Невтомний борець

Пам'яті пок. сотника Сидора Чучмана

Дня 18 серпня 1942 р. помер у львівській клініці сотник Сидір Чучман. Похорон відбувся 20. м. м. в год. 17. Тлінні останки перенесено на Личаківський цвинтар при асисті духовенства з єпископом Будкою, представниками Громадських Установ, товаришів зброї і родини.

Покійний народився 10 червня 1890 р. в Буську, де провів дитячі роки і ходив до народної школи. Опісля переходить до Академічної гімназії у Львові, де пильно працює над собою. На шкільній лавці пізнає своїх товаришів, з якими разом ставить перші початки громадянської праці. Спершу серед гімназійної молоді, у тайних самоосвітних гуртках, разом з пізнішими визначними діячами, як з Д-ром Степаном Біляком, з Ільком Цьоканом, з Дацковим, з Целевичем, з Михайлом Струтинським та з полк. Євгеном Коновальцем. В тих часах (1905—1906), багатих на соціяльні питання та ідейну проблєматику під проводом великого педагога-господаря кляси проф. Іллі Кокорудза та Д-ра І. Копача і в окруженні здібних, ідейних товаришів зарисовується і дозріває світогляд Чучмана. Він поважний, вдумчивий, дає волю внутрішній контемпляції та кристалізації своєї молодечої душі. Його серце б'ється в один такт товаришів, що подібно, як і він, шукаючи себе, свойого повного "я", оформлюючи його, ставали мужами, щоб віддати себе на службу свому народові та провадити його до сповнення історичної місії. Дорожить часом. Завжди пильний та жадний знання, яке має дати йому сили у громадській праці, у вир якої згодом цілою своєю істотою попадає. Його амбіція — здобути якнайбільше та якнайкраще, є вразлива на всякі невдачі. Ними гартується його воля; ніколи їм не піддається. І так продовж цілого свого жертвенного життя, вірний дорогій ідеї, він завжди на стійці. Аж до смерти! Без огляду на труднощі, невдачі. Твердий і послідовний. Йдуть гімназійні роки. Тодішня молодь рветься до праці та живо інтересується ідеями, що ворушили душі й уми українського громадянства. Соціяльні проблєми, народне питання, зріст української національної свідомости примушували тодішню провідну українську верству створювати відповідні умовини для заспокоєння спрагнених душ української молоді. В 1907 р. шкільні власті, під проводом директора гімназії Харкевича творять першу студентську читальню, у проводі якої стає Євген Коновалець. Чучман разом з іншими товаришами користає з великої бібліотеки та творить середовище, в якому росла політична думка та горіла національна ідея.

Віддається з пристрастю студіям української літератури та історії. Його задачі найкращі. В них проблєматика, виводжена із знанням i опануванням ділянки, яку розвиває. Логічніть та гармонійна пов'язаність думок й арґументації. З нього приводу вибивається Чучман на перше місце в науці логіки і психології та стає упривілеєним й улюбленим учнем Д-ра Івана Копача. За весь час гімназійних студій належить до найкращих учнів; часто відзначаючий. Велика пам'ять та систематика думання улегчують його інтелектуальний розвій та пособляють глибині думки. Певність себе, своєї духової сили дає йому зрівноваження і спокій, що остає головною прикметою його характеру у важких і відповідальних етапах його громадської праці.

У вищих клясах гімназії та по матурі кидається з рефератами у народ. У численних поїздках по селах, використовуючи свята та неділі, веде громадянську працю.

Гімназію кінчає в 1909 р. При першій нагоді, коли пробуджене українство рветься на пробій за своє місце і свої права, стає як пропагандист у передвиборчу кампанію до австрійського парляменту та змагає, щоб послом вийшов Сінгалевич. При цій нагоді відвідує кожну закутину округи Буська та разом з о. Зельським з Милятина Нового причиняється до перемоги наміченого діла.

Університетські часи. Студіює право на університеті у Львові; абсольвує його з успіхом, поглиблюючи своє знання та віддаючись студіям поодиноких правничих ділянок.

У 1913 році служить як однорічник (кадет-аспірант) в австрійському війську в Перемишлі, а згодом у Відні, де скінчив військову службу.

1914 році — у світовій війні — призначений на російський фронт.

1918 рік у Львові. Стоїть при проводі залоги головного Двірця. 5 листопада, вертаючого з залогою до Команди Міста, на вулиці Льва Сапіги, біля школи Конарського, ранено його в голову. Попадає в полон. Лежить у лічниці, а опісля опинюється в таборі у Домбю. В січні 1919 року втікає з Домбя. Через Прагу, Відень, Будапешт — продирається до осідку уряду ЗУНР до Тернополя і зголошується до служби. Після короткої відпустки голоситься вдруге в Українськім Уряді, що переніс свій осідок до Станиславова і дістає доручення їхати як провідник спеціяльної місії до Будапешту для закупна воєнних матеріялів. Це доручення виконує з успіхом та доставляє кілька транспортів до Станиславова. Дістає призначення від уряду ЗУНР на військового аташе в Будапешті, а згодом при уряді Диктатора Д-ра Євгена Петрушевича у Відні, де перебуває до 1921 року.

Зробив усе можливе для Батьківщини. Але у програній не попадає в розпуку. В 1922 році, як член УВО вертається до краю, з відповідними організаційними дорученнями. Арештований і переслідуваний польською поліцією в 1925 році втікає через Катовиці закордон, до Німечини.

Загартований, з великим знанням та досвідом стає сотник Сидір Чучман до дальшої, безупинної і завзятої боротьби. Як правник, поглиблює свої студії міжнароднього права та закордонної політики. Співпрацює в різних пропагандивних виданнях в українській і чужій мові. Стає редактором "Остевропеїше Корреспонденц", у Берліні, співробітником "Сурми" та "Розбудови Нації", кореспондентом львівського щоденника "Нового Часу" та українських часописів в Америці й в Канаді. Спеціяліст до польських справ, в яких визнавався до подробиць. Видає та cпiвробітничає в українських пресових бюлетинах, як "Українішер Пресседінст'' та "Україне фон Ґестерн унд гойте". Довший час заступає українську справу на міжнародньому форумі, у північно-европейських державах, де виконує спеціяльні доручення. Автор різних меморандів в українській справі до урядів та міжнародніх установ.

У важких часах, після доби Визвольних Змагань 1920 рр. сотник Чучман стає піоніром та невтомним борцем за нову ідею, яким стає український націоналізм. За свої великі заслуги, вклад праці й провідницькі прикмети стає членом Проводу Українських Націоналістів. Він, правник і вояк, не знає передишки. Досвід вояка, розвинений інтелект та глибока душа є тривким фундаментом його ідеалізму. Тому й шлях його певний та прямий. Він не знає хитань, ні крутих стежок. Ні важкі часи, ні хвилини загального заломання не захитують йогo. Ідеаліст, обовязковий, карний, відданий справі сотник Чучман остає до кінця свого життя в незломному внутрішньому переконанні у перемогу ідеї, якій служив.

[Львівські вісті]