Кожна така зустріч є зіткненням двох біографій, двох сердечних історій: серця поета і читацького серця. Зустріч двох доріг життєвих. На перетині цих доріг вибухає те, що ми називаємо твором мистецтва.
♦
Звідси та найчудесніша і ніби парадоксальна властивість літератури: що для тисячі читачів — той сам матеріальний предмет зацвітає тисячею різних творів. Найчудесніше, найбільш вловиме і тепле значення слів: "розквіт літератури"...
♦
І чи тільки це? Зробімо крок дорогою позірного парадоксу: кожна нова хвилина нашого життя — нова сторінка в нашій біографії серця, нова квітка, яка змінює і оновлює цю біографію. Тому також: нинішня моя зустріч з книжкою не те саме, що моя завтрашня, і не те що позавтрішня з нею зустріч. Парафразуючи Гераклітового учня, Кратила: — як не можна два рази увійти в ту саму ріку, нема двох зустрічей з тим самим твором мистецтва.
♦
І чи тільки це? Зробімо ще один крок дорогою позірного парадоксу: ось ми читаємо книжку. Кожна пережита нами сторінка — це нова хвилина нашого життя, нова сторінка в історії нашого серця; після кожної ми є іншими... Тому також: тисяча пережитих сторінок, це тисяча зустрічей двох сердець в щораз же новій площині, — тисяча нових аспектів твору, — може навіть нових творів... Відчуваєте це: як міниться ось вам під рукою живе тіло літературного твору, як стікає потоками, як мерехтить, стікаючи...
♦
— Радикальний суб’єктивізм у пізнанні творів літератури? — Ні, тільки ще одна спроба усунути нашу поточну слабкозорість суті твору мистецтва, подолати ілюзію: ніби літературний твір — в'язанка паперових сторінок, щось матеріальне, намацальне, обкладинкове; ось лежить на полиці, можна взяти в руки, на вагу можна кинути, зміряти міркою... Так про це думаю: те що лежить на полиці, молям за помешкання, і на з'їдання теж (дослівно, не метафорично). Але літературний твір — це процес, що постає при зіткненні двох життєвих історій, — потік, що вибухає на перехресті двох сердечних доріг, і плине невпинно під ударами двох сердець; а схоплений, спливає як струмінь між пальцями, виграваючи і солодко їх обмиваючи...
♦
Не — радикальний; і не цілком навіть — суб’єктивізм... Прецінь сказано: потік, котрий вибухає на перетині двох життєвих доріг: поета і нашої, читацької. Але дорога серця поета — об'єктивна стосовно нас, в своєму реальному існуванні, незалежна від нас — власна, не наша. І це є перший крок відходу від радикального суб'єктивізму в пізнанні твору мистецтва: серце поета.
♦
А ото другий: серце читача... Я хотів би усунути іншу поточну слабкозорість наших днів, подолати іншу ілюзію: ніби серце людини — в'язка м'язів, що ритмічними пульсами ганяє полум'яне H₂O в людському тілі... В'язка м'язів? — А чи так: м'язів історичної доби, скручених живим вузлом в наших грудях, вузлом, котрий гонить в нашому організмі — полум'яне H₂O, кров'ю забарвлене? — ні, живу кров наших історичних днів, полум'яне живло соціальних змагань та бажань, цю гарячу кров наших днів, що циркулює в них як в живому організмі...
...Серце людини — об’єкт історичної (не фізіологічної) категорії. Серце епохи, здійснюване в аспекті соціальних змагань — класове серце — це воно мешкає в грудях людини наших днів... Говорив колись стагіритський велетень, Арістотель: "φύσει ζῷον πολιτικόν" — людина це — суттю своєю — політична тварина.
♦
— Не зауважили в собі серця епохи?... Є дні і роки цілі, коли ми не помічаємо в собі нашого ритму серця — і добре! — це дні і роки нашого банального здоров'я... Але нині, в наші дні?...
Серце нашої епохи лежить на вулицях міст, на перехрестях далеких доріг і кидається як епілептик в гарячому поросі цих доріг... Ви не відчуваєте ударів цього серця у ваших грудях? Не кажіть "ні", — ніхто не повірить...
Трагічно реальна історична категорія — серце людини.
♦
І це вона зустрічається на сердечній дорозі читача з серцем поета: вона, наша історична епоха, що б'ється в соціальному аспекті нашого серця. Це на її схрещенні з дорогою поета вибухає потік, який ми споживаємо як твір мистецтва: мінливий, мерехтливий потік, кожна хвиля якого визначається пульсацією двох сердець: епохи і поета.
І це є той другий крок відходу від радикального суб’єктивізму в пізнанні твору мистецтва: методологічно складний крок, трудний, а проте певний: серце епохи, що б'ється в грудях читача.
♦
Чи є це дорога до об'єктивних зустрічей з творами мистецтва ? Думаю, що ні... Лиш тягар відповідальності за суб’єктивізм в пізнанні спадає з наших власних рамен і падає на плечі епохи і класу... Міцні, витривалі плечі, але теж суб’єктивні — в історичному аспекті суб’єктивні... Дорога до об'єктивних зустрічей з серцем поета, що були б як наукові зустрічі з об'єктами зовнішнього світу — ця дорога очікує свого Колумба.
♦
Чи можлива вона? Думаю, що так... Методологічно беручи — ось її засновок: щоби була вона зіткненням з серцем поета поза зіткненням з ним; щоби перетиналась з життєвою дорогою поета поза місцем перетину з нею, місцем, в якому вибухає мінливий потік його твору... У засновку своєму така суперечна в собі — чи можливою є така дорога? — Думаю, що так... Чекає на свого Колумба...
[«Sygnały» N69, 15.05.1939; N70, 1.06.1939]
Переклад з польської О.Д., оригінальний текст див. «O spotkaniach z książkami»
25.08.2017