Краєвий конкурс хорів Галичини

75 років тому у Львові завершився перший Краєвий конкурс хорів Галичини, організований з нагоди 100-ї річниці народження великого українського композитора Миколи Лисенка місцевим Інститутом народної творчості за підтримки Українського Центрального Комітету.

У березні 1942 року українська спільнота мала святкувати сторіччя від дня народження композитора Миколи Лисенка, але війна внесла свої корективи, тому ювілей вдалося відзначити щойно влітку й лише в Галичині.

Святкування вирішили провести, організувавши Краєвий конкурс хорів. Чому так? Досить дохідливо це пояснили на своїх сторінках «Краківські вісті» від 29 липня 1942 року: «Цього року святкуємо 100-ті роковини з дня його народин. Цей найбільший наш музик і композитор зібрав народні пісні, ошліфував ці народні скарби, надав їм шляхетну форму та показав світові у всій їх величі і красі. Віддати почесть цьому творцеві одним-двома концертами, не відповідало б величі Його заслуг. Треба було, щоб його пісні, заспівав увесь народ. Воно так  і сталось. Кинено клич – влаштувати загальні змагання-конкурс українських хорів за найкраще виконання саме пісень Лисенка і в його честь».

Варто зауважити, що до Другої світової війни традиції хорового співу були вельми поширеними в Галичині.

Северин Сапрун

Ідею Конкурсу висунув наприкінці 1941 року директор Інституту народної творчості Северин Сапрун, палкий прихильник творчості М.Лисенка. Метою та завданням Конкурсу було: підвищити культурний і мистецький рівень українських хорів у Галичині, популяризувати серед хорових колективів твори М.Лисенка та залучати до творчої співпраці зі самодіяльними хорами найкращих майстрів хорового та музичного мистецтва. До Конкурсу допускались усі співочі товариства краю, хорові гуртки міст і сіл, створені при читальнях, школах, церквах. Із зацікавленням до цього поставився Український Центральний Комітет, який, окрім матеріальної та фінансової допомоги, доручив своєму Відділу культурного виховання займатися організацією заходу.

Організаційна робота почалася ще взимку 1941 року, а завершилася фінальним акордом, коли 31 липня – 2 серпня 1942 року в Оперному театрі Львова провели фінальні змагання поміж 30 найкращих хорів Галичини (16 сільських, 10 містечкових і 4 репрезентативних великоміських), які й брали участь у конкурсі.

Але про все за порядком. УЦК, активно підтримавши ідею Сапруна, завдяки своєму адміністративному ресурсу поширив інформацію про Конкурс майже по всій території Галичини. Організатори розробили чітку систему відбору хорів, які, пройшовши її, отримували право приїздити до Львова. Зокрема, були створені центральна, окружні, повітові та місцеві комісії, які розробили план, програми, інструкції та забезпечували хорові колективи нотним матеріалом. Окрім індивідуально вибраного репертуару, хори мали виконати три обов’язкові композиції М.Лисенка: «Час додому, час», «Ой, діброво, темний гаю», «Ой, гай мати». Також створили журі до складу якого увійшли відомі в Галичині особистості: Кость Паньківський, Євген Цегельський, Лев Туркевич, Северин Сапрун, Степан Попель, Григор Лужницький, Микола Колесса, Євген Козак, Йосип Москвичів та інші.

Євген Козак, один із членів журі ККХГ

Ідея Конкурсу досить швидко знайшла широку підтримку громадськості. «Сьогодні нема майже ні одної місцевости в Галичині, ні одного повіту, чи округи, в якій не було б змагань хорів», – писали «Краківські вісті». Загалом до змагань зголосилися понад 1000 хорів, але до відбіркових турнірів організатори допустили лише 450. Серед них і мали обрати фіналістів, але спочатку їм потрібно було пройти повітові й окружні відбори, і лише потім три щасливчики з кожної округи отримували запрошення до фінальних змагань у Львові. На кожен окружний конкурс від УЦК приїздив фахівець, який проводив відбір. У Самборі та Сяноці таким фахівцем був проф. Євген Козак, у Станіславові – проф. Микола Колесса, у Коломиї – Борис Кудрик, а в Стрию – Євген Цегельський.

Про те, як проходили відбірні окружні конкурси хорів у Коломиї, Стрию та Сяноці, досить детально інформували «Львівські вісті» за 18 липня 1942 року. Зокрема, часопис констатував, що конкурси пройшли з великим успіхом: «Всюди публика мала змогу рясними оплесками привітати дорогих нашому серцю співачок і співаків у прегарних і різноманітних українських народних строях». На окружні виступи до Коломиї прибули 350 учасників, до Стрия – 250, до Сянока – 81.

Відбіркові турніри мали велике значення для шанувальників хорового співу, адже відкрили багато цікавих колективів, показали любов галичан до української пісні та ще раз підтвердили їхню здатність до самоорганізації. «Три місяці під проводом того ж Інституту [народної творчості – В.Г.] відбувалися скрізь по краю повітові й окружні конкурси хорів, – писав у «Львівських вістях» Віктор Андрієвський. – Їх завершенням є Краєвий здвиг хорів у Львові у днях 31 липня, 1-2 серпня ц. р. Історична подія, яку слід відзначити, бо це ж перший в історії здвиг хорів цілого краю. І тут не можна вийти з дива: скільки енергії, труду й організаційних здібностей виявив наш народ, від його інтелігенції починаючи, аж до найнижчих, часто дуже убогих матеріально, селянських і робітничих верств. Серед тяжких обставин сучасного життя, браку комунікаційних засобів, роздоріжжя наші селяни часто довгими кільометрами по гірських доріжках збиралися на хорові проби. Ніякі перешкоди не спиняли їх перед роботою, бо тою силою, що їх подвигала була і є любов до свого рідного, до тої нашої пісні, що, як була так і все лишиться «славою України». А сільські диригенти! Та ж це часто подвижники, що з нічого творять усе: з чорної неграмотної маси робочих людей організують здисципліновані співочі громади, яких музичне виконання, розуміння й техніка, як коли, можуть служити зразками і для інтелігентів. Хто був оце тепер присутнім на повітових здвигах хорів, не раз мусів подивляти оті досягнення наших мистців із інтелігенції й народу. Не сумніваємося, що й Краєвий здвиг зробить нам не одну приємну несподіванку. В кожному разі він буде свідоцтвом не тільки нашої культури, але й культурности; виявом пошани й любови до наших вікових традицій, до нашої Батьківщини, виявом нашої братерської єдности».

Воєнний час нерідко диктував свої умови, тому учасники могли залишити змагання, так і не дізнавшись результатів, бо потрібно було від’їздити додому до сумерків, або від’їзду потяга. Так, у Стрию журі не змогли оголосити результати конкурсу, бо майже всі учасники спішно залишили змагання після виступів, бо ризикували не встигнути на потяг. Та й добираючись на самі змагання, учасникам доводилося долати значні труднощі, пов’язані з переїздом, інколи на десятки кілометрів. У цьому плані організатори подбали про допомогу німецької влади, яка не заважала переміщенням такої кількості людей на великі відстані.

Віктор Андрієвський у своїх припущеннях щодо успіху Краєвого конкурсу не помилився, акція пройшла з надзвичайним успіхом. Майже всі хори, допущені до Краєвих змагань, зуміли приїхати до Львова та виступити на сцені оперного театру. Аби уникнути можливих непорозумінь і незручностей по прибутті до Львова, всі хори були напередодні сповіщені через пресу про програму змагань, розпорядок, місця дислокації учасників і пункти харчування. Відповідний комунікат опублікували на своїх шпальтах 24 липня «Львівські вісті». Учасників зустрічали представники Відділу культурної праці при УЦК із жовтими пов’язками на рукавах з написом «Краєвий конкурс хорів». Кожен такий зустрічаючий мав завести учасників на нічліг і дати необхідну інформацію про Конкурс. Напередодні приїзду диригенти хорів отримали від УЦК відповідні картки, де вказувалося назва хору та місцевості. Учасники мали причепити їх собі на груди, аби супровідники могли їх безпомилково зустріти.

Розпорядок трьох днів змагань, згідно з опублікованим у «Львівських вістях» комунікатом, був таким:

«П’ятниця, 31 липня, від 8-ї до 19-ї виступи хорів у залі Оперного театру. В год. 19-й перша і остання проба збірного хору, зложеного з усіх учасників Конкурсу.

Субота, 1 серпня, год. 8 до 10 конкурси хорів. Год. 12: виступ збірного хору на вільним воздусі перед Оперним театром. Год. 16 засідання журі. Год. 18.30 проголошення вислідів Конкурсу диригентам. Год. 19:30 вистава Зразкового театру.

Неділя, 2 серпня, год. 8.30 святочне богослужіння для учасників Конкурсу хорів. Співають хори з краю. Год. 11, святочне проголошення висліду Конкурсу хорів перед хористами в залі Оперного театру. Год. 12 Фестиваль української пісні в залі Оперного театру. Год. 18, якщо буде погода повторення Фестивалю української пісні у ротунді Стрийського парку в Львові. Програма Фестивалю української пісні: а) виступи 9 нагороджених хорів; б) виступ збірного хору».

Організатори подбали практично про все для учасників змагань – від проживання і харчування до відпочинку. Цей бік життя учасників поза конкурсом розлого висвітили на своїх сторінках «Львівські вісті» за 8 серпня: «Перед брамою Інституту народної творчости розходиться свіжий запах смачних страв. Полеві кухні, що розтаборилися на подвір’ї, приготовили саме обід для хористів. Два кухарі та кілька помічниць у білому бігають біля кухонь. Порядчик заповідає через голосник порядок хорів під час обіду… На подвір’ї та в городі людно й гамірно. В городі розставлені столи та крісла. Обід проходить справно. Минає година, й уже понад 800 осіб смачно та досита пообідало. Інші хористи розташовані по бурсах і гуртожитках і там одержують обід. Після обіду час на розвагу (для тих хористів, які не виступають в той час на конкурсі). Вистава Лялькового театру, потім вистава театру «Студія»… Вечеря притягає, знову сотню хористів на просторе подвір’я Інституту. Поживна страва з м’ясом смакує всім… Сніданок, що складається з білої кави та білого хліба зі сиром, теж смакує».

Звичайно, такий захід вимагав значних фінансових видатків. Окрім коштів, виділених УЦК, велику допомогу надали «Народна торгівля», «Маслосоюз», «Центросоюз», «Центробанк», українські магазини господарчих товарів, книгарні тощо.

Але повернімося безпосередньо до початку Краєвого конкурсу. Цілий день у суботу 31 липня перед конкурсом прибували учасники на залізничний вокзал Львова та станцію Підземче. Загалом прибули 1200 учасників, які в своїх барвистих строях пройшлися вулицями міста. Найбільше львів’ян вразили своїм одягом гуцули.

1 серпня всі хори взяли участь у відзначенні річниці «визволення Галичини від більшовиків». Зокрема, були присутніми на церемонії перейменуванні Оперної площі на площу Адольфа Гітлера, де співали на трибуні українських пісень у присутності генерал-губернатора Ганса Франка. Після того хори пройшлися центральними вулицями Львова, співаючи пісень, після чого дефілювали перед генерал-губернатором. Насамкінець хористи рушили до митрополичої палати на Святоюрській горі поклонитися митрополитові Андрію Шептицькому. Хворий митрополит не зміг вийти до «гостей», але благословив учасників та зауважив, що «хто служить Богові, служить народові, і двічі молиться той, хто співає релігійні пісні».

Сам конкурс відбувався при вщерть заповненому залі Оперного театру. Всі учасники показали надзвичайно високий рівень співу. Як зауважували «Краківські вісті» від 5 серпня, «оціночна комісія мала клопіт з тим, котрому з хорів і яке призначити відзначення, бо всі майже хори співали знаменито». Все ж журі змогло визначити переможців конкурсу. Свій вибір вони робили у двох напрямах – оцінці мистецького рівня хорів, праці їх диригентів та оцінці народного одягу, в якому виступали хори. Тому з огляду на оцінку мистецького рівня, переможцями стали серед сільських хорів: 1) хор. села Острів, 2) хор села Печеніжин, 3) хор села Наконечне. Серед містечок: 1) хор містечка Яворів, 2) хор містечка Косів, 3) хор містечка Сянік. Серед великих міст: 1) хор «Боян Дрогобицький» з Дрогобича, 2) чоловічий хор Інституту народної творчості, м. Львів, 3) чоловічий хор «Думка», м. Станіславів. У номінації за народний одяг перемогли хори з Заліщиків, Косова та Наконечного.

Журі вирішило нагородити всі хори і диригентів преміями по 500 злотих, окрім того, сільські хори, які зайняли місця від 4-го по 8-е, отримували додаткові 500 злотих. Переможці отримували перехідні кубки, які могли залишити у себе лише після трьох перемог. Всі диригенти отримали срібні палички, які уфундувала «Народна торгівля». Оголошення переможців та вручення премій відбувалося в неділю 2 серпня о 10 год. в залі Оперного театру.

Кульмінацією першого Краєвого конкурсу був спільний спів усіх учасників (1200 осіб) спочатку в Оперному театрі, а потім ще раз у Стрийському парку. В обох випадках диригентом був Северин Сапрун. Спільний виступ хорів викликав серед присутніх величезний ентузіазм і захоплення.

Спільний виступ у Стрийському парку о 21 год. ознаменував завершення Краєвого конкурсу. «Ювілейні Лисенківські святкування закінчилися могутнім акордом тисячного хору, немов однієї великої музичної сім’ї, що закохані в рідну пісню, незважаючи на труднощі сірих буднів, піднімається понад них до висот, випаровуючи красу з вірою в майбутнє, – писали «Краківські вісті» за 6 серпня 1942 року. – І роз’їхалися учасники конкурсу та повезли з собою спомин, що на все життя залишиться у серцях. І довго будуть кріпитися цим спомином сини багатого Поділля, синіх гір Гуцульщини, вбогої, але життєрадісної Яворівщини та розбудженої Лемківщини».