Необхідний етап у розвитку вітчизняного джазу – зростання кількості спільних проектів із західними музикантами, що можна було спостерігати на минулому фестивалі Alfa Jazz Fest. Про один із таких міжнародних проектів мені вже доводилося писати. А саме – про співпрацю співачки Лаури Марті, піаністки Наталії Лебедєвої та німецького трубача Ганса Петера Салентіна в роботі над альбомом Наталії Лебедєвої Quests з джазовими інтерпретаціями творів Фредерика Шопена, який був двічі представлений у Львові (вдруге – на сцені минулого Альфа Джазу).
І от ще один плід цієї співдружності – авторський альбом Лаури і Кристини Марті Try to Feel, що вийшов майже одночасно з Quests, але має бути невдовзі презентованим майже одночасно – і це вже стає традицією – у Києві та у Львові (27 і 28 вересня відповідно). В альбомі взяли також участь басист Ігорь Закус, барабанщик Роман Яковчук та запрошений гість Армен Костандян, що грає на вірменському барабані дхол.
На відміну від Quests, що є більш жорсткою авторською структурою з домінуванням композиторського задуму, альбом Try to Feel значно розкутіший у тому сенсі, що спрямований насамперед на самовираження, виявлення творчої індивідуальності музикантів як виконавців, що мають більше свободи у сольних імпровізаціях, і не меншою мірою як творців оригінальної музики. Адже в альбомі представлені тільки авторські композиції: по три – авторства Лаури Марті й Ганса Петера Салентіна, дві – Наталії Лебедєвої і одна – Кристини Марті.
І ще один аспект: якщо Quests є більш експериментальним і, так би мовити, інтелектуальним проектом, тобто передбачає уважне стеження за розгортанням композиторської думки, то альбом Try to Feel є менш вимогливим до слухачів. Можна сказати, що він значною мірою пропонує просто віддатися музиці – адже переважна більшість композицій мають танцювальний ритм. Хоча у деяких композиціях не обійшлося без певних ритмічних експериментів, що, власне, відповідає заклику «спробувати відчувати», який проголошено у назві альбому. Лишається додати, що в плані настрою, емоційного характеру музики в ній майже скрізь – і навіть у найбільш темпових піснях – домінує м’який ліризм.
А ще в альбомі вгадується певна ретроспектива творчого шляху Лаури і Кристини Марті, який починався у спільному з піаністкою Наталією Лебедєвою проекті Lella Project. Певно, даниною цьому захопленню бразильською музикою є пісня, що відкриває альбом. Це фьюжн з пружним латинським ритмом і настрій ніжного ліризму, позначений ноткою чи-то задумливості, чи-то мрійливості. А от соло на трубі Ханса Петера Салентіна, гідне подиву, віртуозне, у вищому регістрі, відкидає будь-яку стриманість і відверто віддається драйву. Захоплення Бразилією не чуже і німецькому музиканту, якому належать ще дві самби в альбомі: одна запальна Dusty Daу, яка, певно, нікого не залишить байдужим, а друга – меланхолійна, зі східним колоритом Surface of the Water, в якій Ганс Петер виявив себе також у якості вокаліста.
Між двома «бразильськими» номерами – вальс, дещо несподівана за ритмом пісня Лаури Марті. Вальс джазовий, свінговий, в якому сама мелодія ніби гойдається вгору-вниз, трошки нагадуючи за характером відомий джазовий стандарт My Favorite Things. Окрасою пісні є три ліричних соло, що переходять одне в одне: вокальне Лаури Марті, «приправлене» делікатним скетом, Ганса Петера Салентіна – на трубі і Наталії Лебедєвої – на фортепіано.
Інша складова етноджазової творчості Лаури і Кристини Марті – данина своїм вірменським кореням. Можна згадати, що перші два альбоми сестер Krunk та Chanapar побудовані саме на вірменських ритмах. В альбомі цей аспект їхньої творчої індивідуальності представлений двома композиціями: Meditation Mood Крістіни Марті та Life is Beautiful Лаури. У першій, що співається без слів і нагадує етюд чи ноктюрн, вірменські мотиви відчуваються неявно, а натомість виразно і яскраво – у другій, де дивним чином поєднуються одразу і бразильські, й вірменські танцювальні ритми. Розширюють динамічний і ритмічний діапазон альбому дві композиції Наталії Лебедєвої Dance Me та The Gift. Перша – з українським текстом і танцювальним ритмом, імовірно, фольклорного походження, причому, не без бразильського колориту. Друга – повільна, медитативна і також нетривіальна у ритмічному плані. Не можу не відзначити тонке, медитативне соло на басу Ігоря Закуса.
А завершує альбом несподівана навіть у цьому ритмічному різноманітті фанкова композиція Ганса Петера Салентіна з ритмічним переходом до бопу і назад, з чудовим вокальним діалогом Лаури і Кристини. Наче натяк на інші, ще не розкриті, творчі можливості.
22.09.2017