Володимир Тимчук

 

1 липня 1916 року Західний фронт ожив: на ділянці майже 30 км між французькими Аррасом і Альбертою англо-французькі війська розпочали наступ, який «затягнувся» на понад 4,5 місяці. Самою метою операції визначено власне не територіальні здобутки, а виснаження сил противника. Наступові передувала 8-денна артилерійська підготовка по німецькій обороні, до якої залучили майже 3000 одиниць артилерії. Надалі на артилерію покладалося завдання артилерійської підтримки просування піхоти за рахунок роботи артилерійських спостерігачів-коректувальників.

 

Супроти 16 німецьких дивізій союзники виставили 27 дивізій із загальною чисельністю майже 750 тисяч чоловіків і їх 4/5 склали Британські експедиційні сили.

 

З початком наступу виявилося, що оборона не зазнала критичних змін: солдати-окопники пересиділи обстріли під землею, бетонні оборонні споруди вистояли, лінії колючого дроту залишилися натягнутими (в землі ще і сьогодні фермери знаходять масу нерозірваних снарядів). Просування БЕС виявилося вкрай незначущим, більшого прогресу досягли французькі з’єднання на півдні насамперед завдяки фактору несподіваності: від завчасної тривалої артпідготовки французи відмовилися на користь безпосередньої кількагодинної перед атакою. Щільний кулеметний вогонь оборони відтиснув британців на вихідні позиції, залишивши на полі бою тисячі солдат (втрати перших днів склали понад 15 тисяч військовослужбовців). У цій битві на Соммі поклали свої голови одразу кілька поетів-окопників, які створили, як виявилося, поетичні шедеври.

 

Наші розповіді розпочнемо з одного із цієї плеяди поетів – Вільяма Годжсона (William Noel Hodgson).

 

 

Майбутній поет народився у невеличкому містечку Тьорнбері, Південний Глостершир, 3 січня 1893 року у багатодітній сім’ї. Батько — Г.Б.Годжсон — робив успішну кар’єру в Англіканській церкві, яка з часом увінчалася його обранням першим єпископом однієї із новоутворених дієцезій. Не дивно, що отець прагнув дати дітям якнайкращу освіту: в один із найстаріших і найпрестижніших навчальних закладів монархії — Даремський коледж (1414 — рік заснування) Вільяма відібрали у віці 12 (видатки на навчання та утримання покривалися королівською стипендію). Не без того, щоб навчання у стінах, з який вийшли, подейкують, король Шотландії Джон де Баліол і математик Скот, а точно її закінчили, наприклад поет Крістофер Смарт, співтворець аболіціонізму Г. Гренвіль Шарп, єпископ, історик Крейтон Манделль, дипломат Вільям Іден 1-й барон Окленд, прем’єр Нової Зеландії Вільям Фокс, фельдмаршал Сер Генрі Ґардіндж, чайний плантатор і натураліст Едвард Прічард Джі (саме його імені завдячує примат лутунг золотий, латиною — Trachypithecus geei), геолог Сер Родерік Імпі Мерчисон та інші відомі в Сполученому Королівстві будівничі, митці, відкривачі та дослідники. Успішність у навчанні, звісно, не заважала Годжсону бути і спортовцем, який перемагає. Так, кілька разів він тріумфував у локальному стіплчейзі — кінних перегонах із подоланням перешкод.

 

У липні 1911 року Годжсон залишив Дарем заради Оксфорду: спільно з іншим майбутнім поетом-воїном Новеллом Окслендом (учасник  Дарданельської операції) він отримав стипендію коледжу «Крайст Черч», одного з найбільших аристократичних коледжів Оксфордського університету, що стоїть на християнських засадах в освітній діяльності. Через два роки він успішно пройшов моди — екзамени Honour Moderations, які визначену кількість разів визначеної тривалості проводили модератори з античної літератури, та зголосився на ґрейти — курс античної історії та філософії Greats.

 

З початком Першої світової війни Вільям Годжсон зголосився добровольцем і потрапив у 9-й батальйон Девонширського полку. У колі товаришів по зброї його називали «Смайлер» (Smiler).

 

Після року вишколу, наприкінці липня 1915 р., частину з Гавру відправили на фронт — зайняти траншеї біля муніципалітету Фестюбер (Франція).

 

25 вересня 1915 р. прийшов час на перше серйозне випробовування — війська вдалися до наступу у Третій битві при Артуа. У боях батальйон втратив 15 офіцерів і 461 солдата. Рота, в якій служив В. Годжсон, захопила та утримала впродовж 1,5 доби підтримки та постачання ворожу траншею. За проявлену відвагу поета спочатку нагородили МС — Воєнним хрестом, а пізніше йому присвоїли звання лейтенанта.

 

Відновлював боєздатність батальйон у Британії. В лютому 1916 року його повернули на фронт: з окопів поблизу муніципалітету Фрикур їх у квітні перемістили в окопи навпроти муніципалітету Маме.

 

1 липня 1916 р. союзники розпочали наступ — згадану вже битву на Соммі. Куля влучила в шию лейтенанта Вільяма Годжсона, коли вже в захопленій траншеї він спробував метнути гранату. У цей день неушкодженим пощастило залишитися лише одному офіцерові батальйону, загалом загинуло понад половини чисельності частини.

 

Поховали поета на Девонширському цвинтарі (Маме, департамент Сомма, Франція).

 

 

Вірші Годжсон став писати, принаймні, з 1913-го, публікуючись у періодиці за псевдонімом Едвард Мельбурн. Його посмертна збірка «Вірші та проза миру та війни» (1917) неодноразово перевидавалася. Повоєнне десятиліття поезії Годжсона цитувалися, їх клали на музику.

 

Поезію «З бою» (Back to Rest), в якій прочитується сп’яніння від бойових дій, Годжсон написав на марші до табору після боїв Третьої битви при Артуа.

Найвідомішою його поезією є «Перед боями» (Before Action). Щотижневик The New Witness опублікував її 29 червня 1916 року — за 2 дні до загибелі поета. Останній рядок виявився пророчим...

 

Перед боями

 

За велич нинішнього дня

І за молитви перед сном,

За захід сонця у полях,

За все, завершене добром,

За світ любові та краси,

За те, чим Ти благословив,

За всі ті дні, що ними жив,

Солдата з мене Ти зроби.

За сподівання та страхи,

За милий звук пісенних дум,

За сміх в безхмарнії роки,

За кожну радість, кожен сум,

За романтичні всі часи,

Випробування, прес гріхів

І за безумство всіх світів,

Людину з мене Ти створи.

І на вершині власних літ

Я бачу в гіркоті своїй

Як в’яне сотень дужих цвіт –

Офірою вони жили,

У шпагах сонцях полягли.

Сказати мушу прощавай

Усьому – я втрачаю рай –

Тож вмерти Ти допоможи.

1914 (?).

Перекладено 6–8.06.2016. Вперше надруковано в часописі «Всесвіт» (чис. 11–12, 2015). Переклад друкується за виданням: Володимир Тимчук. Вогнити! Вижити! Перемогти! — Львів : Астролябія. — 2016.

 

 

З бою

 

Англійський вітер свіжий

Доносить спів шпаків,

Біліють на світанку

Тополі ще стрункі,

У небесах — ні плямки,

Смішить пасерів чад;

І по жахіттях бою

Ми знаємо: вже — лад.

 

…Смерть лізе з підземелля,

Смерть шкіриться з небес,

Смерть забиває ніздрі,

Смерть ниє час увесь,

У сумніві — в атаку,

У відчаї — назад

Ми йшли. Та бій скінчився —

Ми знаємо: був — лад.

 

Ми ті, хто бачив сильних

І їх дитячий плач,

Отців нечистоплотних,

Як вже не чесний — рвач.

Ми ті, хто знав кров серця

Ледь менше — хміль п’янкий.

Ми ті, хто зрів взвод битий,

…А кожен в нім — святий.

1915.

Перекладено 6–8.06.2016.

Переклад друкується вперше.

 

 

Володимир Тимчук

поет, перекладач, підполковник Збройних Сил України. Старший викладач Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, лауреат премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики в творах літератури і мистецтва.

30.09.2017