МАЙКЛ

 

Тільки лінивий не говорив-писав про те, що в Україні забагато вихідних і святкових днів. Коли ж тут працювати, коли ще вчора було Різдво, а вже День Конституції треба святкувати? Дійшло до того, що УІНП навіть взявся «переписувати» розклад усіх цих святкових і вихідних днів.

 

Лиш от все це правильно тільки, якщо не виходити з владних кабінетів чиновників, не вилазити з телевізора чи інтернету. А то виглянеш на вулицю – а там все працює: і не тільки кафе, ресторани, магазини, аптеки, базари, бари і ятки, поліція, швидка й таксисти, а й будівельники, нафтовики, металурги, не кажучи про пожежників і військових. Так, так, навіть на День Незалежності. Все, що належить до мирного і «звичайного», не особливих служб державного сектора економіки – того самого, який нібито невпинно скорочується, стоїть, не працює. А в приватному секторі, який помалу, але вперто зростає, люди молотять, незважаючи на вихідні і святкові дні, навіть на релігійні празники. Звичайно, найперше, що кидається в очі, – сфера послуг і особливо торгівля. На Паску вже після обіду відкриті маленькі магазини. Мова йде про Західну Україну, про маленькі міста і розмаїті населені пункти. Конкуренція і нужда спонукає людей працювати.

 

Так, маленькі магазинчики – склепіки – це не металургійні комбінати, заводи і шахти, але на Галичині і то хліб. Так, продуктивність праці низька, і труд цей не вимагає високої кваліфікації. Але люди гарують, не маючи жодних соціальних гарантій, ніяких оплачуваних відпускних і лікарняних, ніяких «по догляду за дитиною», у них ненормований робочий день з нефіксованою заробітною платою, а деколи «зарплату дали товаром». Так, все це, як правило, тіньова економіка. Нічого дивного, що мотивація працюючих не вражає. Але народ – той самий простий, простіше вже не буває, особливо це стосується молодих і старих – не може собі дозволити мати аж стільки вихідних.

 

Тільки от проблема в тому, що все зароблене йде на їжу і проживання, тобто плату за житло, а заощадити, якось відкласти і щось серйозне купити – наприклад, власну квартиру, машину, оплатити медицину, відпочинок, навчання дітей, навіть їх народження при таких зарплатах нереально. Тому молоді, протерпівши декілька років на розмаїтих ремонтах чи касирами-продавцями в магазинах, таксистами, підсобниками, охоронцями – помічниками всіх і вся, відклавши чи позичивши необхідний мінімум, рушають на заробітки. В ту ж Росію, а про Польщу можна і не згадувати – всі стовпи обклеєні пропозиціями «легального працевлаштування». Черга на візу в чеському консульстві – 30 тисяч. І біопаспорти та безвіз тут ні до чого, бо брати когось на роботу на три місяці чехи не хочуть – пояснили мені ті, для кого Прага і Чехія є місцем, куди їдуть на роботу, а не пити пиво і робити селфі.

 

Преміюють за виконану або гіпотетичну роботу, стимулюють, обіцяючи якісь перспективи кар’єрного росту, хіба депутатів, прокурорів, міністрів, чиновників. Так, на Галичині є компанії, заводи, які платять і заохочують, є легендарна ІТ-сфера, є і успішні фермери, служба з контракту в армії і поліції, є ще багато чого – але це не норма, не правило, це винятки з правила. А що роботи переважній більшості, яка не бачить ніякого сенсу у своїй праці, крім проїдання заробленого, жодних перспектив до чогось доробитись. Інфляція, падіння гривни, відсутність соціальних ліфтів. Для більшості єдина можливість зробити ривок, перейти на інший якісний рівень, тобто пересісти з ровера на автомобіль, отримуючи «грубі» гроші – заробітчанство. І їдуть, а на їхнє місце приходять інші. Вчорашні випускники університетів і шкіл, пенсіонери і скорочені-звільнені працівники. Ті, хто ще не знайшов іншої роботи, хто ще не має на візу і квиток. Хвиля за хвилею, відплив – приплив.

 

І нічого унікального в цьому немає – деякі країни так і існують при такій же космічній корупції, як у нас, навіть війні, живуть за рахунок заробітчанських грошей десятиліттями. Пакистан, Філіппіни, Мексика, та й сусіди наші пройшли цей шлях. Польща, вся Прибалтика, де, якщо вірити репортажам ВВС, в маленьких містечках не залишилося не тільки продавців, а і покупців – лише старі люди, які бавлять внуків, бо діти десь у Британії працюють.

 

Унікальним є випадок тих країн – наприклад, Ірландії, – які подолали цей відплив працездатного люду і змогли вернути до себе частину своїх, створивши відповідні умови, не просто робочі, а перспективи праці і відповідного рівня життя. А іншого виходу немає. Однаково люди поїдуть туди, де платять більше. Та ж Польща так і не змогла цьогот робити, через що майже всі «вакантні місця» поляків, які поїхали заробляти, зайняли українці. А хто приїде на вакантні місця українців? Страшно подумати. 

 

Можливо, десь у центрі й на сході у великих містах це не так помітно; але коли в перукарні, магазині, кафе, в які ти ходиш вже щонайменше останні років десять, всі нові, незнайомі, бо тамті виїхали, а на їхнє місце прийшли школярки, практикантки – значить, це серйозно. Я от тільки сподіваюсь, що не почнеться новий відплив і хтось все-таки лишиться. Бо інакше вихідний, робочий, святковий чи ні – не матиме великого значення. Ні працювати, ні святкувати не буде кому, відплив. Всі, звичайно, не виїдуть: крім старих, хворих і дітлахів, залишаться ледарі, пияки і чиновники.

 

 

16.10.2017