Забави для втаємничених

«…Це моя колиска, в якій я народився. Я ж народився не в пологовому будинку, а вдома, в ліжку, мене приймав такий знаменитий пан Подюк. Для мене то дуже глибоке місце…», – каже Борис Гуцуляк. В цих словах про Снятин і впевненість в своєму статусі, в своєму корінні, і …нагадування того, наскільки важливими для митця є всі ті конкретні люди в його житті, яке велике значення він надає їх значимості і в своїй долі, і їх місії у своєму «космосі». Конкретне місце, ліжко, місто, а не знеособлений пологовий будинок – ця ж парадигма веде його у сприйнятті світу чутливої предметності, яка випромінюється в його творах.

Ефектна фактура і неабиякий особистий шарм та харизматичність Бориса Гуцуляка справляли на оточуючих  магічний вплив. Діяла і магія суто «чоловічої» професії, що вбирає в себе і вогонь, і метал, і силу, і відчуття сенсу та правди матеріалу. Мистецтвознавці, переважно, в першу чергу були заскочені його зовнішністю, а вже потім  – незвичністю форм та ідей в його творах, адже академічні мистецтвознавчі лекала не знаходили прямих алюзій задля укладання естетики скульптора в звичні рамки. Оглядаючи ці твори, не відчувається того, що всі вони зроблені з металу та каменю в грубій простій боротьбі з матеріалом. Екзальтовані форми. Лінії, що течуть, як тече метал. Несподівані поєднання різних фактур нагадують складну і загадкову поезію. В цьому дивовижному поєднанні багато літератури, але вона не домінує. Це навіть скульптурою важко назвати. Це і конструкції і колажі, і розповіді, і навіть спів… Щоразу виникає бажання відчитування подібних феноменів «іншого». Коли зупиняємось на оцінці творів як виключно скульптурних. Це те, що не має прямих аналогій – це справжнє мистецтво.

Борис Гуцуляк, будучи вже добре відомим митцем в Снятині, з’явився на сучасному мистецькому видноколі в період вибуху нової творічої активності ‘80-х-90х років, часу, що вихлюпнув на арт-майданчики безліч несподіваних і дивних форм, думок і експериментів, власне, спроби поєднань різнорідних видів мистецьких форм і напрямків, різноманітних і контраверсійних пластик. Це був  час розгортання бієнале «Імпреза» в Івано-Франківську, коли з одного боку очікуваними були, здавалось,  будь-які дивовижі та експерименти, а з іншого – все ж існував бар’єр і баласт тенденційного «радянського» розуміння навіть у провідних мистецтвознавців. Звісно, відсутність адекватного середовища, відповідного новим явищам теоретичного і медійного критичного бачення, не   викликала належної активності щодо оцінки досвіду і здобутку Гуцуляка. Але через майданчик «Імпрези» твори Бориса все ж потрапляли до української мистецької преси. 

Робота  з металом  в якості скульптора та ремісника дозволяла Борису працювати незалежно від примх мистецьких смаків, і без звичного для ангажованих художників залежності від мистецьких менеджерів, кураторів чи галеристів. Скульптури з’являлись на світ виключно з «примхи» самого автора і певних близьких йому людей, з думкою яких він рахувався. Багато було створено просто як подарунки чи присвята. Це були своєрідні творчі тандеми скульптора і спільних з друзями  «проектувань». Це була справжня мистецька забава втаємничених.

При всій чутливості до спадку митців передвоєнної доби (Далі, Пікассо, Бунюеля,  Магріта, Дюшампа…), Гуцуляку вдавалось зберігати оригінальність своїх власних естетичних переконань. В той же час відчутний в пластиці багатьох його робіт досвід графіки і декоративного мистецтва ‘60х-70х років відтіняє і підкреслює свободу Майстра металу в розробці традиційних для українського мистецтва тем. Він з завзятістю неофіта без остраху ламає хрестоматійні схеми рисунку та композиції на користь ковальського ремесла. Цьому експериментаторству сприяли дружні відносини з відомими графіками (В.Гуменним та і. Остафійчуком). Значний вплив мали постійні стосунки з певним середовищем інтелігенції з різних галицьких міст Львова, Станіслава, Коломиї, Чернівців як можливість збагачення вражень і досвідів. Гуцуляком рухало прагнення створити необхідне культурницьке тло і наповнити камерну провінційну тишу все новими і новими знаннями і стосунками…

Попри натуралістичну документальну прискіпливість в  наслідуванні окремих елементів чи предметів,  кожна композиція скульптора – це несподівані інтуїтивні і незбагненні співставлення. Чар металевих конструкцій і форм в їх несподіваності та інтимній наївності інспірує враження про глибоко ліричну природу образів, віри в звичну красу оточуючих і рідних речей: чи це голівки маку, чи забронзовіле перо птаха, чи мушлі, чи гілки дерева… Але всі вони обернені в напругу «колючих» і різких композицій з підкресленою елегантністю і витонченістю майстерних поверхонь та акцентом на природу матеріалу – бронзи, мармуру, хромованих деталей і площин. Всі матеріали, якими користується скульптор – такі ж вічні, як і сенси, про які говорить його пластика.

Часте цитування античних і біблійних сюжетів викликані не так прагненням майстра переповісти відомі історії, чи пошуку класичних паралелей, скільки глибоким розумінням природи матеріалу і захопленням гармонією та цілісністю світу.

Більшість творів – це не просто статична об`ємна скульптура, а скульптурні зображення, що мають бути зрозумілими в русі. Всі речі перебувають на відповідних підставках-подіумах, з підготовленими мобільними опорами, що обертаються і можуть бути експоновані в різноманітних варіантах, з можливістю змінювати і освітлення, і кути споглядання, і ракурси.

Робота з контраверсійними формами і сенсами завше допускає різнопрочитання образів. Це і тішило майстра, надавало можливість користуватись найнесподіванішими ходами задля утвердження свого бачення світу. В його роботах відсутній звичний в ХХ ст. неодмінний протест чи то в формі, чи в змісті задля утвердження власної альтернативи. І відсутня солодка втіха процесом, але присутня напруга, дзвінкий нерв новітнього. Переповідаючи власне розуміння світу, автор впевнений, що нерозуміння не може існувати серед людей – ще стільки непізнаного і небаченого прекрасного і загадкового, трагічного і захопливого в незбагненному і безконечному Всесвіті.