Апендикулярія – незвична тварина: прозора родичка асцидії та сальпи, що плаває в океані, фільтруючи воду в пошуках їжі з допомогою липкої сітки, що має метр завбільшки. Проте виявилося, що представники цього класу покривників відіграють і важливу роль при переробці мікропластику, який потрапив в океан: апендикулярії ловлять і їдять частинки пластику, викидаючи їх зі своїми випорожненнями та використаними фільтрами на морське дно.
Фільтрові снасті bathochordaeus – метр завбільшки, сама ж тварина виростає до кількох сантиметрів. Фото: Monterey Bay Aquarium Research Institute.
Основна проблема відома: пластикові відходи забруднюють океан. Також масштабні звалища пластику перебувають на глибині, в Північному Льодовитому океані та на пляжах безлюдних островів. Рештки пластикових кульків, рибальських сітей або споживчих товарів забруднюють воду та становлять смертельну небезпеку для птахів і морських тварин. Чимало з них гине, бо помилково з’їдає пластик. А пластикових відходів прибуває майже 10 мільйонів тонн щороку.
Ще складніша ситуація з мікропластиковим засміченням моря. Подекуди майже п’ять міліметрів частинок плаває в воді як організми. Лише з водами Рейну тече приблизно 191 мільйон пластикових частинок в напрямку Північного моря щодня.
Мікропластик виникає в результаті розкладу пластику, зокрема водонепроникної тканини, косметики та інших споживчих товарів, і стічними водами транспортується в океан. Тут він загрожує тваринам, які їдять мікропластик і з повним шлунком відчувають голод. На пластикових поверхнях накопичуються шкідливі речовини і посилюють забруднення.
Проте де в океані мікропластик накопичується і як він розкладається під поверхнею води, відомо лише частково. Тому й біологам складно оцінити небезпеку, що нависла над різними морськими жителями.
Какані Катія (Kakani Katija) та її колеги з Дослідницького інституту при океанаріумі Монтерей Бей виявили дотепер невідомих пожирачів пластику, що живуть у відкритому океані. Дослідниця хотіла з’ясувати поведінку щодо їжі великої апендикулярії bathochordaeus charon. Вона належить до покривників і є радше непримітною істотою: нагадує пуголовка, кілька сантиметрів завбільшки. Проте аби відфільтрувати з води свою їжу – органічні частинки, – ця тварина створює фільтрову сітку завбільшки понад метр. Ці покриті слизом снасті плавають по воді, і їх забруднюють частинки. Потім bathochordaeus charon їх з’їдає. З часом фільтр сильно заклеюють неїстівні частинки, тоді тварина його скидає, і ця делікатна структура тоне на морському дні.
Аби ближче дослідити харчові звички цього унікального морського жителя, Катія з колегами використала робота дистанційного управління. З ним учені пірнали у каньйон Монтерей – підводну ущелину перед каліфорнійським узбережжям, в якій живе багато апендикулярій.
Поблизу фільтрових снастей цих тварин підводний робот викидав багато кольорових флуоресцентних пластикових частинок різної величини та знімав, що відбувалося. Виявилося: в 11 серед 25 піддослідних-апендикулярій мікропластик засідав у внутрішніх фільтрах делікатної конструкції. Коли ці фільтри забруднювалися, bathochordaeus їх скидали, і вони тонули разом з приклеєним мікропластиком на морському дні.
«Це транспортування відбувається відносно швидко, 800 метрів у день», – повідомила Катія з колегами. Така ліквідація мікропластику приводить до того, що він значно швидше зникає з води, ніж зазвичай – і це має переваги. «Швидке спадання на дно зменшує ймовірність того, що ці частинки з’їдять, спіймають тварини або що вони розкладатимуться в воді», – пояснили вчені.
На здивування біологів, не всі апендикулярії нехтували мікропластиком, що приклеювався до їхніх фільтрів, – вони з’їдали його, ніби він їжа. Кольорові пластикові частинки були потім помітні в напівпрозорому кишківнику тварин. Наступні спостереження виявили: після приблизно 12 годин мікропластик проходить кишківник апендикулярії і потім з їхніми випорожненнями тоне на дні. Завдяки цьому процес перетворення на осад пластикових частинок також прискорюється.
«Наші результати розповідають про новий біологічний транспортний механізм, що може перевозити велику кількість мікропластику з поверхні води на глибину», – констатують науковці. Вони припускають, що не лише апендикулярії виконують таку роботу, а й інші тварини, що фільтрують воду і живуть у середніх та верхніх водних шарах. Завдяки такій діяльності ці організми можуть послабити вплив забруднення принаймні в регіоні свого проживання.
Однак і на глибині на морському дні мікропластик не варто вважати цілком знешкодженим. Адже і в цих регіонах живуть тварини, що поглинають ці частинки, від чого можуть померти, наголошують учені. «Донині ніхто точно не знає, що відбувається з пластиком в океанічних глибинах», – каже Катія. На її думку, у цій галузі необхідні наступні дослідження.
Nadja Podbregar
"Plastikfresser" im Ozean
Wissenschaft.de, 18.08.2017
Зреферувала Соломія Кривенко
30.08.2017