Один cвященик сказав, що ціла психологія є лише шепелявінням супроти сповідальниці, а я додав би, що і філософія це ніщо інше, як тільки дитяча казка супроти — домовини. Це мудрість, яка випливає з нашої остаточної ціли, це вічна загадка, чому люди так різно вмирають. Чому відійшла від нас так скоро і так несподівано, Наталія Мілян, повна життя, повна запалу до праці, коли інші, зломані важкою недугою, бажають собі смерти, а все ж таки живуть? Вічна загадка, вічна тaйнa!
Перед моїми очима пересуваються всі знайомі з часів моїх студій у Кракові. Коли згадую їх, то спеціяльно дві постаті студенток виступають перед очима: Юлія Ярошівна, яка імпонувала своєю інтелігенцією і Наталка Мілянівна, що відзначалася виїмковим замилуванням до творчої праці. Майже ціле життя Мілянівної було звязане з Краковом. Вправді уроджена у Львові (21. 4. 1896), але до шкіл ходила у Кракові, бо тут її батько на становищі урядовця перебував від 40 літ. Після зложення іспиту зрілости записалася Наталка Мілян на т. зв. курси Баранецького, де малярства вчив відомий польський мистець Петро Стахевич. Рисункові праці Мілянівної з того часу виявляють помітний вплив Стахевича, хоч видно в них хист, видно, що учениця не буде довго йти слідами свого професора і швидко визволить з-під його впливу. Були це часи, коли австрійські закони заборонювали жінкам студіювати в Академії Мистецтв (і в Академії Гірництва). Польща ввела зміну під тим оглядом і Наталія Мілян була одною із перших студенток краківської Академії Мистецтв, а першою українкою, що записалася тут на студії. Вже Стахевих звернув їй увагу, що вона виявляє різьбарський хист, її рисунки відзначалися дивною плястикою й тому радив їй присвятитися різьбі. В Академії вона стає ученицею відомого проф. Лящки, доброго педаґоґа, який ставився дуже прихильно до українців. Підчас своїх студій Мілянівна відзначалася зразковою пильністю і працьовитістю. Вже на І. р. науки признано їй нагороду за праці, а таких відзначень здобула за 5 літ студій в Академії — шість. Одночасно з рисунків різьби, композиції осягала вона найкращі ноти. Краківську Академію скінчила Н. Мілян дипльомом у 1925 р. За її пильність і поступи в праці признано їй стипендію на виїзд до Італії, куди вона і виїхала 1930 р. та отудіювала у Флоренції, Пізі й Венеції.
Після скінчення Академії зложила учительський іспит і перейшла на посаду до Дрогобича, де працювала як учителька в гімназії "Рідної Школи" й с.с. Василіянок. Поруч шкільних зайнять не покидає мистецької праці, шукає себе й навязує мистецькі звязки зі Львовом. Брала участь у кількох виставах в "АНУМ-і", а її виступи критика приймала завсіди дуже прихильно. В львівських часописах "Жінка" й "Назустріч" появилися статті з репродукціями її праць, характеризуючи її як зрілу, поважну артистку. Життя на провінції не усміхалося їй та могло припинити дальший розвиток її творчости. На її перенесення до Львова не хотіла погодитися шкільна влада, тому з конечности рішилася на поворот до Кракова, де перебувала дальше в мистецькому центрі й де мала більше часу до праці. В Кракові учителювала дальше, щоб мати змогу прожитку, але головно рвалася до роботи, в своїй невеличкій робітні пересиджувала вона цілими годинами й тут повставали її студії голов. пласкорізьби й композиції на релігійні теми. Наталія Мідян ніколи не вдоволяла ся хвилевими успіхами, все змагала до дальшого розвитку, все вимагала якнайбільше від себе. Шляхом від реалізму вона йшла вперто в пошукуванні нових можливостей вислову, змагала до синтези у формі, відкидала все, що мало підрядне значіння, а цілу її творчість характеризує сила й розмах. У Кракові брала участь також у виставах у "Палаті Мистецтва", де зустрічалася з признанням навіть вибагливих польських критиків, коли йшло про оцінку праць українських мистців.
Мілянівна мала голубине серце. Звичайно Академії Мистецтв приїздили люди, які жили тут в холоді й голоді, доволі часто не мали власного кута, але рвалися до праці, хотіли стати мистцями, Мілянівна помагала всім, чим тільки могла, тішилася щиро кожним успіхом товаришів-українців, і хоч не все зустрічалася з проявами вдячности з боку тих людей, не зражувалася тим ніколи. Найбільшою її нагородою було те, що хтось із наших студентів здобував признання, нагороди, одно слово — вибивався.
Крім того радо працювала у "Просвіті", займалася декорацією саль з нагоди різних наших свят, виголошувала відчити, радо брала участь у громадянському житті.
З вибухом теперішньої війни вступила до праці на — пошті в Кракові. Дивно, що для неї не найшлося чогось кращого, більш відповідного становища, хоч вона вповні заслужила собі на це. Правда, дирекція німецької пошти в Кракові вміла використати її хист — її приділено до декорації дому для поштових урядовців у Закопанім, вона виконувала для нього різблені прикраси, займалася цілим мистецьким уладженням того "Постгайму". Одночасно працювала в своїй робітні, виконувала різьби-портрети, підготовляла начерки до великої композиції "Крути". Підготовляла на осінну виставку ряд творів обіцюючи, що на весну влаштує у Львові власну, збірну виставу.
В останніх місяцях нездужала. Та її недуга не була небезпечна, а сильний організм здавалося переможе воєнні злидні. Але це тільки так здавалося... Прийшла нова недуга — тиф і наче буря — зломила її.
Відійшла від нас людина голубиного серця, артистка, яка жила мистецтвом і для мистецтва. Любила красу понад усе, захоплювалася, мов дитина, усім, що ясне й добре. Осуджувала лише нещирість, облуду й все, що нечесне, плитке. На її могилі повинен бути напис: "вона була задобра для цього світу".
[Краківські вісті]
04.10.1942