Записала Наталія Космолінська

В липні галерея Гері Боумена (Львів) представила виставку Михайла Французова. Цього разу це вже була не ретроспекція андеграундних заслуг автора в аналоговій фотографії з часів ‘70-80-х, а підстава поговорити про його цікаві сучасні експерименти в цифрі. Лаконічні, але дуже ефектні кольорові акценти, якими автор позначає психологічний фокус кадру, дещо нагадують естетику роботи з фото метрів поп-арту. Тим не менше, світобачення Французова і в цифрі залишається впізнаваним: йому й далі вдається артистично поєднувати романтичне з іронічним, а стьобне – з меланхолійно-медитативним.

 

 

Теоретичне слово – досліднику львівських медій Богдану Шумиловичу.

«Коли прийшов період цифрової фотографії, багато в кого з фотографів опустились руки. В повітрі висіло, що аналогова фотографія буде вмирати, бо цифрова наступала дуже агресивно. Це був період, коли Михайло Французов теж перестав фотографувати. Бо якраз потрапив у цей люфт, коли ще мав плівковий фотоапарат, але ще не мав цифрового, і не знав, що з собою робити. Але коли ми в Центрі міської історії оцифрували  його плівковий фотоархів, Французов ожив, купив собі цифру і знову почав фотографувати. Як на мене, це дуже добре, що відбулась ця виставка. Дотепер ми показували кілька разів його «старі майтки»: витягали фотоексперименти тридцятирічної давності. А тут перед нами Михайло сучасний і цифровий.

Це, на мою думку, – порогова виставка. Ми тут бачимо і елементи естетики «старого Французова» – його улюблені самотні об’єкти, улюблені тумани… Але в його нових фото значно більше людей, а деякі роботи нагадують мені живопис: фони безумовно фотографічні, але мають елементи бавлення автора з кольором. Це теж – з минулого, бо Французов був тоді відомий як експериментатор з тонуванням: синім, червоним… Він постійно замішував цю всю хімію, спершу в батьківській лабораторії, а потім – в себе вдома, і витворяв чудеса. Тобто, ми сьогодні бачимо і якусь певну протяжність експерименту: оці чорно-кольорові снапшоти з реальності, де автор акцентує якусь деталь, ми виразно бачимо тут Французова кінця 1970-х. Він продовжує мислити блоками, циклами, він використовує в фотографії певні сюжети і свій досвід оператора і художника. І паралельно ми бачимо нового Французова, який намагається опанувати можливості цифрової фотографії». 

 

 

Як розповів сам Михайло Французов, глядачі виставки стали свідками сакрального дійства народження «дитини» від союзу «класики і цифри», де він є в ролі «сурогатної матері». «Мене давно цікавила тема поп-арту і кітчу, – згадує автор, – оці популярні свого часу аматорські, розфарбовані аніліном ч/б листівки, які імітували кольорову фотографію. Мені подобаються пасторальні сюжети ретро-листівок: з сердечками, голубами, віньєтками, букетиками квітів. На відстані часу це вже отримало статус вінтажу, який, крім ностальгічного сентименту, ще й демонструє певний технічний зріз ситуації у тогочасній фотографії. Але мої попередні варіанти “розфарбовування” були обмежені кількістю екземплярів. А тепер, коли я «перепросив цифру» (після того, як спершу її категорично ігнорував), то зміг отримати новий результат, який не міг досягнути раніше. Цифра допомогла мені повернутися до експериментів з кольором, але якщо у 1970-х я йшов від ч/б фото до кольорового, то тепер це відбувається навпаки. Тепер я йду від повноколірного кадру, з якого забираю «все зайве», щоби акцентувати кольором певний унікальний стан ситуації (я це намагаюсь відтворити в кожній своїй фотографії, і тоді, і тепер). Бо при розгляданні ми все одно не запам’ятовуємо всю «картинку», у нас в пам’яті залишаються лише окремі акценти, деталі, які згодом і допомагають нам відновити стан саме того моменту».

 

01.08.2017