Помер один із найзнаковіших фотографів Львова Михайло Французов.

Його ім'я в мистецькій мапі Львова локалізується на перетині контексту антисовдепівської «неофіційної фотографії» 1980-х та середовища інтелектуалів-неформалів «кола Аксініна».

Михайло Французов народився 1956-го у Львові. Фотографії навчався у батька – теж архітектора і теж фотографа.

Закінчив архітектурний факультет Львівської політехніки (1975–1979). У 1991-му вступив за спеціальністю "кінооператор" у Київський національний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, у 1990-х роках мав досвід праці в операторській групі польського режисера Кшиштофа Зануссі.

У студентські роки був членом роксівського клубу “Семафор” при Будинку культури залізничників, метою якого було вивчення фотографії та популяризація аматорського фото. Хоч технічні особливості фоторемесла перейняв від батька, фотографією як одним з можливих способів для художнього вираження зацікавився саме тут. Клуб у рамках т. зв. "українського кільця" обмінювався фотороботами, груповими виставками з іншими фотоклубами України.

Згадував:

"Насамперед мене вражав глізаль [техніка отримання глибоких переливчастих кольорів шляхом нанесення напівпрозорих фарб поверх основного кольору] у фотографії, що дуже добре передавала зразкова чорно-біла фотографія. Такі знимки вводили в містичну атмосферу. Я від самого початку шукав у фотографії можливість фіксувати не момент, а стан моменту. І дуже швидко зрозумів, що існує поділ, який визначає авторське око. Є репортажна фотографія, її адептом був Анрі Картьє-Брессон із «вирішальним моментом». А був інший великий, і для мене він на багато років аж до сьогодні став зразком, – це Йозеф Судек. Судек справді неповторний, він умів передати стан усього, що знімав, – чи то садочок, чи то фотоательє в центрі Праги, чи то навіть свою «купу» (завалену сміттям, паперами, склом майстерню). Він робив це так, що воно викликало невимовні відчуття у глядача. Поступово я сам знаходив, і багато хто з хлопців усередині клубу ділилися своїми фотографічними відкриттями – так для нас виникали нові «зразки» для наслідування. Скажімо, іспанські фотографи – у них ми вперше підгледіли введене в обіг «посилення» зернистості фотографії як графічного прийому, яке раніше ми всі вважали браком. Адже око наше було заточене під відображення реальності, а до реальності нас наближала саме дрібнозерниста фотографія – передавала деталі. А в іспанців усе було від зворотного".

Пізніше, 1980 року, разом із колегами (Володимир Монец, Олег Вербицький, Володимир Лернер, Фелікс Сельцер, Ігор Мильничук, Ігор Юхимович) створив групу “Вежа” при Союзі архітекторів, яка розмістилася у Пороховій вежі у Львові: Андрій Новаківський, на той час голова молодіжної секції при Спілці архітекторів, виділив там величезний конференц-зал третього поверху. Робив плакати-колажі, листівки, афіші до виставок групи.

Михайло Французов. Портрет Ігоря Юхимовича ("Збиха")

У 1984 діяльність групи розкритикували за "формалізм" та "аполітичність", а самого Французова усунули від керівництва.

Михайло Французов. Портрет тестя.

Згадував:

"Я зробив серію по Львову: міський пейзаж з відображеннями в дзеркалах, вітринах, калюжах, увігнав у сині віражі й надрукував невеликим форматом. Усе в тій серії було добре: і папір матовий чудово передавав градацію півтонів, і сам синій віраж за своєю специфікою дуже виграшно посилював контраст – світло ставало шовковим, а тінь – оксамитовою. Нічого кримінального, яке ж тут інакодумство? Але саме на цю серію був написаний відгук, що я «дивлюсь на світ крізь сині окуляри» з поясненням, що дивлюся на навколишню дійсність очима сліпого і що все це не про радянське місто. Я це для себе ніяк не відзначив, але відзначило керівництво Спілки архітекторів. У кляузі на мене вже нібито значилася підозра у формалізмі".

Далека від соціальних акцентів та радикальних жестів, властивих харківській та київській школі андеґраундної фотографії, творчість Французова тих часів метафорично-меланхолійна, заглиблена у власну концептуальну поетику. Він досліджує зображальні принципи фотокадру, співвідношення форм та ракурсів, баланси діагоналей, ритмічно структуровані маси фотокадру, оперує візуальними аспектами фотографії. Зміст народжується у Французова через аналіз його образотворчих структур, за допомогою яких він і створює свій "культурний кадр". Через неможливість знімати у кольорі, він для лаконічних акцентів стосував техніку розмальовування чорно-білих кадрів, творячи анілінові фотографії.

На його портретних фотографіях 1980-х років можна побачити чи не всю тодішню богему міста: Французов належав до так званого "кола Аксініна" – творчої тусовки нонконформістів, інтелектуалів та художників, яка формувалася навколо графіка Олександра Аксініна; багато знимкував Кузю (Сергія Кузьмінського).

З 1990-х перекваліфікувався у професійного кінооператора. З початку 2000-х працював у Львівській політехніці.

Довго іґнорував цифрову фотографію, потім захопився нею:

"Мене давно цікавила тема поп-арту і кітчу, – згадує автор, – оці популярні свого часу аматорські, розфарбовані аніліном ч/б листівки, які імітували кольорову фотографію. Мені подобаються пасторальні сюжети ретро-листівок: з сердечками, голубами, віньєтками, букетиками квітів. На відстані часу це вже отримало статус вінтажу, який, крім ностальгічного сентименту, ще й демонструє певний технічний зріз ситуації у тогочасній фотографії. Але мої попередні варіанти «розфарбовування» були обмежені кількістю екземплярів. А тепер, коли я «перепросив цифру» (після того, як спершу її категорично ігнорував), то зміг отримати новий результат, якого не міг досягнути раніше. Цифра допомогла мені повернутися до експериментів з кольором, але якщо у 1970-х я йшов від ч/б фото до кольорового, то тепер це відбувається навпаки. Тепер я йду від повноколірного кадру, з якого забираю «все зайве», щоби акцентувати кольором певний унікальний стан ситуації (я це намагаюсь відтворити в кожній своїй фотографії і тоді, і тепер). Бо при розгляданні ми все одно не запам’ятовуємо всю «картинку», у нас в пам’яті залишаються лише окремі акценти, деталі, які згодом і допомагають нам відновити стан саме того моменту".