Що робить одних людей вразливішими до галюцинацій, ніж інших? Вперше відповідь на це запитання надав експеримент, здійснений з допомогою мозкового сканера. Виявилося: у людей, що частіше чують голоси, яких не існує, мозочок менш активний. А саме ця ділянка мозку виконує функцію захисника від хибного сприйняття. Якщо її працездатність послаблюється, то надто сильні очікування можуть призвести до виникнення галюцинацій, інформують учені в журналі «Science».
Галюцинації виникають в результаті дисбалансу між чуттєвими подразниками та очікуваннями. Зображення: Science Magazine.
Під час галюцинацій люди сприймають речі, які існують лише в їхній голові. Це стає можливо, бо їхній мозок перестає просто опрацьовувати подразники. Натомість він інтерпретує та узгоджує їх з очікуваннями, що вже присутні у свідомості людини. За галюцинацій ці процеси протікають без стимуляції сигналу-подразника. Цей «холостий хід» частіше трапляється у людей з психозами або високою температурою, але може бути спровокований у здорових осіб, наприклад, у результаті тривалого позбавлення подразників.
Але чому деякі люди більше схильні до галюцинацій, ніж інші? Що в їхньому мозку працює інакше? Аби це з’ясувати, Альберт Поверс (Albert Powers) та його колеги з Єльського університету запросили взяти участь в експерименті чотири різні групи піддослідних: психічно здорових людей, що регулярно чують голоси, людей, що чують голоси і страждають від психозів, а також здорових і хворих, що ще ніколи не мали голосових галюцинацій.
Всі учасники дивилися на екран, на якому постійно блимала шахівниця. Паралельно з цим впродовж секунди вмикали звук – але не завжди: спочатку шахівниця супроводжувалася звуком, пізніше він ставав тихішим і потім зникав зовсім. Щоразу, коли піддослідні вважали, що чують звук, мусили натиснути на кнопку – що довше, то певнішими вони були, що його чують. Під час досліду вчені записували мозкову активність піддослідних з допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ).
Результат: на початку постійна комбінація шахівниці та звуку майже в усіх учасників дослідження провокувала так звані рефлекторні галюцинації: люди вірили, що чують звук тоді, коли його не було. Причина: оскільки спочатку обидва стимули з’являлися разом, мозок привчився до цього та очікував надалі такого поєднання.
Чи чуєте ви звук? Зображення: Science Magazine.
«Люди сприймають те, на що очікують, а не те, що розповідають нам власні відчуття», – пояснив Поверс. Інакше кажучи: ланцюг обробки інформації в мозку поєднує візуальні стимули з акустичними очікуваннями. З огляду на те, що гіпотетично шахівницю супроводжував звук, наш мозок додав його тоді, коли у дійсності нічого не звучало.
Захоплює те, що не всі піддослідні були однаковою мірою вразливі до цих рефлекторних галюцинацій. В учасників, що раніше вже чули голоси, такі галюцинації виникали у п’ять разів частіше. Ці суб’єкти дослідження були на 28 % упевненіші, що звуки насправді бриніли.
Натомість здорові піддослідні без передісторії галюцинацій в другій частині розвідки помічали, що акустичний сигнал все частіше був відсутній. Тож вони рідше тиснули на кнопку «так» і загалом були менш певні, що чують звук.
Власне це може пояснити, які люди вразливіші до галюцинацій: зазвичай наш мозок здатен змінити колись сформовані очікування. Він їх постійно перевіряє за допомогою актуального чуттєвого досліду. Якщо очікування та стимули не пасують одне до одного, то очікування підлаштовуються. Але не в людей з психозами або у тих, що схильні до галюцинацій: тут перевірка функціонує гірше. Їхній мозок оцінює події відповідно до вже накопичених очікувань і на чуттєві стимули ззовні звертає замало уваги. «Цей розлад між очікуваннями та чуттєвими стимулами може згодом продукувати галюцинації», – каже Поверс.
Доказами взаємозв’язку між надстабільними очікуваннями та галюцинаціями науковці вважають і результати сканування мозку: що частіше та стабільніше піддослідні мали рефлекторні галюцинації, то менш активним був їхній мозочок. Він відіграє важливу роль при плануванні та координації рухів і мусить постійно узгоджувати інформацію з чуттєвими подразниками ззовні, пояснили учені. У людей з психозами та людей, схильних до галюцинацій, це узгодження гальмується, а мозочок – менш активний. «Тобто мозочок визначальний вартовий правдивого сприйняття», – пояснив Поверс.
Інший регіон мозку – гіпокамп – також функціонує з відхиленнями, коли люди чують голоси. Зазвичай він узгоджує чуттєві подразники зі спогадами та здобутим досвідом. Також ця ділянка в мозку відіграє важливу роль при перевірці передумов, пояснили учені. В експерименті активність гіпокампа була тим вищою, що непевнішими були піддослідні щодо того, чи звук прозвучав.
Так, розвідка надає цінні свідчення про механізми, які провокують галюцинації і те, що робить деяких людей особливо схильними до них. Поверс та його колеги пояснили: одного дня ці знання допоможуть завчасно ідентифікувати схильних до таких психічних розладів осіб. Водночас отриманні свідчення про залучені мозкові регіони можуть допомогти розробити цілеспрямовану терапію проти акустичних галюцинацій.
Blick ins Gehirn bei Halluzinationen
Science, 14/08/2017
Зреферувала Соломія Кривенко
28.08.2017