З матеріялів до исторії 1848 року.
Як инші окружні рускі Ради Народні в краю, так і тернопільска Рада постаралась в роцї 1848-ім о завязанє "правдиво-народної" то б то рускої ґвардії. Maтеріяли, які ми маємо під рукою, дають нам образ, з чиєї иніціятиви, з якими перешкодами і при яких обставинах завязала ся ґвардія тернопільска, одна з пізнїйших, а особливо докладний маємо опис хоругви і торжества та чину посвященя хоругви тої ґвардії. Сучасна часопись руска "Зоря Галицка", хоч она була opґaнoм Головної Ради, була дуже скyпa на вісти про позавязувані ґвардії рускі, так, що ледви лиш про деякі ґвардії можна в нїй подибати суху згадку. Дивна се річ, коли зважити, що Головна Рада, особливо пізнїйше, з кінцем вересня 1848-го року, напирала на окружні Ради, щоби завязували ґвардії рускі, уважаючи [як сказано було в єї відозві з 26 вересня 1848 р., надрукованій в фейлєтонї 147 н-ру "Дѣла" з 1890 року], що "також і до животної справи нашої, до конечного подїлу краю на Губернію для нас руску причинимо ся не мало тим виступленєм нашої стражи народної, яко обяв сили до оборони прав наших народних тай обивательских". Так отже вісти про ґвардії рускі треба нинї черпати головно з сучасних матеріялів рукописних та з оповідань cвідків тої доби. З між многих ґвардій руских знайшла ґвардія в Яворові докладнїйшій опис, поданий бл. п. Іосифом Лозиньским в фейлєтоні "Дѣла" в роках 1880-тих, — про наші мало що звістно.
На основі статута о ґвардії в 18 цвітня 1848 р. почали — в другій половинї року по містах провінціяльних орґанізуватись рускі ґвардії і торжественно посвящуватись хоругви для ґвардій, хоч, мимоходом сказавши, декуди, н. пр. в Стрию, в Жовкви, хоругви справлено і посвящено для ґвардій, котрі доперва завести ся мали. [В Стрию відбуло ся посвященє хоругви 3-го серпня, в Жовкви 14 серпня.] Орґанізація ґвардій руских не поступала так, як би того можна було вимагати, бо по перше — довшій час, як видко зі всего, в Головній Радї не дуже велику вагу клали на сю справу, а по друге — окружні Ради стрічали на місці всякі перешкоди, не тілько зі сторони польскої, але і від властей урядових. Головна Рада в жовтни представила сю справу при кінци жовтня ґубернаторови Залєскому, а він прирік, що "заводженю ґвардії народної по селах і мiстax руских на правній підставі цїлком не спротивляє ся".
О рускій ґвардії в Тернополи почала окружна Рада думати аж по одержаню від Головної Ради відозви з 26 вересня. Предсїдатель тернопільскої Ради с. Михаїл Білиньскій, парох тернопільскій, зараз взяв ся за дїло, однакож стрітив дуже великі перешкоди і все те виложив в письмі з 4. жовтня до Головної Ради [надрукованому уже в фейлєтонї 147 н-рі "Дѣла" з р. 1890]. Ледви о. М. Білиньскій оголосив в церкві, що хоче орґанізувати ґвардію з рускою комендою, і міщаньство руске дуже радо сю вість приняло, бо від истнувавшої польскої ґвардії ухиляло ся, — зараз обурили ся "противники рускої справи" і запротестували против ґвардії з рускою комендою, кажучи, що в містї може бути лиш одна ґвардія. Зі сторони давнїйшої ґвардії забралась зараз комісія для полагодженя справи і запросила о. Білиньского на договори. О. Білиньскій cпepшy жадав рішучо заведеня рускої коменди в давнїйшій ґвардії, потім уже під условєм, єсли в тій ґвардії покаже ся більшість Русинів. Комісія на те не пристала, але порішила: коменда польска має позістати, впрочім той пункт спору нехай рішить ґуберніюм. Таку инструкцію дав о. Білиньскій своїм парохіянам, однакож не мав надїї, щоби в ґвардії спільній прийшло до рускої коменди, хоч-би Русинів було й найбільше, бо не-Русини "осквернились би" рускою комендою. В комісії навіть рускій комендї ґвардій по селах були противні. Длятого о. Білиньскій представляв Головній Радї, щоб она конче справу ґвардій полагодила в ґубернІюм, бо "всюди являтся сопротивленія руской справі, а таковії сопротивленія бувають силні, бо різнії служат ко тому средствія..."
Як уже згадане, Головна Рада представила сю справу при кінци жовтня ґубернаторови, а він дав відповідь для Русинів користну.
З актів Ради терпопільскої виходить, що тая-ж рада висилала в справі ґвардії і єї коругви депутацію зложену з одного священика, одного селянина і одного з интеліґенції до Львова до еп. Яхимовича і до ґенеральної коменди, — і депутація справила там за дозволом хоругов для pycкoї ґвардії тай дістала позволенє хopyгoв в Тернополи посвятити.
Справленєм хоругви мусїв занятись якійсь львівскій Русин. О. Балтарович [здаєть ся той священик член депутації] поручив се дїло о. Петрови Лозиньскому, сотрудникови при Волоскій церкві [опісля парохови в Жиравцї], чоловікови рухливому, патріотови рускому, але пpи тім [а мусимо се сказати для зрозуміня єго письм в справі тої хоругви] par ехсеllеncе представителеви того сорта людей, яких нинї прозиваємо "рутенцями", — Русинови, котрий страшенно почитав усякій чин, а про ґенерала і про єго жінку не згадав навіть в приватнім довірочнім письмі без приналежної титулятури. Не мало в ті часи було таких Русинів, але-ж і не всї були такими..
О. Петро Лозиньскій, піднявшись лише справити і відослати хоругов до Тернополя, вплинув своєю "увагою" і на дальшу исторію тої хоругви, як се опісля покаже ся.
Предсїдатель окружної Ради тернопільскої о. М. Білиньскій обіжником з 22 пaдолиста спросив священиків і громади округа на торжество посвященя хоругви для ґвардії рускої на день 5 грудня. [В день перед тим священики мали зібратись в Тернополи на свій синод окружний.]
О. Петро Лозиньскій в день 30 падолиста мав уже хоругов готову і, заким подав єї на почту, вислав до о. М. Білиньского отсе письмо:
"Всечестнїйшій Отче!
По умові і на возваніе Всечестного отца Іоана Балтаровича одсилаю под адресою Вашей Всечестности сочиненну коругву для храброй Тарнопілской Ґвардіи. Як виглядає і чи ся сподобає самі побачите і осу[д]ите, а що коштує показує слїдующий рахунок:
1. Маляр — 20 р.
2. за держак столяр —1 р.
3. Мосіенжник за орлика, галку і окутіе на долнім кінци — 9 р.
а за трубу на серединї — 1 р.
4. 15 гвоздиків сребрних позолочених — 6 р.
5. Френзлї ш[и]кови на oкoлo коругви — 5 р. 48 кр.
6. мора 4 локтї по два римскі разом — 8 р.
7. ґaлoн золотий около образа з обох сторон — 7 р. 10 кр.
8. Встенга, френзлї при ней і шнур золотій з кутасами по залученім рахунку П. Kirsznera — 53р.
9. Футерал з цирати подшитий перкалем — 1 р.
10. скриночка — 1 р.
11. тасіємка до привязаня встеґи — 1 кр.
12. за єдваб і роботу —2 р.
разом — 114 р. 59 кр.
На той видаток зложено враз со задатком Г. Киршнерови і заплатою малярови 100 р. ср. випадає єще доложити 14 р. і 59 кр. србром. Тоє я тимчасово заплативєм, а рахунок Г. Киршнера з додатком належитости длятого долучаю, абисте видїли цїну предметов з Відня спроважених.
Єслиби потреба було прислати особни посвідченія или квіти на кажде виж сказане число, то ся о такові постараю. Не жадавєм их тепер для того, понеже важнїйшії предмети були уже в притомности Всечест. Іep. Балтаровича і будущого с Ним Селянина обсталіованї і згодженї.
Коругву тую готовую уже мавєм способность вчерайш[о]го дня презентовати Єгo Превосходительству Господину Комендерующому Єнералови Барону Гамерс[т]ейн освободителю нас од тероризма польского. Єго Превосходительство прияли тоє презентованіе дуже мило і дозволили власноустне в притомности Г. Подполковника Рукштуль, даби оден з 15-ти гвоздей в Их имя в тую коругву при посвященію вбито, оглядали ю, похвалили, що так добре, же на колбі герб і патрон руски а на версї держава орел цїсарскій, бо тим самим знаком дает народ рускій познати що ся своєго Цїсаря хоче тримати. Єст тим способом перша руска освобожденних русинів коругва, которой ся рука так високой і так достойной особи дотикала, і длятого надїю ся, що єслиби в чим, що до сооруженія єй дїлающії недогодили, для той самой причини чесним Та[р]нопольским Русином она предметом дуже важним ся стане. І вносивбим, єсли ся тоє Вашей Всечестности і прочіїм Братіом добре здавати буде, даби в мові при посвященію о тім вспомнути і Єго й Єй Превосходительству (понеже і Господжа Ґенералова Гамерстейн со Ґенераловою Фоґель оглядали і в руках ю мали і на вбитіє в Их имя гвоздей дозволили, а Г. Ґенералова Комендерующа Гамерстейн навет питали ся чи я при посвященю притомним не буду, би Тарнополяном. Их задоволненіе з той причини обявити) чрез тамочну т. е. Тар[н]опольску Ц. К. Коменду Войскову великую важность, яку Тарнопол[с]кій округ і Ґвардія до того привязує і собі тоє за великі защит почитує донести, а при той способности ш[а]цунок, які ся в сердцях правих Русинов для так Достойного Войск Галіцких Предводителя знайдує списати.
Нового більше так важного нич донести не маю. Тими днями сподіваємо ся з поворотом нашого висланника до Єго Величества Всечестнїйшого Крилошана Куземского. Що нам найважнїшшого привезе, єсли позволите, донесу.
При той способности поручаю ся Вашей Всечестности, з души і сердца жичу і Бога благаю: даби тая коругва сталася знаменіем соєдиненія і собранія около ней всїх добре мислящих Богу, Цїсареви і Народова вірних дїтей нашой руской землицї, а заразом пострахом всякаго врага і супостата нашой св. Віри, милостиваго Монар[х]и і воздвизающого ся народа.
Ваш і руского народа завше вірний слуга Петр Лозїнскій,
в Лвові дня 30 Листопада 1848."
О. Білиньскій дістав письмо Лозиньского в свій час, але хоругов не приходила. [Як покажесь пізнїйше, прийшла аж вечером 4 грудня.] Треба було слати письма штафетою. О. Лозиньскій відписав о. Білиньскому дня 3 грудня:
"Всечестнїйшій Отче Намістниче!
Не описую Вам много для чого коругва на визначений час в Тарнополи не стала, наочні свідок і оддавца єй сам Вам скаже. Я доношу толко, щом ю вже в четверток т. є. 30 п. м. зложити занїс на почту, але там ми сказано, що пакісти такого як той формату примуют ся тoкмo в той час коли при звичайному возї почтовім єще так звані Beiwagen одходит що не єст певне і так моглаби коругов може аж за 14 дні на своїм місци стати. Для того непозостало ми нич инного чинити, як глядати оказії, би ю одослати, а же такой оказії толко чрез Юдей вміти можна, а у них наступав уже блиско Шабаш, отож ум[о]вивем ся був з Жидом купцем, даби ю зараз по Шабасї прияв до пресланя. Тим часом надїхав Священик Долголускій, а я поставовивем чрез него яко місцевого і найпевнїшшого одослати.
Днесь от[р]имавем писма Вашей Всечестности чрез Штафету, дуже ми тото єст прикро, що такой недогодности дознаєте, але як сами зважите, то не моя вина в том.
По желаню Вашему бувем в Президіум довідати ся о произволенію посвященія, изяснено минї що Г. Ґубернатор для того толко чинив запитаня до Циркулу, що не знав якой то коругви має бути посвященє, — а коли ся уже довідав, то натихміст одослав произволеніе до Г. Старости а затим уже жадной перешкоди мати не можете.
При посвященю, коли ся юж будут гвоздики забивати, вносивбим слїдующи порядок.
1. в имя св. Тройци
2. в имя Єго Величества Кіесаря і Ц. Н. Фердинанда.
3. в имя Єя Величества К. й Царици.
4. в имя Єгo Превосходительства Г. Комендерующого Ґенерала Б. Гаммерстеін.
5. в имя Єй Превосходительства Г. сопруги Комендирующого Ґенерала, котра сама минї о том испомнути изволила.
6. в имя Єго Провосходательства Г. Ґубернатора.
7. в имя Єго Превосходительства Преосв. Метрополита.
8. в имя Єго Преосвященства Еппа Яхимовича яко Предсїдателя Головной Ради руского народа.
слїдующії по Вашему добросужденю.
Остані в имя цїлого руского своєму Царю завше вірного народа. Гвоздик в имя св. Тройци забиває звикло настоятель чина, а вторі в имя Єго Величества Г. Староста. 3-й в имя Єй Величества одна з найзначнїшшиx Господинь чинови притомна і так далї по чину. Перепрашаю, що ся одважую тоє внесеніє чинити, не єст оно наукою, або приписом, но моєю увагою, з той причини, поне[же] нераз юж бивем при такових чинах, і таков порядок видївєм захований.
Поручаю ся Вашей милости і прошу о пробаченіе за недогодность.
Ваш завше вірний слуга П. Лозїньскій,
во Лвові дня 3. Декеврія 1848."
(Конець буде.)
[Дѣло, 03.08.1892]
(Конець.)
Як ми вже згадали, предсїдатель окружної ради тернопільскої, о. Mиx. Білиньскій, обіжником з 22 падолиста спросив священиків і громади округа на торжество посвященя хоругви ґвардії рускої на день 5 грудня [ві второк]. Однакож з нагоди сего торжества о. Білиньскій запросив священиків з деканатів тернопільского, збаражского, теребовельского і скалатского на синод окружний на день 4 грудня [в понедїлок]. Так отже зїзд Русинів з округа в Тернополи мав тревати два днї, 4 і 5 грудня, і то не лиш для священиків, але й для громад, бо предсїдатель Ради візвав священиків, аби вже на 4-го грудня візвали до Тернополя війта, депутованих і кількох селян з кождої громади.
Про цїль синоду [характеру національно-політичного] і про єго порядок дневний сим разом говорити не будемо, — се не підходить під заголовок нинїшної статьї, а наведемо з обіжника лиш те, що відносить ся до торжества посвященя хоругви ґвардії.
"О 10-ій годинї [рано] — пише о. М. Білиньскій в обіжнику [рускім але латиньскими буквами] — удадуть ся всї Священики до С. Церкви, з-відки всї Священики, одїяні в одежу світлу на набоженство торжественнеє під наметом одправити ся мающе удадут ся, при котрим будет ся посвящувати хоругва з знамєм руским враз з предмовов стосовнов".
О. Білиньскій взиває свящеяиків дуже горячо, щоби прибули на ті два днї до Тернополя. "Сподїєм ся, — пише, — же кожден Священик зауважавши святость обовязку свого неохибно пребудет... мающе в виду добро і світлость свого народу" і тим докажуть, що "в них одна мисль і одно серце перебувает". Дальше повідомляє, що в Тернополи "будет ся сочинити складка офір добровольних від громад і священиков за справлену коругов..." Опісля просить Всеч. Священиків, щоби приїзджаючи до Тернополя кождий "яку маєт найкраснїйшую священическую одежду (апарат)" з собою привіз, "понеже ві второк рано т. є. 5 Декембрія коругва при торжественним набоженстві ся посвящувати будет, при котром світлость нашого обрядку маєм оказати".
Після візваня о. М. Білиньского зїхали ся священики і множество народу до Тернополя вже на день синоду 4-го грудня — мимо кількадневної перед тим слоти і злої дороги. Як відбув ся синод, — в матеріялах не знаходимо згадки. Однакож нема сумнїву, що прикра пригода з хоругвою мусїла некористно відбитись і на синодї. Спрошено людей з цїлого циркулу, священики позабирала з собою світлі ризи, — а деліжанс хоругви не привіз! Згрижений о. М. Білиньсеій, не сподїваючись уже, щоби хоругов наспіла на час, зібрав людей на раду. Рада постановила, щоби нарід мешкаючій близше Тернополя розїздив ся. Так і стало ся. Між тим пізно у вечер о 8-ій годинї нacпiлa хоругов оказією разом з відомим листом О. Петра Лозиньского з 3-го грудня. І хоругов могла таки бута посвященою ві второк 5-го грудня.
Про все те розказує о. М. Білиньскій в окружнику тернопільскої Ради з 20 грудня 1848 ч. 50, написанім до міщан і селян в окрузї. В окружнику тім [уложенім по руски але польскими буквами] о. Білиньскій діткнув кількох справ, але найширше розказав справу хоругви ґвардії рускої і ми дотичний уступ наводимо тут буквально:
"Ч. 50. Возлюбленії Братя Міщани і Селяни!
Відомо Вам незаводне всїм, иж дня 5-го сего місяця т. є. в Второк по Воведенію Пр. Богор. Хоругов со знаменами нашими рускими в Тирнополи урочисто зостала посвященов. Дуже богацько громад з сел і міст напевно до два тисяч людей було притомними сей урочистости — другій раз ище тілько люду було би незаводне притомними сей урочистости, де би на перешкодї не була раз: слота і зла дорога в попередни дни, з причини которой з денекотрих громад особливо далїй од Тирнополя оддалених, люди вцалї не прибули — повторе: незайшов той випадок, иж Хоругва наша, помимо терміну зо Львова нам визначенаго, на Понеделок, на которий вже людей возвалисьмо, до Тирнополя деліжансом як нам обіцано не надойшла. В той час прибувши до Тирнополя сами змитрожени, скликавши люди на раду, освідчилисьмо им о том випадку, незнавши сами причини перешкоди, яка в привезеню хоругви на термін зайти могла — і обрадилисьмо, би люди бодай близше мешкающіи Тирнополя до дому ся розїхали. Так ся теж стало — праві трета часть люду в Тирнополи вже собранаго зараз на ніч ся розїхала до дому а заразом решта людьом, которі ще до Тирнополя спішили, по дорозї дали знати, иж хоругва зо Львова ще ненадойшла, і тим способом много люду до дому ся повернуло. Тимчасово Хоругва о 8-ій годинї в ночи в Понеделок приватнов оказйов зостала нам присланов, чого ся жадним способом сподїяти немоглисьмо, бо виразне було нам зо Львова писано, же деліжансом на почту сію надошлют. Причина зась, як з листу в тойже Понеделок нам привезеного вичиталисмо, длячого Хоругов деліжансом незостала нам присланов, була тая, иж хоругов наша була, би єй в чим неушкодити, в пацї довгой деревляной опакована, а на деліжанс так довгого пакунку немогли приймити, бо ся немігла помістити.
Рано в Второк обозрівши Хоругов, увидївши иж много ище народа в Тирнополи ся лишило, а декотри навет ище надїзджали, по желаню лишивших ся в Тирнополи людей на общой нарадї, постановилисмо, помимо иж люду багацько ся в попередній день poзїxaлo, хоругов в томже дни посватати — но понеже в попередній день незвістні, же хоругва не надойшла, жадного приготованя до набоженьства нечинилисьмо, рано в Второк булисмо приуготовленєм так заняті, иж невозможно наветь нам було люд бодай близше Тирнополя мешкающій о сем увідомити. Так завід враз з людом нашим честним утерпівше, з жальом мусїлисмо увидїти, иж народ ледве з половини сел до Циркулу Тирнопільскаго належащій був сей памятной і дорогой нам урочистости притомним. Певними зась будуще, иж люд небувшій притомним сей урочистости, єсть цїкавим довідати ся бодай, яким способом урочистость сйя ся одбула, обмислилисьмо в той цїли писемно всї громади обучити.
Во Второк рано о годинї 10-ой по наступивших поперед трох вистрілах з гармат на знак начатя нашаго набоженства, собрали ся громади враз з Священиками і достойними гостма в Церкві Мійской. З-відтам Священиков больше 30 одїяні в світлі церковні одежди, враз з громадами, процессіов і Брацтвом при ассістенції Войсковой удали ся, в походї свом співающе піснь Пророка "С нами Бог, разумійте язици і покаряйте ся, яко с нами Бог" на плац перед Маґістратом, де намет для одправленія набоженства був приуготованим. Там прибувши засталисмо Войско всьо в парадї і поридку ушикованим — банда войскова заграла піснь "Боже сохрани нам кесара нашого Фердінанда" а во зложеню нашой хоругви, которая накритов з Церкви винесенов зостала, на столї до сего приготованому начало ся Набоженство, в часї котораго всї Священики враз з хором співали, войско з ручной бронї стріляло, а по куждом том вистрілї з армат три рази одповідали. По сконченю Набоженства, которому пруч Громад, Міщан, Священиков, Войска і их начальников були притомними сам Всечестнїйши Г. Староста Циркулярний, урадники циркулярніи і Маґістратуальніи, якож много достойних гостей, Священик начальній посвящував хоругов нашу молитвов обичнов — зараз по посвєщуваню наступила Церемонія прибитя Хоругви до Держака гвоздями пєтнайцїтма срибними визолоченими до сего призначеними в наступующом поредку:
1. Первій гвозьд прибив Всечестній Декан Тирнопільскій во Имя Тройци Святой, бо наш Рускій Нарід звикл кужде добре дїло з Богом начинати.
2. Другій гвозьд прибив во Имя Кесара нашего Фердінанда в знак преданости нашаго рускаго Народа для Монархи нашаго Найяснїйшаго Всечестнїйшій наш Староста Тирнопільскій.
3. Третій гвозд во Имя Кесаревой і Монархінї Нашой прибивала Всечестна Старосцїна Тирнопільска.
4. Четвертій — Во Имя Вс. Стадіона бувшаго нашаго Ґубернатора а теперішнаго Міністра — Урадник з Фервальтерів.
5-ий Во Имя нашаго теперішнаго Ґубернатора Вс. Залескаго — Комісар Циркулярній Вс. Ондерек.
6-ий Во честь нашаго Комендерующаго Ґенерала Вс. Гамерстейна —Вс. Обершт.
7-ий Во честь Супружници Вс. і Ґенераловой Гамерстейновой — Вс. Г. Старосцїна.
8-ий Во Имя нашаго Митрополіти Михаила Прімаса — Bс. Священик.
9-ий Во честь Преосв. нашего Епіскопа Грегорія Предсїдателя Ради головной руской — Вс. Священик.
10-ий На честь нашаго Вс. Старости Тирнопільскаго Моша — Вс. Лїтиньскій Ассесор Маґістратуальний.
11-ий На честь Ґенерала Тирнопільскаго Вс. Сувана — Вс. Майор.
12-ий Во честь нашего Предсїдателя Ради Руской Тирнопільской Вс. Декана Білиньскаго — Вс. Чубатий Урадник Маґістратуальний.
13-ий Во честь Вс. Єлячіча Ґенерала Словянскаго — Вс. Половіна Поручник.
14-ий На честь всїм Славянам.
15-ий Во Имя Всїх Русинов.
Остатні тії два гвоздї прибивав Війт з Села.
По прибитю каждаго гвозьда cпівaв цїлий нарід там притомний "Многія лїта", войско стріляло з ручной брони, з армат одповідали вистрілами, а банда красненько пригравала.
По уконченю сей Церемонії поднїс чест. Міщанин Тирнопільскій Вацик Хоругву нашую в гору. Люд всьой воскликнув одним голосом "Нех жиют Русини" і радостно приглядав ся сей свой руской хоругви, на которой з одной сторони изображений був Лев злотій, знамя рускаго народа — з другой сторони хоругва С. Владімір князь Рускій і первій заводитель Віри Хрістіяньской в землю нашу pycкy. В верху держака єсть Орел Цїсарскій двуглавій визолочений в знак преданости рускаго народа ку Найяснїйшому нашему Moнapсї і Цїсареви. Хоругов тая надто приоздоблена шарфов єдвабнов з щиро-злотими френзлями, которії умислне аж з Відня за цїну 53 fl. СМ. спровадилисьмо — кошта зась всї за привезенє і справленє тойже Хоругви виносят разом до 160 fl. СМ.
Зараз по указаню сей хоругви народови виступав Всеч. Священик Домбровіцкій на казальницю, а з-відтам мав красну промову до Народа о заведеню стражи домовой, о єй обовязках утриманя спокою а поредку в краю нашом, якож о обовязку єй бути вірнов Найяс. Кесарева нашому. По сконченю сей науки зовгреміл ще раз голос всього народа там притомнаго "най жиєт наш Монарха" — а в тот час всеч. Міщан поступив з хоругвов нашов враз в Народом перед войско. Войско на видок, иж наш нарід з хоругвов до них зближает ся, радостно воскликнуло "Гура". Нарід наш одповів "Гура! Най жиєт наш Монарха" і тут освідчилисмо Войску, иж наш нарід хочит в вірности для Монарха зоставати, спокой утримувати, а єдности з Войском ся держити, вдовол зауфаня і милости ку войску нарід наш обмислил тимчасово Хоругов сву под страж войскову повірити. Радостно освідчило Войско, иж за дост учинит волї народа а взаєм милість для народа будет ховати. Зараз на розказ Начальника, войско ушиковало ся в оддїли, ударили в тарабан, а Міщан наш поступив наперед з Хоругвов а войско всьо враз з народом за хоругвов поступило ку одваху, де заразом і канонери з арматами прибули, і хоругов нашу под страж войскову заховано. Нарід наш утвердивши ся тим способом з Братьми своими Войсковими в милости взаємной а вірности для Монарха, возрадованій розійшов ся в спокою і так закінчилисмо нашу урочистость.
По полудню о годинї 3-ой собрав ся наш народ до Салї звиклой на Раду, там малисьмо петиції різні за народом нашим укладати і громадскими печатками утверджати — но понеже раз не були вже всї громади, повторе люди спішили ся вже до дома, по нарадї протоєж з людьми постановилисьмо тилько складку на виплату за хоругов і инії потреби Ради нашой зложити, а о решта всїм що ся надаль урадит, писемно людей усвідомит.
1. Залучаєма протоє найперше спис складок од громад і поєдинчих людей на Експенси потрібні, в Радї нашій зложенії. [Тут йде поіменний спис датків від 41 громад і від 22 поодиноких людей.] На остатной протоє Радї Всечестни Громади враз з инними поєдинчими Дателями зложили разом всего 109 fl. 36 кр. СМ. З сей суми припадаєт на честни Громади 69 fl. і 36 кр. СМ. На Священика і инніи Датели ласкавих 40 fl. СМ. Но понеже вижей вже напімнулисмо иж Хоругва сама з всїма єйже експенсами виносить на 160 fl. СМ., познаєте з відти, иж на заплаченє самой Хоругви ище до 50 fl. СМ. нам бракуєт...
2. Хоругов наша, як вже вспімнулисьмо, єст захованов на Одваху Войсковом — хотящим тую оглєнути, можно будет сіє учинити завше в Пєтницю по Радї нашой."
Повисше наведений докладний опис торжества посвященя хоругви рускої ґвардії в Тернополи мусить насунути неодну гадку нинїшному Русинови на темат: tempora mutantur!... але се кождий собі сам виспіває.
Ми від себе звернемо увагу на справу вбиваня гвоздїв, порівнуючи инструкцію о. П. Лозиньского зі Львова з відбутою церемонією в Тернополи. Отже передовсїм замітна річ, що Тернопільцї зараз по цїсаревій почтили ґр. Стадіона [о котрім о. Лозиньскій не згадав в своїй "увазї"], а потім, що також "по свому добросужденю" віддала честь "ґенералови славяньскому" Єлячичеви і "всїм Славянам" а — на сам конець і "всїм Русинам". Як Пилат у "Вірую" увійшла межи пятнацятку гвоздей ґенералова Гамерштайнова, але мусїла увійти, бо — як ми бачили — занадто вже заанґажував був єї для Tepпoпільцїв о. П. Лозиньскій. За те бодай в имя другої генералової львівскої, Фоґелевої, Тернопільцї гвоздя не вбивали, хоч она через о. Лозиньского була позволила вбити гвізд також в єї имя...
[Дѣло, 04.08.1892]
04.08.1892