Межи актами окружної Ради Рускої в Тернополи з 1848-го року, удїленими нам до ужитку Вп. Ол. Барвіньским, знайшли ми лист Василя Гармація, бувшого посла на сойм конституційний з виборчого округа микулинецкого, писаний з Кромерижа дня 2 н. ст. грудня 1848 до пароха микулинецкого о. Балиньского.
Лист писаний не власноручно послом Гармацїєм, — писав єго [як пізнаєм по почерку] Иван Борисикевич, другій заступник предсїдателя Головної Ради Рускої ві Львові, висланий при кінци жовтня з крил. Куземским в депутації від галицко-руского народу до цїсаря Фердинанда в Голомуцу.
Депутати, получивши ся з пятьма послами, мали авдієнцію у цїсаря в перших днях падолиста — і на тій авдієвції був між пятьма послами [трема священиками, а двома селянами] також В. Гармацїй, з чого виходить, що тїшив ся серед руских послів повагою. З В. Гармація була вдоволена і окружна Рада тернопільска, як се бачимо з одного єї окружника з дня 20 грудня 1848 р., де сказано: "Донесено нам з Кромерижу, міcтa соймового, иж депутат наш Гармацій, селянин з Лучки, за справов народа руского і за справами люду свого дуже сильно обстаєт, а протоєж похвали од всїх громад годен і на вдячность собі заслужив."
Неутомимий патріотичний дїятель Иван Борисикевич пробував ще і в грудни в Кромерижи, — хоч не посол, дїлaв дуже богато, і видко опікував ся послом микулинецким. На диво, В. Гармацій був послом зі сторін Борисикевича, а до того Борисикевич дуже щирий був патріотичній родинї священиків Билиньских з Тернополя, Микулинець, Илавча, котра тогдї перед вела в дїяльности окружної Ради тернопільскої. Отже Борисикевич написав лист В. Гармацїєви як-раз того дня, коли в Кромерижи оповіщено зміну на тронї. Нема сумнїву, що деякі гадки в листї [особливо ширшій уступ о ґвардії рускій, за котрою Борисикевич, яко першій иніціятор, найбільше побивав ся] були розвиті Борисикевичем, хоч нема сумнїву, що і сам Гарматїй був у всїм тої самої гадки.
Депутат Лейчар [Мацєй], о котрім згадуєсь в лиcтї Гармацїя, був послом з округа теребовельского. Хоч "Поляк" [здаєть ся "лат. обряду"], була надїя, що він буде держати з селянами рускими.
Б. Л-й.
Письмо посла Василя Гармацїя з Кромерижа з дня 2 грудня 1848 року.
З Кромзержижа дня 2-о ледня 1848. Всечестнїйший Отче!
Не беріт ми за зле, що так давно вже жадної вісти о собі Вам на даю. Ріжні в тім були перешкоди, но тепер хвала Богу маєм тутка спокій — тай щиро працюєся над великим дїлом, до якого тут нас покликали, над поставленьом нової конституції. Щоденне сходимся по видїлах, і переходим основнії права §. за §. аби до тижня виготовити як належит.
Недавном писав до війта Микулинецкого відселаючи міщаном Рубрум того поданя, що на мої руки до міністериум були надіслані, тай де що згадавєм о річах, яка настати у нас мают.
Но тепер ще єдна зайшла відміна — велика тай важна — бо маєм вже нового Цїсаря. Нинька приїхали мінїстри і заповіли сессию надзвичайну — а тогди сказали нам, же наш добротливий Цїсар Фердинанд зрікся свого трону — а наслїдником своїм поставив — братанка свого молодого Франца Іосифа І. 19 лїтного. Ям го вже вкілька рази видїв во Відни і тепер поїду може навмисне, аби молодому Монарсї зложити честь від Сойму — тай именем русинів наших. Кажут, же с тої причини мусїла наступити такая зміна на тронї, же Цїсар старенькій заприсяг Уграм права, которі то права привели их аж до такої бунтації противо Цїсара тай до несправедливости ку Славянам Угорским Кроатом Сербом — Словаком тай Русином там нашим. Отже той наш новий Цїсар австрійскій виступит тепер остро як належит противо бунтовникам, тай одбере им моц на будуще до бунтів, прилучит разом з нами до одного права конституційного — а русинам нашим з Угорщини як і иншим словянам надасть справедливо права народні, тай може нам дозволит получитися з угорскими русинами в одну провінцію. Тогди малибисьмо своє власне руске вино!
Новий Цїсар вже затвердив теперішне мінїстерство [,] я спішу ся до вибору депутації, котра має Монарсї новому зложити від Сойму почтеніє. По пять з кождої провінції визначено. Протоє тепер білше непишу, но як що зайде нового то або Вам або до Ради Тарнопольскої гнет донесу. — Здоровєм ще хвала Богу, по незнаю як там моя родина маєся. Прошу Вас поклон мій віддайте єй — і перекажіт щоби ми написала о собі. Татуневи моєму рученьки цїлую — а сестру най Бог благословить в новім єї станї, бойно тілько привіз ми Лєйчак вісти же сестра моя віддалася.
И Вас Всечестний отче прошу напишіт менї чи дійшла там Монст[р]анція якум купив в Бернї тай з Голомуца післав для нашой Церкви на хвалу Божу — на подяку за єго ласку для нас русинів, на памятку посланництва, яке на мене вложили люди наші.
Що там в наших сторонах дїєся — чи ще над нами верх берут ляхи? чи є яка признака, же буде справедливість народности нашої рускої — бо нам то обіцяли Цїсар тай мінїстри. Но хоть Цїсара тамтого вже нема — то мінїстри вже єму скажут чо нам потреба — тай що належится за нашу вірность до трону — нам Русинам що в тім небезпечнім часї так кріпко підпералисмо Австрию — тай хочем заступати від всякої напасти. Отжеж і нам таке саме право дивится з Нїмцьом, Чехом, тай Поляком. — Чей Господь Бог милосерний дасть нам дочекатися такого щастя на земли нашой рускій.
Бувайте здоровенькі і молїтся там за нас щоби нам допомагав до великого нашого дїла.
Василь Гармацїй.
Сеї хвилї відчитав'єм лист Ваш тай приписки родини моєї з дня 27 листопадня с. р. і дужем втїшився же вси здорови. Скажіт мому брату же му незадовго напишу о собі тай о gocпoдapcтві нашім — а тепер ино тоє доношу, же сойм ту забавит через довгий час — і длятого я гадаю на свята до дому заглянути. Петиція до Міністериум з Грабівця вже давно до належної канцелларії віддана. — О надїях для наших справ громацких за грунта лїси тай пасовиска написавєм вже до Дубіньского Міхала — а же новий тепер Цїсар, то нїц не вадит; бо мінїстри тії самії, і сойм наш той самий — отож ми всегда справу люду нашого поперати будемо — міністернум слова свого дотримати гадає тай мусит а новий Цїсар вже видав манїфест где обіцює селянам всего дотримати — що старий Цїсар дав тай обіцяв селянам, тай до вірности ку своєй особі призиває.
Ой біда то — як вижу с нашими депутованими що не знають як собі порадити тай гладкими словами панів наших даются збаламутити а потому самі других баламутят. Тай хочут нас позбавити права, яке нам дав Монарха — аби нас на всегда убезпечити від такої нужди, яка нас вже, хвала Богу минула. — Мовлю тут о Лейчаку — що може бути добрим зрештов чоловіком — але за тоє перед Богом відповість же відмавляє від стражи народної рускої. То панам вольно мати свою гвардию аби свої давні права оружом боронити і панованє своє над нами під новим именем польскої гвардиї з нога укріпити, а ми маємся им на ласку иx здати, і виречися власної оборони, власного права, яке нам Монарха надав для безпеченьства прав наших, для слави і охорони народности нашої — для підпори вірної Трону і панованя свого — для утриманя порядку в краю нашім тай спокою. — Та ми малибисмо го опустити — права того виречися — здати ся на ласку лацку — під опіку их гвардиї віддатися — що с писарів окомонів мандаторів, і всїх тих зложена, що перше по нас гірко їздили. Що во Лвові Русинам писнути не дізваляли — а тілько давної Польща бажали і війни, і Лвів до нещастя привели? — То лїпше від разу покиньмо Цїсара — і теперішні наші рускі свободи — тай заведїт панованє польске — коли не хочете свого рідного руского — як нам Цїсар наш дозваляє.
Люди добри — то щастя для Вас страж тая народна руска — она буде тримати з Цїсаром — тай Цїсар сам єї хоче і потребує до утриманя порядку у вас; бо він веде війну з Мадярами і войско своє там виправляє — отже остане ся в краю тілько Ваша руска страж, котору він призначив — аби чувала над порядком, тай недопустила жадної бунтації. То єст поміч для Цїсара, поміч, що Вас не коштує — тай Вам безпеченьство дає. Тої помочи нехотїлиби Ляхи для Цїсара, бо они своїх гвардистів до Мадярів вислали, і там з Цїсаром воюют, як во Відни воювали. — Та як не зробим гвардії то більше прибуде рекрутів — а чим більше жовнєр — то бі[ль]ше податків на их утриманє. А вже і так податки будут далеко більши на сесь рік — як доси бувало — бо всюда війна та революція.
Не слухайте люде баламутів — що Вас відводят від гвардії рускої, но горнїтся та впровадїт всюда где право дозваляє — де ест 1000 душ як в Микулинцьох. Господь Бог най Вам допомагає. Так будем мати свою власну оборону вдома, а як прийде спокій тож будем менше рекрутів давати — бо буде наша страж — тай менше податків в той час.
Нове право о рекрутації кажут, що вже готове. Кождий має бути жовнєром — але ино 4 лїта заслужит тай до дому собі вертає. То розуміє ся о тих, що в будуще рекрутації підпадуть. Ми з охотов на таке пристанемо, аби тілько 4 роки жовнєрскої служби молодь наша відбувала — тоби привик до послуху, світа би щось бачив тай не відвикби від працї і лїт не втратив.
Поселаю Вам два маніфеста: в одним старий Цїсар зрікаєся корони; в другім новий заповідає засади будущого правительства свого.
Вконец прилучаю Вам підпис Лейчака на тоє же запераєся якоби мав де говорити противо рускої ґвардії. Отже покажіт письмо се людем що будут покликувалися на Лейчака слова — тай яка в них правда, коли сам виперає ся их.
Бувайте здоровенькі
Василь Гармацїй."
[Дѣло]
28.07.1892