В тяжкій воєнній хвилї звертаємо ся до Тебе, Український Народе! Вже четвертий рік шалїє страшна воєнна буря на Твоїй землї і не видно її кінця. Кілька разів пересувала ся тут боєва лїнїя, полишаючи по собі руїну і згарища, розриваючи і розкидаючи по далеких, чужих сторонах найблизшу рідню.
Не счислити і не списати Твоїх страшних терпінь, Український Народе, які мусїв Ти переживати в трьох послїдних роках своїх і від чужих, Талєргофи, Ґмінди, Вольсфберґи, примусове скитальство по чужих непривітних кутах з одної, а російські етапи і тюрми та далека Сибір з другої сторони — остануть на все в Твоїй памяти. Тисячі і тисячі жертв, що невинно і без суду зійшли зі світа, є доказом Твого мучеництва і будуть грізною пересторогою для Твоїх грядучих поколїнь, щоби стреміти до власної полїтичної будівлї, бо тільки "в своїй хатї своя правда і сила і воля!"
З иншим почутєм ішов Ти, Український Народе, в нинїшню світову війну. Ти вірив, що принесе вона Тобі визволенє з чужого панованя, що Ти не тільки тут в австрійській Українї станеш паном своєї долї, але ще подаш помічну руку Землякам на російській Українї і поможеш їм скинути російське ярмо. В тій цїли добровільно вислав Ти до бою Українських Сїчових Стрільцїв, що в боротьбі з нашим історичним противником зі Сходу вкрили ся безсмертною славою, даючи доказ невмиручости наших змагань до державної самостійности.
Та хоч сї Твої надїї не сповнили ся, "одначе довело ся Тобі дожити в сїй війнї щасливої хвилї: початків української державної орґанїзації на поневоленій доси російській Українї. Самостійно, стихійно, без нїякої помочи чужих держав і посторонних чинників, без голосних актів і патентів, тільки силою відродженої національної свідомости творить ся в золотоверхім Київі на руїнах російського царизму український державний орґанїзм, що дасть волю і землю та спромогу повного розвитку мілїонам Твоїх Братів.
Се благотворне сонце волї, що зійшло над Днїпром, нехай загріє і Тебе, Український Народе Галицької землї, до нової боротьби за свої права. Ти дав австрійській державі все, що могла від Тебе взяти, дав без порівнаня більше як котрий небудь инший нарід держави, Ти своєю кровю зрошував далекі побоєвища на всїх фронтах і клав свої кости в чужу землю, Ти доси хрест воєнній відчуваєш болючійше як хто небудь инший, — Ти маєш право жадати від неї, щоби і вона супроти Тебе сповнила свої обовязки.
По трьох роках розлуки знайшли ся ми, галицькі Українцї, знов разом і знов спільно можемо працювати в нинїшню переломову хвилю. А працї богато!
Австрійська держава не сповнила доси Твоїх національно-полїтичних, культурних і господарських домагань. Державна управа в українській части Галичини спочиває дальше в чужих руках, Твоя школа дальше в ярмі, воєнні централї і господарські уряди, обсаджені чужинцями, не дають Тобі своєї немічної руки. На Твоїй прадїдній землї в сїй державі і доси панує Твій історичний противник з Заходу.
Твої безмежні жертви, Український Народе, які понїс Ти для ратованя австрійської держави, не сміють пропасти даром. В хвилї, коли цїлий воюючий світ лунає домаганєм самостійности і самоозначеня поневолених народів, коли ріжномовна Австрія стоїть в передодни основної конституційної перебудови, мусиш і Ти, Український Народе Галицької землї, піднести громовий голос з домаганєм перебудови Австро-Угорщини на національно-територіяльній основі й утвореня з усїх українських земель Габсбурської монархії окремої автономної української провінції, в якій Ти міг би свобідно будувати основи своєї державности.
До здїйсненя сего клича треба Твоєї зорґанїзованої сили. Воєнне лихолїтє розбило або припинило дїяльність Твоїх орґанїзацій, передовсїм полїтичних. Нинї з уступленєм російських війск надійшла для Тебе пора і спромога вести дальше припинену роботу в цїлій майже Східній Галичинї. Мало є тепер робітників, щоби на Твоїй ниві, Український Народе, могли стати до працї, бо більшу часть одиниць, дїяльних в громадянськім житю, покликано під оружє, инші ж живуть в російській неволї. Тим більше на всїх наших свідомих одиницях, головно з поміж інтелїґенції, лежить під сю історичну хвилю великий національний обовязок доложити всїх сил, щоби по можности як найскорше усунути застій в нашій орґанїзаційній працї.
В тій цїли Народний Комітет звертаєть ся отсе до всїх Твоїх свідомих громадян, Український Народе, з горячим зазивом дати почин до відновленя та укріпленя українського громадянського житя, в першій мірі до відновленя і оживленя нашої полїтичної орґанїзації у всїх увільнених нинї повітах.
Велика хвиля вимагає, щоби в кождім повітї істнувала і правильно працювала наша полїтична повітова орґанїзація, яка стояла би в безпосередних постійних зносинах з Народним Комітетом. Є се конечно потрібне з огляду на співдїланє з нашими найвисшими полїтичними чинниками, з огляду на поширюванє і скріплюванє української національної свідомости і сили в широких народних масах, з огляду на інформованє місцевих війскових і полїтичних властей про загальні і місцеві народні потреби, з огляду на потрібну оборону признаних уже прав цїлої нації і її членів.
До переведеня великої під сю пору задачі — згуртованя всїх Твоїх полїтичних сил, Український Народе, треба також грошевих засобів. Ти нераз дав доказ, що вмієш дати свою лепту на народні цїли, тому віримо, що наш нинїшний поклик до масового, зорґанїзованого складаня жертв на "Народний Фонд" не прогомонить безслїдно, і Ти, Український Народе, підіпреш також грошевими жертвами нашу дїяльність в нинїшний великий час.
Кличемо: До працї, до орґанїзації, до поширюваня, скріплюваня та виявлюваня нашої національної свідомости й сили, — щоби приблизити ту хвилю, коли Ти, Український Народе, скинувши з себе чуже панованє, "глянеш як хозяїн домовитий по своїй хатї і по своїм полї!"
Львів, 28. вересня 1917.
За Народний Комітет:
Д-р Кость Левицький, голова, Д-р Степан Баран, секретар.
[Дїло]
29.09.1917