Новий фільм Люка Бессона «Валеріан та місто тисячі планет» – це, в першу чергу, шалена швидкість сучасного французького кінематографу. А поза тим – найдорожчий і найзухваліший проект в історії кіно не тільки Франції, а й усієї Європи. Закусіть кулю, панове американці!
«Зоряні війни»? «Трансформери»? «Стар трек»? Забутьте! «Валеріан…» перестрибнув за допомогою гіперпростору ледь не всі існуючі дотепер космічні фільми, в тому числі голлівудські аналоги. І все за рахунок елементарної французької іронії та зовсім НЕелементарного бюджету в 180 мільйонів доларів. Мінус пафос. Плюс нескінченний ряд спецефектів. Працюючи на території галактик-компаній Disney, Sony та Universal з їх «чорними дірами», як от «Месники», «Людина-павук» чи «Парк Юрського періоду», Люк Бессон презентував кращу пропозицію розміру і руху. Це чиста розвага польоту, з найменшими домішками актуалізації, реалізму і політкоректності, в чому неодноразово звинувачували американців непоодинокі глядачі, прихильники казковості кіно, відокремленого від жахів дійсності. «Валеріан…» – це просто політ фантазії, це проста фантазія, забавка, дитячий захват від цілковитого занурення в коміксові глибини веселої вигадки (виступ героїні Ріани – це справжнє чудо). Просто за щастя занурюватися у фільмові дві години вісімнадцять хвилин, які при цьому, ніде не гальмуючи і не провисаючи, проносять тебе з одного боку мосту Ейнштейна-Розена на інший.
Люк Бессон пішов шляхом улюбленого з юності для багатьох українців фільму «П’ятий елемент». Але, як каже режисер у своєму інтерв’ю для інтернет-ресурсу Deadline, різниця між тодішнім «… елементом» і теперішнім «Валеріаном…» як між велосипедом і надзвуковим літаком. Двадцять років розвитку його компанії, EuropaCorp, та комп’ютерних технологій, призвели до того, що спецефекти можна робити швидше і більше. «Аватар» Джеймса Кемерона був для Бессона як водень для сонця – енергією, без якої зірка «не працює». Раніше неможливе стало можливим саме після «Аватара»… Якщо в тебе є гроші, люди і час.
Щоб зробити перший фільм голлівудського розміру не за допомогою Голлівуду, Бессон дуже добре підготувався. Маючи власну («сонячну») систему з центральним світилом EuropaCorp, Люк Бессон шість років тому почав будувати свій «Юпітер» – студію в Парижі – саме під «Валеріана…» (і під можливі наступні проекти). Він врахував всі потенційні потреби і проблеми (наприклад, щоб туалети не знаходилися за 300 метрів від знімального майданчику, що забирає час, а час – це гроші). Він визначився з виконавцями головних ролей, і запросив не суперзірок з супергонорарами, а просто добрих молодих акторів: американця дансько-німецько-італійсько-англійського походження Дена ДеХаана, знаного за ролями у фільмах «Життя», «Нова людина-павук-2» і «Ліки від щастя»; та колишню англійську топ-модель, яка наразі може похвалитися участю в стрічках Джо Райта «Анна Кареніна» і «Пен», а також роллю відьми в «Загоні самогубців». До них Бессон додав на другий план та в епізоди Клайва Оуна, Ріану, Етана Хоука, Алена Шаба і навіть Рутгера Хауера. А уважні «побачать» жарт режисера: він запросив для камео чотирьох знаних французьких режисерів – Ксав'є Джаннолі, Луї Летер’є, Еріка Рошана та Бенуа Жако. Коли вже сценарій і весь концепт проекту були готові, Бессон приїхав на Канський кінофестиваль з презентацією, і за один день зібрав контрактів з 70-80 країн і забезпечив на передпродажах – задовго до виходу фільму в прокат(!) – до 70 відсотків його бюджету. Бо всі були захоплені ідеєю, формою і розмахом майбутнього творення… Сміливості хоробрих співаємо ми пісню…
Фільм робився два з половиною роки, і, на відміну від «П’ятого елемента», містить в 15 разів більше спеціальних ефектів. Більш точно – 2734, над якими працювало 900 (!!!) людей в різних частинах світу з семи компаній, на чолі з двома найбільшими – Weta Digital, створеної Пітером Джексоом в Новій Зеландії, та американської Industrial Light & Magic Джорджа Лукаса. Що це означає? Шалену ціну. Власне, в цю комп’ютерну прірву і полетіла більша частка тих 180 мільйонів. Але витратити 180 мільйонів – не теж саме, що дві тисячі гривень на Lego для дитини і думати, чи вистачить до кінця місяця на хліб? Проект фінансувала незалежна компанія Бессона, а її фільми назагал середньобюджетні і завжди балансували в межах 30-50 мільйонів доларів. І лише у випадках з «П’ятим елементом», «Посланницею: історією Жанни Д’Арк» та «Артуром і мініпутами» бюджет перевищував 80 і навіть 90 мільйонів. Бонуси, отримані, скажімо, прокатом попереднього фільму Бессона, «Люсі», що з бюджетом в 40 мільйонів зібрала у світі 460 мільйонів, – це добре, але прибутки не вираховуються шляхом віднімання видатків. Адже EuropaCorp вписана в систему світу, вона співпрацює з дистриб’юторами, банками, інвестиційними фондами, біржовими маклерами і т.д…. Купа проектів власного виробництва, купа проектів зі сценаріями, правами та дистрибуцією. Витягаючи з системи мільйони на «Валеріана…» (значно більшу суму, ніж завжди), Бессон поставив під загрозу саме її існування. Тож не віриться в правдивість його відповіді виданню Deadline на питання «як ви спите?» – «Я завжди дуже добре сплю. І не маю жодних проблем зі сном, тому, що ніколи не забуваю – це лише кіно». Але «за кіном» стоїть компанія, люди – одним словом, відповідальність.
Отже, за два вік-енди прокату в США «Валеріан та місто тисячі планет» зібрало жалюгідні 33 мільйони доларів. А це означає, що другий найбільший ринок світу поверне не більше 10-ї частини бюджету. Весь інший світ, включно з Латинською Америкою, Європою та Азією, навіть враховуючи попередні пресейли, зібрані Бессоном в Каннах, не здатен при таких розкладах навіть повернути витрачені кошти, не кажучи про прибуток. Вся надія на перший ринок, яким наразі є Китай. Але вони і так вже вклали 30 мільйонів, мінімізуючи видатки самого режисера-продюсера-сценариста. Тобто, левова частина зборів в Піднебесній піде китайцям, а не французу. У чому ж справа? В менталітеті.
Вивчаючи проблеми прокату «П’ятого елементу» в США двадцять років тому, Бессон правильно зрозумів причини не надто великого захвату американців від фільму, який став в Європі культовим – справа в ментальному рівні сприйняття кіно та його стильових ознак. Проте «Валеріан…», все ж відрізняючись від «… елемента», по суті дуже на нього схожий, як зірки, розділені в просторі і часі, але одного спектрального класу. Нове творіння Бессона, як і старе, має ту ж саму гумористичну направленість, лакмусовий папірець французького кіно. Це проявляється не тільки в діалогах (бо в тих самих «Трансформерах» повно діалогових жартів), а в загальному підході до життя і його віддзеркалення в мистецтві. «Валеріан…» зроблений легко, і два його герої живуть та діють так само, з легкістю нейтріно долаючи перешкоди, якими б вони не були. Звісно, це йде від коміксу, де весь світ влаштований подібним чином: це черепаха, на якій стоїть все інше. Божевілля таке навіть писати, але американці натомість намагаються все зробити серйозніше, і гумору приділяють увагу лише дозовано. Перепросити в цій ситуації – означає не ставити знаку рівності між серйозністю і розумністю (привіт «Трасформерам»!).
Бессон цілком розуміє відмінність одного від іншого, і це чітко видно в бездоганних екшенах «Перевізник» чи «Викрадена». Але він француз, тому «Таксі», «Ямакасі», «Васабі», «Ангел-А» та частина його інших сценарних та режисерських креатур, включно з «Леоном-кіллером» та «Люсі», сповнені іронії, комізму і навіть сатири на поліцейських чи кримінальний світи, на сучасність чи минуле, окрему людину або все суспільство. І ніде немає перегину чи надлишку. Може тому «Валеріан…» – це просто розвага і більш нічого. Тут фантастика відіграє роль рожевих окулярів, герої – коміків стендап-шоу, а сюжет – ярмаркових фраз-слоганів. Тут все на межі, все дуже голосно і яскраво, з посмішками і стріляниною, але без крові, катастрофами, але без трагізму. Атмосфера, утворена Бессоном, штучна, але нею можна дихати, а через наявність трохи більшої кількості кисню, навіть кайфонути. Може й не всім. Бо хтось занадто наблизився до «чорних дір» американського кіно і вже не в силах подолати їх силу тяжіння, а хтось просто засинає від надміру кисню. Та задоволення, як і життя, лежить десь посередині між крайнощами. Головне питання – чи це золота середина?
14.08.2017