Задля справедливості треба сказати: не лише в Іспанії. Дякувати Богу. Скелети ідіотизму і безчесності ховаються у шафах повсюдно; і хоч є то невелика розрада, вона принаймні робить це більш стерпним. Знати, наприклад, що пам’ятник Колумбові в Барселоні не єдиний, над яким занесли руйнівний молот, трохи втішає. Нема нічого заспокійливішого, ніж розділений глобальний ідіотизм у світі, де – з давніх-давен і по нині – додаєш одного фанатика чи лиходія до тисячі дурнів і отримуєш акурат 1001 сучого сина.
Сучасна тенденція перекреслювати темну сторону минулого і заново вигадувати його зі світлою стороною (чи тою, яку кожен вважає такою) занурює світ у культурний хаос, далекий від фактів і мотивів, які його означують. Ми іґноруємо те, що історія не є ані доброю, ані поганою – це просто історія, перекреслюючи яку, ми думаємо, що виправляємо її чи позбавляємось від неї, хоча результат є якраз протилежним. Без пам’яті, без ключів, які нам її пояснюють, ми є маріонетками в руках опортуністів і пройдисвітів чи заручниками тупих поборників політично коректного. А ще більше тоді, коли останні наполягають, аби ми дивились на минуле – таке відмінне своїм духом і манерами – очима сьогодення. Вимагаючи, наприклад, у банди відчайдушних, амбіційних, крутих і голодних авантюристів, щоби вони поводилися в XV ст., застосовуючи моральні критерії неурядової організації ХХІ ст. Так рахунки ніколи не зійдуться. Усі ми мали прадідів, які брали участь у війнах, вторгненнях, завоюваннях і відвоюваннях. Які вбивали і вмирали за миску їжі, через амбіцію, безталання, за ідею. Приховати їх означає ліквідувати самих себе. Забути, що ми є тим, чим є, тому що були тим, чим були.
Тож як я й кажу: бідному Колумбові вже віддавна дістається на горіхи. А він лише хотів відкрити новий світ на іншому боці Атлантики і ризикував життям, аби добитися цього, – завдяки підтримці, яку 1492 року йому надали правителі Іспанії (країни, що зараз раптом стала неіснуючою). Та ви вже бачите. Врешті він заробив собі геноцидний геморой, великий, як сомбреро пікадора: Крістіна Кіршнер знесла його пам’ятник в Буенос-Айресі, Ада Колау і «Кандидати на народну єдність» (CUP) хочуть знести його в Барселоні, а незліченні недоумки різних мастей копають яму під доном Христофором. Ставлячи йому індіанську підніжку.
Останню, наскільки я знаю, йому поставили в Лос-Анджелесі (Каліфорнія), воістину іспанському місті – починаючи з назви (місто Богородиці, цариці ангелів) і тих, хто його заснував. Та що ж. Саме там при мовчанні, якщо не оплесках іспаномовної більшості громади – тобто людей, що носять прізвища Санчес і Мартінес – скасували Columbus Day (День Колумба); єдиним, хто проголосував проти, був радник італійського походження (щоби було ще смішніше); натомість запровадили День індіанських народів. Багато де це було б добре, зокрема в Мексиці, що нижче. Та в Сполучених Штатах це здається гидким сарказмом, бо саме там, в чистоплюйській англосаксонській Америці (на відміну від брудної і засмальцьованої іспанської Америки), індіанські народи було систематично винищено, а нечисленних їхніх представників, що вижили, заслано в ганебні резервації. Тож великий Джон Форд міг сказати Петеру Богдановичу в одному інтерв’ю: «Індіанці є народом, що поводився гідно, навіть зазнаючи поразки, але на це криво дивляться в Сполучених Штатах. Публіці подобається бачити, як індіанців убивають. Їх не вважають людьми».
Так отож. Що ви хочете від мене почути. На днях відбудеться прем’єра фільму «Золото», що його зняв Агустін Діас Янес за мотивами оповідання автора цих рядків, в якому оповідається мій спосіб бачення того, чим було завоювання Америки: то була низка захопливих, жахливих, іноді епічних і, звісно, жорстоких і малосимпатичних епізодів. Та усвідомлюючи все те страшне, що його треба усвідомити в історії, в жахіттях і в житті (а в історії конкісти цього багато), треба визнавати той факт, що індіанці іспанської Америки ніде не поділися, вони живі-здорові і розмовляють чудовою мовою, спільною для півмільярда осіб. І багато з них – через просту історичну справедливість – приїхали жити в Іспанію; тоді як в Сполучених Штатах їх нема і не чекають, тому що там, ховаючись за Біблією і свинською білою першістю, їх усіх уколошкали. Отож на мою думку – думку іспанця, що ним я є, який без комплексів приймає своє минуле з усім його добрим і поганим – муніципальна рада Лос-Анджелеса може йти під три чорти. Звісно, за винятком радника італійського походження. Отого жартуна.
Arturo Pérez-Reverte
En compañía de tontos
XLSemanal, 08.10.2017
Зреферувала Галина Грабовська
10.10.2017