Наталія СЕРБИН

 

Змінювати потрібно не менш вміло, як будувати. Коли ми стаємо авторами певної реформи, співучасниками важливих зміни, то перед тим, як взятися за їх реалізацію, важливо оцінити й усвідомити їх попередню цінність, емоційно занотувати стан і атмосферу, яка народжувалася при їх присутності.

Бо ж важко уявити собі рідну прадідівську хату без м'яти, споришу, без мальв і пахучих матіолів, без старої кривої грушки і підкошеної старістю стодоли. Беручись за важливу справу, потрібно її робити так, аби не завдавати нікому болю, не зруйнувати і не втратити зв'язок з минулим, не опинитися в прірві між тим, що було, і тим, що запланували, не зробити зрештою трагедію, навіть якщо вона видаватиметься нам досить мізерною, але це вчинок, який може перетворитися довготривалу корозію, що запустить процес безповоротної повільної втрати.

 

Про міста

 

А тепер про біль, про наші міста, великий живий організм, який став об'єктом поганих експериментів від новоприбулих з минулих виборів депутатів та мерів, що запустили цілу низку фальшивих реформ, розгорнули масштабні косметичні ремонти, започаткували епоху брукування, залучивши до цього процесу не господарників, а партійних босів, які зареєстрували під цю справу десятки різних фірм з нульовим досвідом, які огризають кожен кошторис, конвертуюючи свої лукаві прибутки в елітні атомобілі, дорогі годинники, енну квартиру і, звісно, у відсотковий внесок у партію.

 

Та річ не в тих, хто робить, а в тих хто замовляє і за це платить, які, називаючи себе господарниками (мерами), ба більше політиками, які, озброївшись дешевим популізом і гарячими паторіотичними гаслами, прийшли до влади і зрештою за два майже роки показали справжню свою бездарність, дріб’язковість, абсолютну тимчасовість, яка виміряється єдиним для них показником — піаром.

 

Так, час їхнього правління буде називатися бетонним, і під цей дешевий будівельний матеріал вони закатають все: людські надії, довіру виборців, австрійські бордюри, мільйони податків, а ще, найважливіше, — історичну пам'ять. На жаль, ці люди позбавлені здатності відчувати, жага до матеріального перетворила їх у вузькопрофільних управлінців, на кабінеті кожного можна повісити єдину уніфіковану вивіску “бетоняр”, і тут мова не тільки про бетон як матеріал, а про підходи до їхнього управління, яке ґрунтується на грубості, цинізмі, позбавлене естетики та гармонії.

 

Один вчинок

 

А тепер про один вчинок, одну важливу подію з життя Станіславова. Міста, яке не багате на історичні пам’ятки, яке, можливо, комусь видається креативним, а комусь дуже затишним, та воно одне із тих міст, яке терпить політику бетонних управлінців.

 

Ремонт площі Міцкевича у Івано-Франківську. Вересень 2017 року.

 

Цієї осені під лиху руку франківських чиновників попала центральна площа Адама Міцкевича. Бо уже традиційно при настанні осені івано-франківська міська влада розпочинає масштабні ремонтні роботи. Адже не за горами новий рік, а в бюджеті закумулювалися чималі кошти, які потрібно якщо не використати, то хоча б освоїти. Так, в минулому 2016 році профіцит міського бюджеті становив близько 50 млн грн, які влада в дощ і сніг закатувала в асфальт і під бруківку. Тим часом в місті досі немає якісного медичного обслуговування, дитячих садочків, а соціальний захист малозабезпечених зводиться до мізерних одноразових  виплат...

 

Причина такого нераціонального підходу до використання бюджетних (людських) коштів доволі проста — більшість фірм-підрядників, які є виконавцями робіт (ні для кого уже не секрет) так чи інакше причетні до місцевих депутатів та провладної політичної більшості у міській раді, тому що більше підрядів, то більше можливостей заробити “своїм”. І хай все місто провалиться і всі каналізації зігниють, пам'ятки архітектури зникнуть, а жінки так і будуть народжувати в убогих «родзалах» — найважливіше, аби заробили партійні боси, а депутати не були у біді.

 

Площа Міцкевича. Ів.-Франківськ. Вересень 2017 року

 

І як би міський голова та деякі місцеві політики не нарікали на центральну київську владу, все ж таки децентралізація дала можливість органам місцевого самоврядування на чолі з мером реально управляти містами, маючи у розрядженні значні фінансові ресурси. І, напевно, кожен попередній мер може по-доброму позаздрити теперішньому, бо за їхнього правління кожну копійку потрібно було випрошувати у столиці, при цьому частенько їздити “на поклін” до Президента та уряду.

 

Площа Міцкевича

 

А тепер про площу Міцкевича, яка до зими має пережити ремонт. Згідно з кошторисами, мова йде не тільки про брукування чи косметичне оновлення — цього разу влада має на меті здійснити капітальний ремонт, на який з бюджету виділені чималі кошти. Але тут справа навіть не в грошах, а в тому, як буде реалізований проект, чи зуміє влада модернізувати площу, залишивши все найкраще з минулого і лаконічно додавши новизни, чи вистачить місцевим охоронцям історичної спадщини сміливості й сили волі вберегти площу від тотальної сучасної (бетонної) модернізації. Як виявилося, головний архітектором міста п. Нижник нічого загрозливого в цьому ремонті не бачить, а начальник відділу охорони культурної спадщини Володимир Ідак трохи стурбований і навіть направив звернення в департамент житлової й комунальної політики. Звісно, це все для галочки — брати коментарі в основних захисників марна трата часу, обидва є технічними управлінцями, які за вимогою мера та його заступників ставлять підпис там, де треба.

 

Площа Міцкевича. Ів.-Франківськ. Вересень 2017 року

 

За кілька днів площа Міцкевича перетворилася в руїну, під ковшем екскаватора опинилася стара австрійська бруківка, бордюри і молоді липи, які щороку рятували франківців від спеки. Та обурює не тільки апатія влади до старовини та історичної пам'яті, а й ціна цієї бездарності, яку оплачують франківці.

 

Сумнівні процедури і захмарні кошториси

 

Перш ніж розпочати ремонт, влада провела цілу низку процедур, бо йде мова не про малі гроші, а про 12 357 793 грн. Ремонтні роботи розділяють на два кошториси — відповідно до вулиць, які огортають площу: це вул. Міцкевича — 6 854 347 грн та  вул. Лесі Українки — 5 503 446 грн.

 

Площа Міцкевича. Ів.-Франківськ. Вересень 2017 року

 

Відповідно до  бюджетних призначень та річного плану закупівель на 2017 рік департаментом житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, було двічі оголошено відкриті торги на закупівлю робіт: капітальний ремонт проїжджої частини та тротуару на площі Міцкевича в м. Івано-Франківську. Як не дивно, але двічі ніхто не подав пропозицій, тому, керуючись вимогами пункту 4 частини 2 ст. 35 Закону України, замовник довелося застосувати переговорну процедуру закупівлі (зокрема, якщо було двічі відмінено процедури закупівлі, незалежно від їх послідовності, здійснені відповідно до річного плану закупівель, через відсутність достатньої кількості учасників).

 

Площа Міцкевича. Ів.-Франківськ. Вересень 2017 року

 

У результаті виконавцем робіт стала фірма ТЗОВ “Шабелі Україна”. Згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, єдиним засновником та кінцевим бенефіціаром фірми є Яжинський Іван Степанович, керівником — Шемрай Леся Ярославівна. Роботи із ремонту планують виконати до 20.12.2017, тобто під Новий рік у Станіславові буде оновлена або геть чисто нова площа Міцкевича. А тепер — про конкретні цифри; аби не занурюватися геть чисто в бухгалтерію, то про найважливіше.

 

Відповідно до кошторису, передбачається:

гранітна бруківка — по 452,77 грн кв. м,

клени — майже по 4000 грн,

опори зі світильниками — по 40 000 грн. за одну,

люки із гербом міста — біля 4000 грн,

(детально в таблиці https://goo.gl/dVmUoh)

 

Важко зрозуміти, для чого було зрізати ще доволі молоді липи, аби висадити клени по 4000 грн; навіщо зривати і вивозити австрійські бордюри, аби поставити бетонні; навіщо, зрештою, було під осінь капарити в центральній частині міста, коли для цього було літо; а ще дивує егоїзм головних комунальників міста, які розпочали ремонт без жодних обговорень та консультацій, взявши на озброєння своє власне єдине бачення як найправильніше, вкотре не враховуючи думки громади.

 

Чому ж влада не подумала про будинки і пам'ятки архітектури, які розвалюються по обох боках площі — навіть з тих, що входили в цьогорічний план реставрації, жодного не було зроблено. Можливо, це і на краще, бо якщо їх чекає така ж доля, як і площу Міцкевича, то хай краще доживають повільно своєї старості.

 

Оцінювати, критикувати чи захоплюватися такими нововведеннями — звісно, людям, бо вони обрали таку владу. Але час покаже, хто господарював, а хто імітував, хто будував міста і шанував, а хто на них заробляв гроші.

 

 

27.09.2017