Всї концесії, які би нам правительство що-до нашого язика дало, на нїчо не здадуть ся, коли ми самі не виробимо для свого язика права горожаньства.
Нинї язиком пануючим не тілько в західній, але і у всхідній Галичинї єсть язик польскій, а то в житю так приватнім як і публичнім.
Ми Русини в житю приватнім майже все уступаємо самі Полякам — і єсли де в рускім товаристві знайдесь один Поляк, зачинаємо всї говорити по польски, навіть і тогдї, єсли-б він умів по руски. Отже передовсїм говорім все і всюди по руски, — сли тілько особа, з котрою говоримо, по руски розуміє, — а безусловно всюди в склепах, реставраціях, урядах і на зелїзницях. Дальше ведїм лише по руски нашу приватну переписку, де тілько можна, а безоглядно всї наші листи, навіть і не по руски писані, адресуймо по руски. Візитових карт Русин безусловно инших мати і уживати не повинен, як тілько руских. Може бути, що один-другій Поляк, діставши руску візитову карту, зробить якусь неумістну увагу, але ми не повинні нїчим дати ся відстрашити анї звести з консеквентної дороги.
Здавалось би, що все то дрібницї; говорити з кимсь по руски, руска адреса, рускій білєт... Однакож так не єсть. Наш язик нинї в пониженю, уважаний за хлопскій, руска буква разить неодного Поляка, — отже річею нашою єсть на кождім кроцї Поляків до рускої букви і руского слова призвичаїти, — а в пересвідченю, що се боротьба о справедливе наше право, не повинні ми нїчим зражуватись, і жадної нагоди не оминати, де тілько о наш язик розходить ся. Як мало Русини о свій язик дбають, найлїпшій доказ дає адреса по причинї 40-лїтного ювілею презідента суду Єго Ексц. п. Симоновича, котру майже всї судовики-Русини підписали по польски... А велику услугу в тім взглядї можуть положити Русини, занимаючі місця в публичній службі.
Зі священьства найбільша часть уживає вже руского язика в своїм урядованю.
Кількох Русинів адвокатів пише вже також все по руски.
Що-до нотарів — то ті, з дуже малими виїмками, завели наші надїї в тім взглядї, бо навіть ті, що займають видні становища політичні, ведуть свою канцелярію виключно в язицї польскім.
З Русинів урядників судових — о скілько менї відомо — один тілько п. Тит Ревакович, судья в Підбужи, урядує по руски; другі-ж [може й не всї? — Ред.] ведуть все по польски. Але і тут лише трохи відваги, троха щирої волї, а все може бути инакше. Не перечу, що висшій суд або прокураторія державна, де урядниками переважно Поляки, будуть мати трудности в урядованю з початку, діставши рускі акти, але з часом рускі письма им різницї робити не будуть.
Наведу один примір в тій справі. Д-р Олесницкій в Стрию, завівши там свою канцелярію, зачав писати по руски, всї здивували ся, де-хто робив єму представленя, щоби не чинив судови і адвокатам трудностей, — але він консеквентно уживає руского язика, а нинї всї в судї і всї адвокати в Стрию старають ся навчитись по руски, бо видять, що того им потреба.
Також не треба бояти ся, щоби уживанє руского язика перешкодило кому в авансї. Я того певний, що судья честний і справедливий буде авансувати, хотяй урядує по руски. і межи Поляками єсть много людей, котрі уміють оцїнити характер, і не будуть вести ся вузкоглядною політикою, де ходить о висші цїли. Поляки здобули розпорядженє цїсарске з року 1869 не самою політикою, — они довгі лїта перед тим вели борбу з нїмецким язиком, поки наконець свою цїль осягнули.
Так і ми Русини тілько тогди здобудемо право горожаньства для нашого язика, коли самі того язика будемо уживати все і всюди.
В Самборі д. 27 н. ст. жовтня 1892.
[Дѣло]
27.10.1892