З нагоди ухваленя угорским парляментом будови зелїзницї Мармарош-Cигот-Станіславів помістив Pеstеr-Loyd статю о стратеґічнім значіню сеї нової зелїзницї як і взагалї зелїзниць галицких. В статьї cїй доказує ся насамперед, що від числа зелїзниць, служачих на случай війни до перевозу войска на границї краю, зависить не лиш скоре появленє ся apмiї на загрожених границях, але також, і то найважнїйша річ, що аж тогди можна заняти зачіпне становище і перенести війну зараз в самім початку до краю ворога і тим охоронити свій край від страшних наслїдків війни. Все то зависить від числа і догідности доріг та зeлїзниць. Нїмеччина могла в 1870 р. лиш длятого так успішно виступити против Франції, бо єї зелїзницї були широко розгалужені. Ще в роках 1864 і 1867 т. є. в часї, коли Нїмеччина мала ледви шість зелїзниць, що вели из всходу на захід, була би она мусїла заняти у війнї з Францією над Реном зачіпно відпорне становище.
Поминувши отже торговельні користи, які може принести зелїзниця Мармарош-Сигот-Станіславів, має она й велике значінє, яко средство для скорого перенесеня збройної сили на північно-всхідну границю держави. В не так скорій на щастє війнї зі своїм північно-всхідним сусїдом не хоче Австро-Угорщина зречи ся користи зачіпного походу до єго краю, а нова зелїзниця, що веде через Карпати в их полуднево-всхідній части, не перетятій доси нїякою зелїзницею, може ту цїль лиш підперти.
Австро-Угорщина має доси лиш шість шляхів зелїзничих, що ведуть через Карпати, взглядно через моравску низину до правдоподібного місця борби з Россією, а то до лінії Краків-Тарнів-Перемишль-Львів-Станіславів-Коломия. Суть то слїдуючі зелїзницї числені від заходу: 1) зелїзниця з подвійним шляхом Віллях-Відень-Богумин (Одерберґ)-Освіцим-Краків, а в дальшім проводженю через Львів-Підволочиска до границї; 2) двошляхова зелїзниця Зальцбурґ-Лінц-Відень-Прешбурґ, а звІдси одношляхова зелїзниця ведуча на Сіляйн-Чачу-Кальварію до Кракова; 3) одношляхова зелїзниня Хеб-Прага, взглядно Будієвичі-Берно (між Прагою а Берном двошляхова) Костин-Гуляйв-Тїшин-Бєльск-Кальварія; 4) шлях Трієст-Градець-Штайнаманґер-Комарно-Будапешт-Філєк-Міскольч-Кошицї-Бардіїв-Новий Санч-Тарнів; 5) шлях Рєка-Загреб-Будапешт-Міскольч-Гомонна-Хирів-Перемишль; 6) шлях Сараєво-Брод-Осїк-Будапешт-Сольнок-Чан-Мункачів-Стрий-Львів-взглядно Станіславів.
До тих шести шляхів в наслїдок ухваленої тепер будови зелїзницї Мармарош-Сигот-Станіславів прийде семий шлях перерізуючій австро-угорску монархію від полуднево-західних границь до границї північно-всхідної, котрим на кождий случай буде потребувати переміни на двошляховий від Дебречину на полудне, щоби став ся першорядної ваги шляхом транспортовим на Дебречин-Великій Варадин-Сеґедин від Земуна.
Коли два перші зі згаданих шляхів зелїзничих придадуть ся до перевозу войск 3, 2 і 10, а взглядно 8 і 9 корпуса армії, третій шлях єсть призначений в першій половинї до транспорту войск 1 корпуса а в західній части до транспорту резерви з горішної і долішної Австрії. Четвертий шлях придав ся именно до перевозу головної маси войск 3 корпуса армії, а також резерв 5 корпуса; пятий шлях має служити 3 корпусови, шестий войскам 4 і 6 корпуса.
На сю одну, найбільше на полудне висунену карпатску лінію транспортову (в Босни на Будапешт Мyнкач-Стрий-Львів) мусять числити ще крім того на случай стратеґічного походу войска 7, а в значній мірі також і 12 корпуса армії. В наслїдок вибудованя шляху Мармарош-Сигот-Станіславів, відтак певно вскорі прийде до будови зелїзницї з Мармарош-Сигот до Сучави, наступила би значна пільга для шляху Чань-Мукачів-Стрий. Стратеґічний интерес Австро-Угорщини вимагає доконче пільги для того шляху. Будова ухваленої зелїзницї карпатскої зробить можливим не лиш о много скоршій транспорт на лінію боєву значних мас войска лінієвого і резерви 7 і 12 корпуса, але від вибудованя зелїзницї Мармарош-Сигіт-Станіславів, зависить до певної міри можність офензиви зі сторони Австро-Угорщини супротив Pocciї.
Щоби докляднїйше вияснити вагу ухваленої будови зелїзницї карпатскої, годить ся подати погляд на стратеґічну ситуацію Австро-Угорщини супротив Pocciї.
(Конець буде.)
[Народний Часопис, 24.08.1892]
(Конець).
Нема сумнїву, що на случай війни Австро-Угорщини в союзї з Нїмеччиною против Россії, Австро-Угорщина мусить при рівночаснім виступленю зачіпнім зі сторони Нїмеччини, вступити в границї россійскі і наша монархія не має цїлком потреби віддати Галичини на поталу войск неприятеля, вижидаючи в укріплених таборач "Перемишль" і "Краків" россійских войск в оборонній позиції.
Тож коли Нїмцї будуть форсувати лінією Висли, Буга і Нарви, також лінією Нїмна, оперуючи против розміщених там россійских корпусів 5, 6 і 15 ґенерал-ґубернаторства варшавского та 2 і 4 корпусів ґенерал-ґубернаторства виленьского разом з розміщеними там 4½ дивізями кавалєрії і відповідною скількостію резерви та ополченя, — то замкнуть их имовірно в пятикутнику кріпостей: Модлин-Варшава-Демблин-Бересть литовскій і Білосток Австро-Угорщина мусїла би в такім случаю висунути відповідні сили свого лївого крила на лїнію устя Буга до Висли для обсервованя полудневого фронту згаданого висше пятикутника кріпостей. В тій цїли треба би перекинути в глубину сусїдного краю войска, розміщені найблизше россійскої границї, а именно корпуси: 11 (Львів), 10 (Перемишль), 1 (Краків), 6 (Кошицї) і 10 (Берно), 4-ту дивізію піхоти 2 корпуса, а також три дивізії кавалєрії і три бриґади кавалєрії, разом з відпoвіднoю скількостію резерви і ляндвери, стягненої на оборону Галичини, — а опертись на укріплені табори Перемишль і Краків. Винесло би то взагaлї 5½ лінієвих корпусів армії, 4½ дивізій кавалєрії з відповідним числом резерви і ляндвери. Против тої сили з рівною скоростію могла би Россія вивести до бою лиш свій 15 корпус люблиньскій, 11 житомирскій, 9 кіївскій, 12 уманьскій, відтак дивизії кавалєрії 14 (Кельце), 11 (Дубно), дві комбіновані дивізії козаків, (Камінець подільскій), 8 дивізію їзди (Кишенев), 12 дивізію (Винниця), 1 дивізію козаків доньских (Томашів), 3 бриґаду стрільцїв конних (Тульчин) — взагалї пять корпусів армії, шість дивізії їзди, дивізію cтpільцїв кінних і відповідне число резерви та ополченя.
В сей спосіб була би Галичина достаточно забезпечена від сторони Россії. Однак легко зрозуміти, що се забезпеченє було би о много успішнїйше, коли би в наслїдок будови нового шляху Мармарош Сигот-Станіславів не лише прискорилось транспорт войск лінієвих 7 корпуса, але також улекшилось би стяганє на лінію боєву дальше розміщених корпусів. Крім шляхів Львів-Бескид-Мункач і Перемишль-Лупків-Лєґені, всї инші зелїзничі переходи через Карпати суть звернені против полуднево-західної границї Россії. Тож до доповненя згаданих шляхів всхідних треба вибудувати ще оден шлях через Карпати: Мармарош-Сигот-Станиславів.
А вже доконечна потреба будови згаданого шляху на случай — в теперішній порі цїлком неимовірної — війни Россії з самою Австро-Угорщиною, бо в такім случаю три корпуси армії варшавского ґенерал ґубернаторства з відпoідними дивізіями кавалєрії мала би Россія до розпорядимости в нaпaдї на Галичину.
Коли отже на случай спбвдїланя Нїмеччини при зачіпнім походї Австро-Угорщини на Россію границї Галичини суть абсолютно безпечні, то на случай війни Австро-Угорщини з Россією без співдїланя Нїмеччини Галичина, обсаджена лиш трема корпусами армій, була би виставлена на напад шести або семи корпусів россійских, заки відповідна скількість войск австро-угорских могла би бути переведена через Карпати до бою.
Галичина має взагалї під взглядом стратеґічним некористне положенє і отверті границї, не забезпечені нїякою охороною природною. Довгим каблуком всуває ся границя Галичини в россійску державу, котра окружає єї з трох сторін. Сїм россійских зелїзниць доходить до галицкої границї, а поміж ними шлях Миньск-Берест литовскій-Сосновицї, відтак послїднї стації россійских зелїзниць суть в Островицях, Холмі, Радивилові і Волочисках, а Галичина має лиш шість переходів через Карпати і длятого для рівноваги доконче треба шляху Мармарош-Сигот-Станиславів.
Але з другої сторони годї забути про се, що австро-угорска сїть зелїзнича лїпше розвинена анїж россійска і длятого можна скорше псретранспортувати войско до бою против Pocciї. Однак коли би на Галичину мали рівночасно напасти всї войска poсciйскі з Царства польского і з Волиня, тогди би положенє Галичини було критичне, а будова шляху Мармарош-Сигот-Станиславів і з того взгляду необходима".
[Народний Часопис, 25.08.1892]
25.08.1892