(оригінальний текст див. тут)
Після двох-трьох років свого захоплення літературою, насамперед поезією, після написання своїх перших серйозних творів, в моєму зошиті лишився слід про одн-е з моїх літературних вмінь, яким я оволодів. Приблизно він звучить так: письменник учиться від інших, але найбільше від себе самого. Не надто визначна думка, але, оскільки дійшов до неї сам, через практику написання перших віршів, то вона мені люба.
Нині, читаючи прозу Чеслава Мілоша, згадався мені той мій запис. Цікаво, що Мілошева фраза, котра ініціювала цю згадку, не має жодного змістовного зв'язку з тою думкою. Зв'язок між ними прихований глибоко в підсвідомості. Одночасно згадалася давно читана книжка, котра у свій спосіб ілюструє мою попередню думку. Йдеться про Платонову книжку ,,Філеб і Теетет”, точніше про діалог між Сократом та Теететом, відомим як ,,Сократове повивальне вміння ”.
У розмові з молодим Теететом Сократ пояснює, що повитуха, позаяк помогла багатьом жінкам винести свій плід на денне світло, швидше за інших впізнає вагітну жінку. Теетет не має причин не погодитися в цьому з Сократом, бо це логічно. Про себе Сократ каже, що і він має хист повитухи і може впізнавати тих, що носять плід — не жінок, а хлопців. При цьому наголошує, що не йдеться про дитину, а про духовний плід, про духовну вагітність. Сократ розпізнає в Теетета вагітність думкою, і зголошується помогти народити. Теетет, правда, відчуває духовну зворушеність, але не переконаний, що може народити власну думку.
Народження Теететових думок йде поступово, шляхом його відповіді на Сократові питання. Питання спрямовують Теететові відповіді, і розмова йде так, як хоче Сократ. Питання за питанням, відповідь за відповіддю, Теетет висновує логічні висновки і вкінці формулює точну і гарну думку. Тим, що він знає те, що говорить, дивується і сам Теетет. "Ось, Теетету, це твій плід, котрий я розпізнав у тобі і поміг тобі народити його," — каже Сократ.
Йдеться, отже, про навчання від самого себе. Треба тільки знайти дорогу до багатства своєї душі, свого духу, інтелекту, підсвідомості. Поезія цю дорогу знаходить інтуїтивно. Проза вимагає аналітичності, послідовності і логічності.
Бо коли поезія до мети приходить по ,,повітряній лінії”, тобто по найкоротшій можливій дорозі, проза йде по ,,земній дорозі”, долаючи перешкоди, ріки, береги і прірви. А на дорозі трапляється багато чого. Дорога це, фактично, зміст. Що ж є плодом? Плід — це твір! А письменник — і Сократ котрий ставить питання, але не знає відповіді, і Теетет котрий дає відповідь, але не знає поставити питання. Письменник — і повитуха, і породілля.
Переклад О.Д. (оригінальний текст див. тут)
30.08.2017