Молоток

​

Це була одна з тих розмов, у компанії, де всі всіх знають, коли вже після хорошої випивки і ситої вечері проговорено все і наостанок, щоб не скотитись до пліток, футболу і анекдотів, хтось згадує цікавий, на його думку, випадок, рятуючи таким чином ситуацію. Цього разу мова зайшла про українця, заможного чоловіка, який приїхав відпочивати на гірськолижний курорт в Австрію на своєму хаммері. Бізнес цього успішно чоловіка, галичанина, пов'язаний з деревом, точніше, з обробкою деревини, не з меблями. Там після вдалого спуску він розговорився, а потім нібито якось і випив сто грамів з місцевим лижником, також відпочивальником. Так от, цей австрієць — також підприємець, сімейна справа, вже третє чи четверте покоління — зауважив, що він собі такого автомобіля, як хаммер, дозволити не може. Наш чоловік втішився з того, як і половина нашої компанії. Он який молодець! Інша половина на це не погодилась і тверезо зауважила, що австрієць має гроші і може купити собі таку машину, його слова слід інтерпретувати як те, що він не бачить в цьому сенсу. Цей абсурдно дорогий і в ціні, і в обслуговуванні, перероблений для цивільних військовий автомобіль не має жодних видатних характеристик (ні прохідність, ні швидкість, ні захист, є кращі і дешевші машини), крім споживання пального, що для армії не головне. Єдина його привабливість — це заявити всім, що власник цього «заліза» має гроші і він їх не рахує. Це годиться як реклама для людей з шоу-бізнесу і професійного спорту, що часто те ж саме.

Коли друга половина нашої компанії виклала ці арґументи, перша емоційно заявила, що ми такі самі жлоби, як і цей австрієць, а наш чоловік — людина душевна, любить жити сповна, у своє задоволення. Врешті-решт, має право, доробився. Друга половина погодилась, що задоволення від життя — це серйозний аргумент, треба заробляти, щоб жити, а не жити, щоб заробляти, але зауважила, що це не австрієць приїхав в Карпати, а українець в Альпи, і хто кого захотів вразити, а головне — куди українці на заробітки їдуть?

Отже, раціоналізм працює, про що свідчить бізнес, який передають з покоління в покоління, на чому й тримається Австрія і Захід. Не факт, що нащадки цього заможного галичанина успадкують і продовжать його справу, і чи буде ще що успадковувати. Замість того, щоб використати гроші як ресурс, інвестувати в навчання дітей, у виробництво, наприклад, покращити умови праці своїх робітників, диверсифікувати бізнес, бо скоро лісу в Карпатах не стане, він їх марнує, купив цей танк на колесах, аналог золотого ланцюга на шиї. Мало того, він цього не розуміє, інакше не хвалився би всім і ми б про це нічого не знали.

А найгірше, що цей приклад — аж ніяк не виняток. Вийдіть на вулицю. Великі чорні автомобілі підвищеної прохідності купують не лісоруби й геологи, їх купують міські мешканці, особливо таких багато в Києві. І не тільки корумповані чиновники мають проблеми з раціональним мисленням. А чесні роботяги, які доробились? Погляньте на приватні будинки, зведені за капіталізму, на ці фортеці, оточені оборонними вежами і кованими ворітьми. Вони вражають не архітектурою, не використанням нових технологій при будівництві — вони вражають розмірами. Ці палаци з кімнатами, як шкільні спортзали, де взимку холодно, а влітку спекотно. Тільки тепер дорогий газ змушує — і то не всіх — обшивати стіни, міняти вікна і дах. Панелі сонячних батарей на даху — це ще екзотика. І часто є так, що всі будинки — за метр від дороги, ці палаци мало не виходять на наші зруйновані, забиті вантажним транспортом дороги, де замість старого живоплоту, який міг хоч якось захистити від шуму, поглинути частину автомобільних вихлопів, тепер китайський мур.  

Двадцять п’ять років тому українці рушили на заробітки за кордон. Які видимі результати цього мільйонного щомісячного — і так протягом 25 років — вливання грошей? Нові церкви і новобудови — це все, що впадає у вічі при в’їзді в наші міста і села. Особливо тут, на заході. Не школи, не лікарні, не бібліотеки чи клуби, не кажучи про іншу інфраструктуру або якісь серйозні підприємства. Найвищі темпи будівництва житла в Україні має Івано-Франківськ. Якого житла? Є такий український феномен – квартира-сирець. Не рахуючи кафе, магазинів і міні-готелів, куплених дипломів, квартир і машин, українські заробітчани фактично проїли ці гроші.

Можливо, це все наслідок комуни. Тоді зароблене, наприклад, на Півночі, можна було тільки потратити. Це при тому-то товарному дефіциті, коли не було що купити, а потрібно було дістати товар, де потрібен був блат. Вважати гроші ресурсом, інвестиціями за відсутності приватної власності на засоби виробництва та буквально на все було нереально.

Надія на нове покоління, якому від 20 до 35 – 40 років. Вони вже демонструють іншу модель поведінки. Вони не тільки навчились заробляти, а й витрачають гроші зовсім по-іншому. Відкривають для себе світ — буквально, подорожуючи країнами і континентами, постійно вчаться, мови наприклад, дбають про здоров’я, готові до змін і до викликів часу, нагадуючи більше молодих європейців, ніж «старих українців». Вульгарні зовнішні прояви багатства — це не для них. На жаль, ідеться про меншість, така поведінка не домінує. Більшість за інерцією, бо іншого варіанту не знає, копіює поведінку батьків і дідів.

Можливо, з часом, через покоління, все зміниться. А поки що Україна більше схожа на Марокко, а не Францію чи Німеччину. Мешканці Марокко зібрали 800 мільйонів доларів на будівництво в Касабланці нової мечеті Хасана ІІ. Половина жителів Марокко не вміє ні писати, ні читати.