Знов та сама исторія.

Ледви минув місяць від часу, коли то першій раз рознеслась була вість, що наші селяне из збараского та скалатского повіта, як то кажуть, нї з ceгo, нї з того покидають рідні сторони і переносять ся потайком цїлими масами за границю до сусїдної держави, сподїваючись знайти там лїпшу долю для себе. На ту громадну еміґрацію звернули були увагу не лиш всї краєві часописи, руски і польскі, але також і власти правительственні, котрі зараз вислали на місце комісію, що мала сю справу близше розслїдити, в головно викрити причини, котрі викликали ту еміґрацію.

Як звістно ходили тогди всїлякі толки о причинах тої еміґрації; найбільше говорено, що сталась она наслїдком якихсь тайних аґітацій, маючих навіть закраску політичну. Звістно дальше з того, що Є. Ексц. п. Намістник заявив в Соймі, що причиною того руху еміґраційного не була нїяка аґітація політична, лиш зле зрозуміла справа хлїба, спонукана роздробленєм ґрунтів, браком всякого побічного промислу, малим зарібком і вродженою нездарностію та потяжкостію, котрі не допускають людей вишукувати собі відповідного заробку. Але попри то заявив тогди п. Намістник, що крім тих — природних причин могли дїлати і дїлали: певного рода деморалізація, та оден або другій несовістний дорадник і поодинокі чинники менше совістно сповняючі свої обовязки. Дальше зазначив п. Намістник тогди, що ґрунтів в тих сторонах, з відки йшла еміґрація, не продавано, бо виходили люде, що ґрунтів зовсїм не мали. До того всего дає тогди п. Намістник ще й від себе замітку, що далеко бо лестнїйшим як той рух було то, що повторювано і шиpенo фальшиві вісти там, де потреба спокою і тверезої розваги. Слова ті п. Намістника мусимо мати тепер добре на увазї, коли, як то зараз побачимо, повтаряєсь знов та сама исторія. Ото дві польскі ґазети принесли сими днями такі вісти:

До Gaz. Narod. пишуть з Турильча: Селяне з околиць виходять масами. Обїздчики (погранична сторожа россійска) кличуть селян, аби переходили та говорять, що коли они не прийдуть туди, то они (обїздчики) прийдуть сюди і зроблять лад по свому (не хочемо дословно того повтаряти, що в тій дописи сказане). Они обіцюють кождому селянинови по 10 морґів поля. З Мушкатовець вийшло оногди троє людей а из Слобідки двоє. Переходячи до Россії потопили ся в Збручи. То охолодило трохи охоту до еміґрації — однакож серед селян ходить чутка, що "хто не пійде тепер добровільно, то буде мусїв відтак виносити ся, бо австрійскій Цїсарь буде виганяти." До Dziennika Рolsk. пишуть знов: "Серед селян ходить поголоска, що царь дав кождому селянинови, котрий перейде через границю, великій ґрунт, пару коней, пару волів і кований віз на зелїзних осях. В наслїдок того говорять люде голосно о еміґрації і єї спасенних наслїдках; о скілько я чув (!) перейшло сто людей в Скалї через границю і кричало: віват! до тих, що ще стояли на граници Австрії, а салдат заохочував их, щоби спішили ся, бо збіжа дуже зародило і нема кому збирати. Рух еміґраційний огорнув вже цїлий повіт і що ночи виносить ся тихцем пo кільканацять людей з кождого села. Кождого еміґранта веде салдат до касарнї, де дістає 3 рублї на руку і картку до Кременця, де складає присягу і з відки везуть єго дальше, — як кажуть — кілька сот миль в глубину Россії." Дальше наводить кореспондент згаданої ґазети байку о суперечцї між монархами, хто з них лїпшій і т. д. а відтак каже: Жандармерія з причини малого персоналу не в силї перешкодити тому рухови. Лиш з Крвача доси нїхто не вийшов а в тім заслуга о. крил. Лушпиньского і єго зятя о. Семенова, котрі дуже мудро і по вітцївски промавляють до народу і напоминають, аби не покидав своєї стріхи і батьківщини."

Мимо волї впаде кождому в очи, що згадані кореспонденти оповідають всї ті дурницї, які чули, а оповідають их так, як колиб самі на все дивили ся і певно без причини підносять великій крик та ширять без потреби занепокоєнє. Припустім, що якійсь салдат россійскій і дав ся з чимсь почути, чиж годить ся приписувати сему зараз велику вагу і вірити в то? Або чи розумно єсть повтаряти всїлякі дурницї, які прості люде собі оповідають, недодавши до них анї слова якогось поясненя? Або що може значити така вість: "О скілько я чув, перейшло вже сто людей, кричали: віват! і т. д.? Таж чути можна дуже богато, але чи то все зараз правда, що чує ся? По нашій думці і о. Лушпиньскій та єго зять о. Семенів ледви чи будуть вдячні кореспондентови за зроблену им рекляму, бо коли они ужили з ycпixoм всего свого впливу, на селян, то певно не для реклями, а чи крім них не знайшов ся вже нїхто в цїлім повітї, коли там дїйстно таке лихо проявило ся, щоби єму якось зарадити? Хибаж всї другі священики обох обрядів, всї двори, всї власти політичні і автономічні дивлять ся на той новий рух еміграційний зовсїм рівнодушно? Нам видить ся, що так зле ще не єсть, як виходило би из згаданих дописей.

Коли би все дїйстно так було і рух еміґраційний прибрав там більші розміри, то розумієсь, пора би була против него виступити і опамятувати селян. Ti, що вже ходили до Россії і назад вернули, переконались мабуть найлїпше, якій там гаразд. Що в Россії, от так, нї з сего, нї з того, не дає нїхто землї, то річ більше як певна. Ба, що більше, — і то повинні собі запамятати ті, котрих збирає охота до еміґрації, — що чужих всюди не люблять, що називають их "зайдами", котрі приходять відбирати хлїб і заробок другим. На опамятанє тих, котрі може вірять в великій добробит та в сегорічний урожай в Россії, скажемо от хоч би то, що там тепер урожай загалом лихій, а в декотрих ґуберніях грозить навіть голод. Правительство россійске в клопотї, як помагати своїм людем від голодової смерти, а оно мало би журити ся ще й тими, що від нас прийдуть? Цїкава і дуже характеристична рада бувшого крамаря з Підгаєць, Досинчука, котрий осїв в Житомири на Волини. Він пише в "Гал. Руси": "По моїй думцї не треба би галицким селянам виходити из свого краю та непокоїти тут як власти так а приватних людей.... Много тут питають ся: На що нам Галичан?..." Та певно, на що? — коли і тамошним людям тяжко вже жити. Трохи більше розуму та розваги из сторони самих селян, трохи більше опіки над бідними, трохи більше поради і розумної науки, а менше непотрібного крику, то й еміґрації буде конець. Здалось би лиш примірно тих карати, що розпускають ложні вісти, бо може дуже легко бути, що их пускають люде, котрі мають в тім якійсь власний интерес. А що суть того рода люде, се показує найлїпше вербованє робітників з Косівщини до Румунії, о чім розкажемо иншим разом.

[Народна Часопись]