїйше, горизонт знову затягаєть ся хмарами. Іван Терещенко нетільки западає на здоровлю, але також і його ум починає щораз більше огортати невилїчена мелянхолїя. На нїщо не придають ся найкоштовнїйші лїки, найперші лїкарі, спроваджувані з Нїмеччини, Франції, Анґлїї, навіть Америки. Спадкоємець сїмсот мілїонів рублїв умирає на руках тих "чудотворцїв"...

 

По смерти мужа панї Іванова віддаєть ся цїла вихованню одинокого сина. Се вихованнє молодого, нїжного хлопця переходить все, що можна видумати щодо старанности й піклування. Зі страху перед заразливими хоробами хлопець не ходить до публичних шкіл. Меблюваннєм його голови займають ся найславнїйші педаґоґи. Навіть уже на унїверситетські виклади не ходить инакше молода галузь Терещенків, як тільки в товаристві свого анґлїйського ґувернера, котрий має берегти його перед спокусами, як жінок, так і полїтики. На революційний рік 1905 припадає його повнолїтність. Випущений вкінцї зпід опіки матери й лєґіону ґувернерів і вихователїв, молодий Терещенко бажає наситити ся життєм. Його величезне багацтво відкриває перед цим усї таємні принади життя. Молодий Терещенко студіює його основно та швидко, бо вже пробуджуєть ся в нїм реалїстичний змисл Терещенків, що з обіймів найдорозших жінок і з найбільше вишуканих кабінетів пхає його до варстату реальної працї та в обійми полїтики бодай нефантастичної, але реальної, зрівноваженої, відповідаючої назвищу й багацтву Терещенків — у партії октябристів. Між тими великими російськими промисловцями, що зміряють до переміни царської Росії на новочасну, правову, капіталїстичну, промислову монархію, здобуває Терещенко дипльом полїтика. Сьогорічний мартовий вибух застає його вже готовим полїтичним дїячем. Тому й нова Росія без вагання віддає йому найтруднїйші ресорти, найперше фінанси, а пізнїйше — заграничні справи. Внук глухівського селянина Михайло Іванович Терещенко тримає тепер в руках керму корабля найбільшої держави на світї і то в часї, коли будова сеї держави улягла таким нагальним і глибоким перемінам.

 

(За "Vossische Zeitung").

 

[Вістник Союза визволення України]

28.10.1917