до гр. кат. духовеньства в справі еміґрації
Всечестному Священьству і возлюбленним во Христѣ вірних деканатів: Бродского, Залозецкого, Збаражского, Зборівского, Золочівского, Олеськoгo, Скалатского, Тернопільского і Холоївского мир о Господї і Наше Архієрейске благословеніє!
Митрополитальний Ординаріят приняв з великим смутком до відомости, що многі вірні з парохій на граници царства Россійского лежачих полишали свої села, переходили потайком границю, опускаючи свої занятія і переселяли ся до сусїдної Россії. Слїдячи за причинами того сумного явленія, прийшлисьмо из реляцій від Всечест. Урядів дек. особенно же від ВЧ. Настоятелїв деканатів: Бродского і Збаражского Нам предложених — до пересвідченя, що многі з вірних поступали собі в тім без всякого належитого застановленя і що так скажемо на слїпо і дїлали се лише длятого, що чули, будьто би і з других сїл так само робили. Многі дали ся увести лише слухам і якимсь непевним обітницям, що знайдуть там за границею полїпшеня свого положеня і матеріяльного биту, инші увірили підшептам людей несовістних і злої волї, котрі им приобіцювали, що там дістануть 6 до 12 моргів поля і кілька коров, не будуть платити через довшій протяг часу податків, а по крайній мірі они будуть могли прийти там до позисканя і набутя майже за безцїн полишеного поля і домівства, понеже правительство россійске мало вигнати из тих земель кольоністів Нїмцїв і жидів. Такій нерозважний крок здїланий многими вірними нашими христіянами і католиками, без порадженя ся з своїми Душпастирями яко вітцями духовними, був що найменше нерозсудний і нерозумний, коли не скажу не христіяньскій і легкодушний.
Но возлюбленні! Єсли уже таке нерозважне опусканє прадїдної своєї землї і краю смутком великим наповнило Наше о добро і щастє нашого народа дбале серце, то виставити можете собі, як великим жaлем і скорбію мусїла бути перенята Наша душа на тую згадку, що всї тії так нерозважні і збаламучені вірні наші, не тілько лишають свою прадїдну землю і домівства, но кромі того, що гірше, будуть примушені покинути свою прадїдну віру, свою рідну гр. кат. Церков і свій святий обряд і що они тим самим наражають себе на утрату своєго найдорожшого добра, яким єсть вічне спасеніє своєї власної души і вічного щастя — понеже всїм тоє відомо, що россійске правительство не терпить у себе католиків гр. руского обряда і прото примусить их до принятя шизми. Многократно уже підносилисьмо Наш Архіпастирскій голос, особенно же при нагодї посїщеня нїкоторими вірними нашої Митропол. Архіепархії в надграничних повітах замешкалих, Церкви давнїйше католицкої, нинї же по вигнаню наших руских чернцїв, а спровадженю до монастиря россійских — грековосточної т. є. шизматицкої в Почаєві, і завязивалисьмо так ВЧ. Священьство, щоби в науках, катихизаціях і проповідях нетілько ознаки єдиної, святої, католицкої і Ап. Христової Церкви часто, докладно і в найприступнїйшій спосіб вірним викладали і о ріжницях які заходять межи правдивою Церквою Христовою, якою єсть наша св. Церков католицка, а церквою, котра зове ся православною, але єсть по вашому сказавши шизматицкою — научали, но також, щоби их поучали і врозумляли, що лише тая наша св. катол. Церков єсть одна і сама від Божественного Спасителя нашого Иcyca Христа установлена, в котрій то вірні вічного спасенія достути можуть і протоє хто єї т. є. тую єдино-спасительну св. кат. Церков самовільно лишає, той позбавляє сам себе нерозважно средств ведучих до вічного спасенія і наражає себе на утрату того найцїннїйшого, правдивого і єдино-потрібного добра, яким єсть щасливість вічна. Також при послїднім Нашім Архієрейскім посїщеню нe залишилисьмо при кождій нагодї в Холоївскім деканатї свойства і знамена св. нашої кат. Церкви підносити і вірних до любви непоколебимої вірности, до найщиршого привязаня і до цїлковитої преданности для тої же св. кат. Христової Церкви, стоячої під управленєм св. Отця Папи Римского від самого Г. н. Исуса Христа поставленого — напоминати і загрівати ВСЧ. же Нашому Священьству вкладалисьмо як найгорячійше і найусильнїйше на совість і серце, щоби в що ино згаданім напрямі на вірних, проводу их поручених, як найпильнїйше, з всею ревностію, з самоотверженєм і пожертвованєм всїх своїх сил неустанно і при кождій нагодї впливати не переставали.
І з приємностію можемо ту зазначити, що так ВСЧ. Священьство як і вірні дали того доказ, a тим утїшили серце Наше, що суть до св. кат. Церкви, нашого греч. обряда всецїло привязані і що лише в нїй шукають і знаходять всї для осягненя спасенія потрібні средства і що єї будуть всегда і на будучність непоколебимо держати ся. — Но хотя Ми вповнї увірені, Всч. Братя, о ревности Baшій що до дбалости о спасеніє душ Ваших парохіян, хотяй не сумнїваємо ся о Вашій преданности для нашої св. кат. Церкви і обряда і єсьмо певні, що не залишилисьте нїколи стояти неусипно на сторожи своєго стада, готові всегда поборювати всякого ворога своєї св. кат. віри і Церкви, то таки не можемо оминути, щоби і нинї, коли грозить небезпечність відпаденя від св. віри нїкоторим вірним, по поводу шалу емиграційного до россійского царства, кажу, не можемо залишити, щоби не звернути ся поновно до Вас Всч. во Христї Братя — Душпастирі і не умолити Вас з цїлої глубини серця Нашого і не упімнути Вас, щобисьте подвоїли Вашу ревність і бачність в повіренім Вам виноградї. — Не переставайте Возлюбленні вірним викладати в Ваших науках, проповідях і катихизаціях, всї власности нашої св. кат. Церкви, розкрийте им всї від Христа Господа. Єй одній самій удїлені скарби і средства для осягненя вічного спасенія і заходячі ріжницї межи Церквою католицкою а некатолицкою.
Перестерігайте их перед виходом до чужого краю і чужої землї, а особливо до такого краю і землї, де невільно им буде держатись своєї святої віpи, исповідати тою же і ходити до своєї св. Церкви. — Скажіть им дальше, що пуста єсть их вимівка, мов би то біда велика их до того приневолює, як неурожаї, посуха і другі елєментарні шкоди і може ще які другі причини, бо витолкуйте им, що тії всї причини правдивi чи видумані дадуть ся тут на прадїдній нашій земли усунути, най лише праця, запобігливість, ощадність і твердість займе місце того у многих наших вірних головного гріху лїнивства, браку вирахованя, недостатку оглядної ощадности і похопности до забав, тому нерозважному траченю дорогого часу, най прийде в поміч пильність, дбалість і належите зужиткованє часу, того великого добра — а тогди всї висше згадані поводи уступлять.
Впрочім не сомнїваємо ся, що і в. наше правительство не залишить зарадити бідї і нуждї народа, коли окаже ся тоє потрібним. Милостивійшій наш Цїсар нїколи не позволить, щоби котрий з єго підданих умирав з нужди і голоду без своєї провини. — Дальше чиж не знають наші люде, що і в сусїднім краю був минувшого року і єсть ще в дуже многих сторонах і сего року голод і недостаток, такій, якого і найстарші люде не затямили; що так єсть, доказують тоті заводи і несповнені надїї, яких самі вийшовші з нашого краю дізнали, і через що до повороту зістали приневолені. Надовсе же Всеч. Братя належить им ясно перед очи представити, як далеко гіршій і страшнїйшій над недостаток хлїба, єсть голод духовний, о котрім споминає Дух Божій словами: "Дам им голод не хлїба, але голод слова Божого". (Второзак. 28, 20).
Також подобає им часто і при кождій нагодї пригадувати, що опускаючи єдиноспасительну Церков св. нашу катол., наражають ся, як висше уже згядувалисьмо, на утрату єдиного правдивого добра вічного — спасенія. В порівнаню з тою найтяжшою утратою, всякій зиск і всяка користь для тїла не має жадного значеня і не заслугує, аби o тії же добувати ся, як то виразно сам Христос Спаситель говорить словами: "Кая бо полза человїку, аще мір весь пріобрящет і отщетить душу свою" або "що дасть человік изміну на души своєй" то значить: що прийде чоловікови з того, хотяй би і цїлий світ, т. є. всї добра єго марні позискань, коли понесе одну правдиву і найбільшу страту добра вічного спасенія души своєї, котру то утрату і цїлий світ, а тим менше яке добро того світа заступити або винагородити не єсть в силї. Все тоє обовязані ВСЧ. Душпастирі кождому з пастви своєї як найчастїйше в память приводити і на тоє наставати, щоби всї о тім докладно знали. — Ми єсьмо переконані, як то вже і висше освідчилисьмо, що ВСЧ. Душпастирі Нaшi, свої обовязки знають і тії же сповняють, но понеже донесено Нам, що многі з тих, котрі виходять з краю, суть то по більшій части люде нещастні, котрі до Церкви св. на Богослуженя лише дуже рідко або і цїлком не приходять, длятого власне тут підносимо, що на подібних недбалих треба нам Возлюбленні во Христї Братя! найбільшу увагу Нашу і найревнїйшу старанність звертати; тих то погибаючих і від спасенія вічного ухиляючих ся вишукувати єсть по приміру найвисшого Пастиро-Начальника нашого Христа Господа, першим обовязком в нашім Душпастированю — Христос бо Сам о Собі говорить: "Не прійдох призвати праведних, но грішних на покаяніе" а дальше Він єсть тим приміром для нас доброго Пастиря, котрий заблудивше овча по вертепах і недоступних місцях з найбільшим трудом, пожертвованєм і самоотверженєм шукав, знайшов і на найсвятїйших раменах Своїх до стада свого принїс. По висше сказаному приміру і приказу Христовому, належить і нам блудячих і ухиляючих ся від нас з всею пильностію, терпеливостію і самоотверженєм, а навіть і з любовію шукати; коли лише щиро потрудимо ся, Бог нам поможе их знайти, а тогди наша радість буде ангельскою, невисказаною такою, о котрій каже Сам Христос Спаситель, що більша радість буде на небі і перед ангелами о однім грішнику каючім ся, як о 99 праведних. Позискавши відчужаючих ся від нас, заслужим собі на надгороду, о котрій згадує Дух Божій словами: "Изведий доброє от нечистивого яко уста мої будєт". Шукайте протоє дорогі Братя всїх, а особенно тих нещасних, котрі далеко від світа Божого блукають ся, идїть за ними, не опустїв жадної нагоди і не жалуйте часу і труду, аби ся з ними зіткнути і аби такиx з кротостію і любовію позискати, до себе пригорнути і их направити. То єсть нашим св. обовязком всегда, а особенно тепер в той час лукавий, де злий світ і злі люде на кождім кроцї свої сїти закидають, аби вірних уловити і погубити.
ВСЧ. Душпастирі мають тоє наше теперішне зарядженє вірним вмісто проповіди відчитати — пояснити і після того як найдокладнїйше у всїх відношенях дїятельности душпастирскої поступати. — ВСЧ-же Настоятелї деканатів будуть за як найточнїйшим виконанєм сего розпорядженя наглядати будуть в надграничних і других парохіях свого деканату що чверть року предпринимати осмотри деканальні, переконувати ся о успіхах, з яким нинїшне Наше розпорядженє виповняє ся і поскорять дотичні справозданя, для кождої місцевости з осібна, докладно і подрібно що чверть року Митр. Ординаріятови пpи як найдокладнїйшім наведеню всїх своїх основно умотивованих спостережень безпроволочно предкладати.
Благодать Господа нашого Исуса Христа буде с всїми нами. Амінь.
Дано в Львові при Нашім Архікатедральнім храмі св. ВМ. Георгія дня 27. Вересня 1892.
Сильвестер
Митрополит.
[Народна Часопись]
23.10.1892